Щойно спостерігала, як мої сусіди розпікали дворових дітей. Заочно розпікали. За те,що ті лазять по водостокам. За те,що покидали ровери майже на квітниках. Що по двоє катаються на гойдалках, де місце лише для одного. Такі грізні, такі дорослі і мудрі сусіди, як взяли гнівно свої гаджети до рук і давай тих дітей фотографувати ,і давай ті фото у вайбер кидати в нашу групу осбб.. "Батьки! Чиї діти?Вплиньте! Заберіть! Шо ж то робиться! Ламають! Псують!" Може вони й праві. В деякій мірі. Бо двір потрощений не дуже гарно виглядає. І квіти витоптані також. І битиме це по наших кишенях. Але.
Але мені пригадалась своя історія.
В будинку мого  дитинства жила колись жіночка, яка дуже любила квіти, піклувалась про клумби, обсадила під'їзди кущами духмяного бузку. Навесні все розквітало буйством ароматів та фарб. Ну просто казка,а не двір похмурого панельного будинку. Ми, малими, любили лазити по тим клумбам, по тим кущам, нюхати та роздивлятися ті квіти. Я не знаю,яка така містична сила тягнула нас туди, але впиратися поклику було не сила. Набридав асфальт, ми липли до чарівних квіток нашої сусідки. Ясна справа,що дещо псували, дещо витоптували. Ми паслися , а вона верещала на нас з балкону свого другого поверху: "Чортові діти!!! А ну пішли з клумби!!!" і кидала в нас все, що під руку припаде. Зараз розумію її відчай і мотиви злості на нас. Шкода, пам'ять видалила подобу тих квітів, але залишила відчуття дитячого страху до автора тієї краси. Ми ненавиділи  її і боялися усім дитячим колективом. Час йшов,покоління мінялися, в клумбах паслися, крик не стихав. Діти, років на 10 молодше від нас, стали  більш іронічними і нарікли вони ту жіночку "бабуня-солодуня". Це був злий дитячий сарказм. Життя бере своє, бабуня-солодуня вже давно спочила в Бозі. Бузок здичавів. Замість нього нові люди посадили нові дерева та кущі. Клумби ті поросли берізкою і бур'яном, всіяні недопалками балконних "курільщіков". Замість них ростіть інші квіти, в іншому місці. Бо давно вже там ніхто не гуляє, в тій частині двора,де колись була краса. Нашим дітям там вже не цікаво. (Наші діти зараз мало гуляють, в принципі. Англійська, танці,що там ще?  Втомлюються,загалом. Немає часу в них на прогулянки без толку).
До чого ця історія? До того, що непогано було би детектувати в собі цю бабуню-солодуню, не надавати надмірного значення речам,які можуть бути зіпсовані дітьми (найчастіше це ненавмисно). Колись ці речі і для нас втратять будь-який сенс. Нехай діти запам'ятають щось краще і вагоміше, за наше "відійди, забери, не лізь, не ламай".  Хто поняв,той поняв :) Зі Святом усіх.