Твої слова - мелодії дощу, У них покоїться надія.Я смуток свій на волю відпущу, Прочахле серце відігрію.Твої слова - це плетиво із див, Палаюча огненна ватра.Ти у мені вчорашню розбудив -І я повірила у "завтра".Твої слова... Їх чую знов і знов.Яке солодке те "кохаю"...Пірнаю з головою у любов - Чи ж випливу, чи ні - не знаю)

[Приєднана картинка] Тремтіла тінь на кінчиках повік, Вона як йшла - мелодії плелися!Зненацька жінку вгледів чоловік -Завмер від здивування й зупинився.Так і стояв. Парфумів ніжних шлейфЗалоскотав у грудях чоловіка.Красиво хід творила дама треф, Збагнув зненацька, що пропав навіки.Прийшов до тями - двері відчинивМужчина, що заплутався в шуканнях.- Дозвольте бути поруч, - говорив, -Дозвольте вас оберігати, пані!Ледь піднялися кутики губівУ жінки, що тримала...

Читати далі...

Я так давноНе дихала тобою, Не куштувала уст, Із присмаком двобою.Не зазирала в очі, Смутку повні, Не гладила щоночіТвої долоні.Не поринала в тебе, Упавши в небуття, Не просиналась поруч, П'янка від каяття.Не дмухала на вії.Все ставлячи на карту, Я не благала БогаТак віддалити завтра...[Приєднана картинка]

Я була для тебе не тою, котру ти хотів обіймати, котрій із кохання мелодій хотів ти стелити шовки. Я була для тебе чужою, якій залишалось ридати самотньо у ліжку холодній, де попелом стали зірки... Я була не тою для тебе, цілунками спрагло котру ти хотів би вкривати відверто від пальчиків ніг до повік. Навіщо ж ти дав мені небо, наливши у нього отрути? Убий мене! Краще померти, ніж бути не тою повік...

Я не сплю. Я ще й досі не сплю,хоч вже ніч біля ніг примостилась.Я сумую... Чи, може, люблю?Чи то сни я образила чимось?Як ти міг не писати мені?Як ти міг не дзвонити? Чекала...Цілувала приречено в сніі від розпачу мовчки кричала...Де ти був? Де ти був до сих пір?!Я ж тебе у нічнім стоголоссістільки звала, шукала між зір,що, в очах сліпота іще досі.Злюсь. Емоцій у серці кипитьсмертоносний вулкан. Пульс скажений.Пригорнув. Замість рисі умитькошеня стало лагідне з мене...

Обійми мене, пригорни мене, я втомилась так втікати від байдужих слів, чорно-білих снів, де не вмієм ми літати. Обійми мене, заховай мене в серці від усіх, благаю! Я ж без тебе – тінь мрій і сновидінь, без твого тепла зникаю... Обійми мене, захисти мене від холодних злив, від вітру. Розмалюй життя з чистого листа в теплу сонячну палітру. Обійми мене, зацілуй мене наче вперше... і...

Читати далі...

А там ще й досі падають зіркиІ виростають крила за плечима... От тільки наші стоптані стежкиПозаростали тернами густими.І хай зірки давно уже тремтятьУ інших, не обпечених долонях.Ти знаєш, все одно одна зоряЛише твої щоночі пестить скроні.Ти не зважай, що я вже не лечу,Прийди. Порозганяй згустілі хмари.І, може, ми нап’ємось досхочуХоча б ще раз забутого нектару.І, може, ми хоч раз іще у вись,Нехай з поламаним крилом, злітаєм.Прийди. Посидь зі мною як колись.Бо я твоя. Давно. І ти...

Читати далі...

В твоїх світанкових снах я мавкою лісу була –смарагдовий блиск в очах і сукня з травою в тон…І я до сих пір в ліси &nbsp...

Читати далі...

За вікном плюс чотири. Сніжно.Я так хочу думки зігріти,пригорнутись до тебе ніжноі сховатись від всього світу,заварити міцної кавиі з ковточками оживати,відчувати весни октавиу зимових піснях-сонатах.За вікном плюс чотири. Сиро.Я так хочу зігріти душу,посміхнутись від щастя щироі забути про слово "мушу",як ніхто на землі не смієзакохатися до без тями,заспокоїти сни і мріїрозтривожені холодами.За вікном плюс чотири. Вітер.Я так хочу зігрітись... Знаєшіз останніх сніжинок-літеря тобі...

Читати далі...

Ну що б, здавалося, слова !?Звичайні букви, складені до купи – А в серці вітер вже звиваКоли почуєш недолуге...Вже мчиться потяг почуттівНа той знайомий полустанокДе все знайоме й поготівДе завжди чистим був твій ранок...