– Монолитная сила "Слуга народа", которая взяла большинство на выборах в ВР, дала трещину. За последнюю неделю – скандал за скандалом. В чем опасность?

– Не так она уже и монолитна. Стадо баранов тоже внешне выглядит непробиваемо – пока первые бараны (олигархи) не начнут сходить с ума. А особенно когда некоторые из их баранов зашли в Раду как слуги несколько иного хозяина (и это не игрок на пианино).

С удовольствием, под хи-хи-ха-ха, они эту страну вручили любителям, дилетантам, приколистам, постсоветским выскочкам, попросту малороссам, для которых все истинно украинское является или смешным, или простоватым, или враждебным.

Это не монобольшинство трещит по швам – это страна бухается об очередное дно. Опасность всех процессов заключается не в том, удержит Зеленский контроль над своими баранами, а в том, ляжет ли окончательно страна под русский мир. Вопрос стоит так: или мы превратимся в аффилированное квазигосударственное образование под крылом России – или проукраинское меньшинство все-таки заштопорит этот курс.

 

– Поэтому Коломойский раздает многочисленные интервью, в которых склоняет власть и украинцев помириться с Россией? (Хотя в 2014 году он открыто выступал против российского вторжения).

– Эти заявления Коломойского как раз и являются ключевыми (если не определяющими) в полномасштабном развороте Украины в направлении России. В 2014 году ситуативно интересы Коломойского совпали с интересами Украины. И не более. Прошло 5 лет – и вот вам настоящее нутро. Деньги и только деньги. Страна – не ценность, а территория заработка. Это касается всех топ-олигархов. Им все равно, где зарабатывать сверхприбыли. Будет это Украина – хорошо. Подкупит их Россия и компенсирует потери – еще лучше. Интервью Коломойского в NYT я расцениваю как официальный сигнал всем реальным владельцам Украины (это не народ !!!) принять для себя выгодное решение.

       Условно: если Коломойский, а за ним Ахметов, Левочкин, Фирташ и другие реальные владельцы этой страны примут солидарное решение разворачиваться в сторону России под личные гарантии Путина – то фактически можно сливать воду. Война доказала: Путин не может взять народ – но он может купить его владельцев.

 

– Как в целом оцениваете полугодовую работу Зеленского? Где успехи, а где – очевидные провалы?

– Это даже не провалы. Это – катастрофические процессы, генератором которых невольно (или сознательно) стал Зеленский. Ползучий демонтаж украинской государственности – вот что происходит. Я умышленно говорю "демонтаж", а не потеря. Здесь зарыт дьявол. Путину не нужно, чтобы Украина формально потеряла государственность. Ему достаточно, чтобы Украина была независимой, суверенной, самостоятельной, легитимной – но пророссийским государством. Возможно, Зеленский искренне любит Украину, но его Украина – русифицированная. Строится улучшенная, тюнингованная, либерализированная Россия под названием "братская Украина".

– Зеленский сдаст Донбасс?

– Как раз наоборот – Зеленский не сдаёт Донбасс, а силой проталкивает интерес Путина - втолкнуть "республики" в тело Украины в качестве "раковой опухоли" особого статуса: украинское обеспечение и российское управление. 

 

– Зеленскому под силу закончить войну на Донбассе и вернуть Крым?

– Этого никто не знает. Эта история закончится только тогда, когда мировые игроки найдут консенсус относительно нашей войны. И тут у меня плохие предчувствия. Они хотят восстановить торговлю с Россией, потому что терпят убытки. А если еще и Украина демонстрирует вялый пророссийский вектор, то почему Европа должна стоять на страже наших интересов?..

 

– 9 декабря Зеленский должен встретиться с Путиным. Ему удастся продавить проукраинскую позицию на переговорах?

– Прямые переговоры с Путиным – это авантюра, удивительный поединок КВН против КГБ. Хороший мальчик, который хочет мира, придет к людоеду и будет просить его перейти на растительную пищу. Это безумие. Судя по всему, Зеленский не имеет плана переговоров. Он действует вслепую. В КВНе это называется "капитанская импровизация". Возможно, в КВНе это проходит. Но когда против тебя мировой монстр, которого ты собственноручно вывел из-под удара этим отводом войск и домовлялками с "Л/ДНР", я не ожидаю ничего хорошего. Путин теперь появится в образе "голубя мира" и "миротворца". Вполне выигрышная позиция. Нашему президенту посоветуют напрямую договариваться с сепаратистами и немедленно выполнять взятые на себя обязательства в части особого статуса. Поэтому парижская встреча, если она и состоится, станет разве что фиксацией нашего поражения. Я хотел бы ошибаться.

 

 

(Остап Дроздов, український журналіст медіа-холдингу ZIK. З iнтервью для OBOZREVATEL. Скорочено. Посилання на повний текст: https://www.obozrevatel.com/politics/v-zhpu-reformyi-esli-stroite-tyuningovannuyu-rossiyu-pod-nazvaniem-bratskaya-ukraina-ostap-drozdov.htm)

       5 років стоячої війни означають, що Кремль усе робить правильно. Поетапна ліквідація перших і найбільш замараних лідерів тих республік – ще один тому доказ. Раша прибирає найбільш одіозних і максимально демонізованих лідерів, аби почати наступний етап. Наступний етап складається з трьох букв. М.И.Р. Окупований Донбас у складі України – це і є план Путіна, і я вже п'ятий рік шкодую, що українські патріоти ніяк цього не допетрають і ратують фактично за план Путіна. Як можна не розуміти, що ці території у складі України заплановані лише зі своєю широкою автономією і правом вето?

       Зараз, після Захарченка, лідером "ДНР" стане, ось побачите, цілком притомний, грамотний персонаж, зі знанням англійської, дуже переговорний, підкутий – з таким у Мінську буде неземне задоволення поговорити. Я підозрюю, що після ліквідації одіозного Захарченка почнеться активна фаза втюхування Донбасу в тіло України. На умовах, звісно, тих, кого «надо услышать».

       Це накладається на вибори президента України, на яких перемагатиме партія з тих самих трьох букв. Навіть у західних областях, на яких ще тримається риторика війни, починає переважати думка, що нам потрібна не перемога, а три букви М.И.Р.

       У виконанні Кремля слово М.И.Р є омонімом до словосполучення "русский мир". Перемоги (нашої) у цій війні ніколи не буде – до цього схиляються прагматики й реалісти. Повернення втрачених територій на загальних умовах (довоєнних) ніколи не буде. Та й я найменше б цього хотів, чесно кажучи. Відтак я би радив усім моїм співвітчизникам перезавантажити своє бачення донбаської дилеми.

       Минуло 5 років. Усе кришталево зрозуміло з тим населенням, яке три години стоїть у черзі до гробу Захарченка. Хотіти їх бачити у складі своєї безвізової України – це право кожного, але рожеві окуляри небезпечні тим, що коли вони розбиваються, то надовго травмують око, включно до втрати зору. Поки ще є час, варто обережно свої рожеві окуляри зняти і зважити всі за і проти.

       Медведчук про все домовиться – на умовах терористів (амністія, власна поліція, власна прокуратура, російська мова, зона рубля тощо), а ви й далі будете оплачувати "відбудову Донбасу" і пенсії для матерів убієнних ополченців. Трьохбуквенна партія М.И.Р. починає свою ходу. Одіозні лідери почили в пеклі – з'явився маневр для персонажів, які зі значком народного депутата України на перемовини будуть їздити не в Мінськ, а в Київ, причому з почетом. А далі ви самі знаєте: всі ми браття й сестри, обнімімося, там наші люди, схід і захід разом.

       Я не баба Яга, але я проти. Коли мир є різновидом "русского мира", то краще вже відрізати й забути. Визнати право Мордору бути Мордором. Дати їм можливість кумиризувати свого Кобзона. Визнати свою неміч зайти на ці території в найближчі десятиліття. І жити далі. Набирати обертів. Модернізуватися. Позбавлятися баласту. І відвести цілу поличку для рожевих окулярів.

 

(Остап Дроздов, журналіст медіа-холдингу ZIK)

Каїн і Авель теж були рідними братами. Братання й родичання з тими, хто для тебе ментально чужий, - це дуже радянська технологія. Ми свідомо будуємо Україну каїнів і авелів. За блокадним Донбасом, як правило, тужать ті, хто ніколи б не погодилися там жити. Ані дня. Тужать ті, хто ні разу там не бував і навіть не планує там бути, тим паче, нести туди український промінь правди, коли все скінчиться, i вже точно не захочуть віддавати свої кровні гривні на відбудову ватного індастріал-совка.
Ми хочемо на підставі наявності українського паспорта загнати в єдиний державний проект усіх підряд – і тих, хто готовий загинути за Україну під кулями, і тих, хто ці кулі благословляв на знищення "майданутих". Ми хочемо перемішати всіх і вся – й нафаршувати нашу державу неодмінними антагонізмами, з якими потім доведеться героїчно боротися до скону віків. Навіщо нам Донбас, поясніть мені?
Ми не рiднI, ми зведені брати. Ми рідні лише по мамі, тому що мати в нас одна - земля Україна. Але тати у нас різні. Нас запліднювали різні історичні та культурні парадигми. І тому ми - зведені брати. За ними стоїть пам'ять про царат, більшовизм і валуєвську русифікацію, за нами - пам'ять про ліберальні західні імперії, де ми мали свій сейм і українські товариства.
Нас руйнує поєднання непоєднуваного. Ми Майдан братаємо з Антимайданом і потім страждаємо. Ми в один кошик скидаємо гнилі й сочисті овочі у сподіванні на те, що закони природи почнуть діяти навпаки.
Наостанок. Згадайте, як Мікеланджело зобразив хаос у Сикстинській капелі – це мішанина різнорідностей, які не можуть бути об’єднані. Аристократичні владоможці, єпископи, розбишаки, поети з лірою в руках, судді, злодії, мало не чорти поряд з ангелами. На цій картині місце знайшлося всім. Але кожен у ній бачить одне й те ж: добрі люди безнадійно втонули серед поганих. Це хаос.
(Остап Дроздов, журналіст медіа-холдингу ZIK)