Молитва на Зіслання Святого Духа

Коли Ти, Христе Спасителю, вознісся на небо, Ти обіцяв Своїм Апостолам й Ученикам зіслати з неба Утішителя Святого Духа, що мав їх навчити всякої правди. Ти сповнив, Христе, ту обітницю. Ти зіслав з неба Святого Духа на святих Своїх Учеників й Апостолів і ми в величний день Зіслання Святого Духа обходимо ту світлу й велику пам'ятку цієї великої і святочної хвилини. Вона для нас не чужа й не далека, бо кожний з нас стається також учасником цього небесного Дару. Ми приймаємо Твого Святого Духа у св. Тайні Миропомазання, ми приймаємо Його в кожному побільшенні освячуючої благодаті.

Тоді Ти зіслав Свого Святого Духа видимим способом, у вигляді вогнених язиків, але невидимим способом зсилаєш Його на нас усіх при кожному доброму ділі, при кожній молитві, а передовсім тоді, коли з освячуючою благодаттю, з любов’ю дітей звертаємося до Отця Небесного й Дух Твій Святий проливається в наші серця любов’ю до Бога й любов’ю до ближніх. Через те наші тіла й наші душі є храмом Святого Твого Духа. Твій Дух з нами перебуває й наставляє нас на правильні дороги християнського життя. Віднови в наших душах той храм Твого Святого Духа. Віднови в наших душах те перебування Його Божою любов’ю.

Хочемо бути Твоїми вірними слугами, хочемо сповнити Твої заповіді, хочемо до смерти витривати у святій Вірі й любові до Бога й ближніх. Як у щоденних молитвах, так і сьогодні про це просимо: «Серце чисте створи в мені, Боже, й Дух правий обнови в утробі моїй. Не відкинь мене від лиця Твого й Духа Твого Святого не відійми від мене. Віддай мені радість спасення Свого й Духом владичним утверди мене» (Пс. 50).

З тим самим проханням звертаємося й до Святого Духа кожної днини в році, а особливим способом в Його велике і світле свято. Небесного Царя, Утішителя, Духа Правди взиваємо щодня: прийди і вселися в нас й очисти нас від усякої скверни і спаси, Святий Душе, наші душі, відкуплені Христовою кров’ю. Амінь!

Отець Михайло Гергелюк. Храм Святого Духа УПЦ КП, село Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Добре пам’ятаю той день. Морозний та сонячний аркуш циклу «Українська Шамбала». 80 кілометрів гірськими та сільськими дорогами. Останні зйомки в той день. Вже спускалися сутінки. Величний та красивий храм на фоні гірських хребтів. А біля храму майоріли жовто-блакитний та червоно-чорний прапори. Кольори генетичної спадщини величної та незламної нації.

Там, в горах, свобода та незалежність нашої країни відчувається надзвичайно гостро. Це присмак волі, котру ми віками відвойовуємо. Напівтемний храм, старовинні ікони, відлуння звуків і голосів у дзвінкій тиші. В рідній серцю церкві так затишно… до неї прагнеш задля того, щоб серед величної природи Бога відкинути буденну метушню, почути тишу і послухати проповідь священика, у якого воюють двоє синів.

Я вже писав про те, що при запитанні про Бога священики чомусь дивляться вправо і вгору… дивляться і замислюються на мить. Ніби просять Господнього благословення на розмову про Нього. Це його випробування. Це урок. Це сила, яку дає йому Всевишній для того, щоб люди, котрі бачать його служіння Господу, надихалися його прикладом. Рівнялися на нього. Це джерело світла. Він прагне до нього всією душею. Він навчає його. Заспокоює. І дарує Любов, котрою цей священик щедро ділиться зі своїми прихожанами.

Голос батька двох українських воїнів зірвався. Він пишається синами, хоч і неймовірно хвилюється за них. Ніхто і ніколи не зможе приховати своєї турботи про дітей. В голосі була гордість, а очі говорили: «Люблю. Люблю цю землю, цю країну, цю Націю, віддаючи їй найдорожче».

Храм неймовірної сили. Старовинні ікони, гори… і священик – людина, українець, батько, патріот. З характером. З майбутнім. З молитвою. Він знає, де в його серці живе Україна. Поруч з Богом. В його величезній душі об’єднані Бог, Україна і Нація. Відчуття національної гідності. Чемність. Це величні почуття, коли Господь живе в твоєму серці.

А ти не читаєш Молитву, а співаєш її. Сам не усвідомлюючи того, коли саме ти почав співати псалми та молитви, бажаючи душею полинути до Бога. В піднебесся. У вічність, котра чекає на усіх нас і котрої ми так боїмося. Тому, що не завжди вміємо любити. А потрібно завжди. І тоді тобі постійно посміхається світ, створений для нас Господом.

Наша культура, наш генетичний потенціал неосяжні. Всеохоплюючі. Ми це відчуваємо, розуміємо душею, хоч не завжди здатні це усвідомити. Нам залишили нагадування про це на всій нашій українській землі. Тільки потрібно зуміти побачити їх і скласти в один прекрасний візерунок, під назвою «духовна Україна». А Храм Святого духа є підтвердженням написаного вище… Храм з мудрим Філіном над Святим Хрестом…

У нас є Бог і Україна… Ми у вічності, котру не варто боятися, її треба любити, чого б нам це не коштувало. Любити свято, щиро і з сильною мовчазною молитвою.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Михайло Гергелюк