А ми насправді двічі
живемо…
Раз перший в світі синьо-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Коли до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
У світі чорнім — аж червонім.
Де чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Ми ж тільки двічі живемо.
То ж дай нам Бог, щоб нас любили
І щоб близькі не раділи,
Як у чорний світ йдемо…
Раз перший в світі синьо-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Коли до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
У світі чорнім — аж червонім.
Де чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Ми ж тільки двічі живемо.
То ж дай нам Бог, щоб нас любили
І щоб близькі не раділи,
Як у чорний світ йдемо…
А в очі осінь тихо зазирає
Така золота, що нема
зупину.
Ще й буйна така — і нема вороття.
Я ж в останніх коників, що завтра загинуть.
Вчуся ставленню до життя…
Ще й буйна така — і нема вороття.
Я ж в останніх коників, що завтра загинуть.
Вчуся ставленню до життя…
6
