Шановні співвітчизники! Щиро вітаю Вас із визначним державним святом — Днем Конституції України!

У 1996 році Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, на світовий досвід, прийняла Основний Закон України — Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства.
Конституція увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності і демократії, гарант незалежності і соборності України. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність — фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу.

Прийняття Основного Закону ознаменувало фундаментальне закріплення нашої незалежності, навіки закарбувало волю українського народу жити у власній суверенній, соборній державі.

Конституція наголошує на абсолютній цінності людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки. Основний Закон є визначальним чинником забезпечення державного суверенітету України, консолідації суспільства, створення належних умов для самореалізації особистості.

Світовий досвід свідчить, що найуспішніше розвивається та суспільна система, в якій найбільш повно розкривається творчий потенціал людини. Саме вільна і відповідальна особа є головною рушійною силою сучасної цивілізації, творцем всіх складових суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, наукових, культурних. Конституція України 1996 року дала поштовх для продуктивного розвитку усіх галузей національного законодавства та сфер суспільного життя.

Ухвалення народом свого самого головного закону знаменує народження вільної держави. Так нехай ця дата в календарі не стане для нас порожнім звуком і кожен з нас гідністю зможе сказати, що ми дійсно маємо ту країну, на яку ми заслуговуємо, і ті закони, які прийняли самі. Нехай Україна залишиться незалежною і могутньою ДЕРЖАВОЮ .

Від усього серця бажаю вам міцного здоров'я та творчого натхнення, добробуту і затишку у ваших родинах, мудрості і далекоглядності, високих досягнень, успіхів у праці та нових звершень заради реалізації принципів Основного Закону нашої Вітчизни – народовладдя, гуманізму та законності.
Нехай на жовтих полях вистигає урожай радості, а блакитне небо ніколи не застувають хмари негараздів.
Може не все так гарно виглядає у реальному житті як на словах, але давайте вірити у краще майбутнє у реальне втілення конституційних прав і свобод, зміцнення добробуту наших родин та еволюційний правовий розвиток нашої держави.

Рідна Україна — мова солов’їна,Золоте колосся, маки у житах.Край воріт — калина, верба, яворина,Храми і світлиці в барвах-рушниках.Рідна Україна — то душі краплина,Пісня журавлина у ранковий час.Рідна Україна — то земля єдина,Що сходив ногами босими Тарас.Рідна Україна — пара лебедина,Озеро бездонне і стрімка ріка,У саду хатина — біла сорочина,Стежечка-стежина в зелен-споришах.Рідна Україна — за столом родина,Яром-долиною стелиться туман.Батькова розмова — тиха, вечорова,Мамина молитва — вічний талісман.

Щиро Ваш,
Ігор Мізрах

Игорь Мизрах проанализировал проект бюджета-2017: цифры поражают

В ту ли сторону мы смотрим, когда говорим о коррупции и борьбе с ней? С чего начинать ее искоренение, если на это выделяется денег больше, чем на культуру, медицину и спорт вместе взятые? Сытый антикоррупционер – способен ли он на реальную работу?

Политик, юрист, заместитель председателя ОО «Комитет по борьбе с коррупцией и организованной преступностью», представитель организации «Народная люстрация» Игорь Мизрах делится своими наблюдениями по этому поводу.

Достаточно ли в Украине средств на борьбу с коррупцией? Какие аппетиты нынче у антикоррупционных и правоохранительных структур?

– Прочитав проект бюджета на 2017 год, я был шокирован запросами правоохранительной системы. Цифры говорят сами за себя: на Генеральную прокуратуру предусмотрено – 4,5 млрд гривен, МВД – 46 (!!!) млрд гривен (из них 15,5 – на Национальную полицию), НАБУ – 773,5 млн гривен, Служба безопасности Украины – 6 миллиардов. Еще у нас есть Агентство по предотвращению коррупции (которое планирует «съесть» 577 млн. грн) и Специализированная Антикоррупционная прокуратура (105 млн).
В итоге, с учетом огромного аппарата МВД, Верховная рада планирует потратить на правоохранительную систему более 52 млрд гривен! Без учета МВД – более 12 (!!!) млрд гривен наших с вами денег, которые состоят из налогов простых граждан.

Такие суммы – это много или мало? И чем они оправданы?

– Все познается в сравнении. К примеру, давайте проанализируем тот же проект бюджета. Министерство молодежи и спорта, может быть, получит 1,7 миллиарда гривен, Министерство культуры – 3,3 млрд гривен (сюда входит полмиллиарда на поддержку кино и 0,6 млрд – на театры, еще 20 миллионов – на музеи). Всего за 450 миллионов у нас подготовят олимпийские и паралимпийские сборные.

Таким образом, на весь спорт, культуру, молодежь, кино, театры и музеи предусмотрено чуть более 6 млрд гривен. Это напомнило мне историю, когда во время Второй мировой войны Уинстона Черчилля в Парламенте призвали сократить расходы на культуру и молодежь, он ответил: "А ради чего тогда мы воюем". Увы, все очень плохо...

А вообще, выделять такие суммы на борьбу с коррупцией - это безумство. Тем более, что именно в этих органах коррупция как раз и процветает. Или нет?! В нашей стране выделять деньги на борьбу с коррупцией - это то же самое, что выделять спирт на борьбу с пьянством. И спирта не будет, и пьянство лишь усугубится...
Куда тратятся такие деньжищи? На организацию работы, форму, автомобили, аренды офисов, хорошую канцелярию. Экономить на себе они точно не собираются. Одних только компьютеров на сегодня Нацагентство предотвращения коррупции закупает на 3 236 490 гривен https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-08-30-000854-c/ . Эта закупка – одна из многих, открытых на сайте Prozorro, и если покопаться, то увидим, что антикоррупционеры обставляют себя тысячами единиц мебели и техники, и непременно просят еще.

Такая ли не легкая у них работа? И как определить – кто из них главный?

– Работа правоохранителей не легкая, но обычная - со стандартным набором рисков. Но, судя по всему, борьба с коррупцией становится приоритетным направлением и очень прибыльным делом. Не менее прибыльным, нежели участие в самой коррупции.
На этом фоне мы скоро станем очевидцами еще более жестких разборок между многочисленными силовыми органами. Обозначил, что будет бить больно, генпрокурор Юрий Луценко, сделав заявление, что теперь сам будет решать, какие дела отдавать в НАБУ. Ведь он просто уверен уверен в том, что «отдать право на борьбу с преступностью на высших должностях одному небольшому правоохранительному органу – неэффективно». http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/09/28/7122053/

Вы – заместитель главы Антикоррупционного комитета, который является общественной организацией. Как относитесь к разного рода ОО, которых сейчас очень много, в том числе, и на антикоррупционном поприще?

– Общественные органы должны больше контролировать государство, но реальных общественных организаций, которые бы не были управляемыми госструктурами, пока мало. Зачастую ОО чьи-то «карманные», сидят на грантах власти разных уровней и сами участвуют в коррупции или закрывают на нее глаза. А те, кто реально работает, но не идет на поводу высокопоставленных преступников, вынуждены искать финансирование на стороне.
Есть ОО, которые занимаются вопросами бизнеса, налогов, юриспруденции, но и они зачастую оказываются под влиянием госмашины, не имея свободы действий. Попробуй в небольшом городе заниматься громкими антикоррупционными делами, как тут же появляются проблемы с арендой помещений, проверками и т.п.

Какой выход?
– Самое важное – это развитие гражданского общества. Мы идем к этому, и в общем-то имеем кое-какие результаты. Ряд общественников предают огласке коррупционные схемы, есть честные журналисты-расследователи. Но основную часть этих людей держит за ниточки власть – она даже пишет им темники, как и что говорить в интернете и на телевидении. Сейчас в действии колоссальная манипулятивная машина.

Второе: должна быть политическая воля, чтобы кардинально преломить ситуацию и перестать лукавить, жить двойными стандартами. В первую очередь, господа власть имущие, сами перестаньте воровать! Затем сделайте амнистию наворованного капитала, и пусть все начнут жить с нуля, понимая, что в стране введена и применяется серьезная ответственность.

Артем Фляжников
Ирина Басенко

ВО СКОЛЬКО ОБХОДИТСЯ УКРАИНЕ БОРЬБА С КОРРУПЦИЕЙ?
Игорь Мизрах проанализировал проект бюджета-2017: цифры поражают

В ту ли сторону мы смотрим, когда говорим о коррупции и борьбе с ней? С чего начинать ее искоренение, если на это выделяется денег больше, чем на культуру, медицину и спорт вместе взятые? Сытый антикоррупционер – способен ли он на реальную работу?

Политик, юрист, заместитель председателя ОО «Комитет по борьбе с коррупцией и организованной преступностью», представитель организации «Народная люстрация» Игорь Мизрах делится своими наблюдениями по этому поводу.

Достаточно ли в Украине средств на борьбу с коррупцией? Какие аппетиты нынче у антикоррупционных и правоохранительных структур?

– Прочитав проект бюджета на 2017 год, я был шокирован запросами правоохранительной системы. Цифры говорят сами за себя: на Генеральную прокуратуру предусмотрено – 4,5 млрд гривен, МВД – 46 (!!!) млрд гривен (из них 15,5 – на Национальную полицию), НАБУ – 773,5 млн гривен, Служба безопасности Украины – 6 миллиардов. Еще у нас есть Агентство по предотвращению коррупции (которое планирует «съесть» 577 млн. грн) и Специализированная Антикоррупционная прокуратура (105 млн).
В итоге, с учетом огромного аппарата МВД, Верховная рада планирует потратить на правоохранительную систему более 52 млрд гривен! Без учета МВД – более 12 (!!!) млрд гривен наших с вами денег, которые состоят из налогов простых граждан.

Такие суммы – это много или мало? И чем они оправданы?

– Все познается в сравнении. К примеру, давайте проанализируем тот же проект бюджета. Министерство молодежи и спорта, может быть, получит 1,7 миллиарда гривен, Министерство культуры – 3,3 млрд гривен (сюда входит полмиллиарда на поддержку кино и 0,6 млрд – на театры, еще 20 миллионов – на музеи). Всего за 450 миллионов у нас подготовят олимпийские и паралимпийские сборные.

Таким образом, на весь спорт, культуру, молодежь, кино, театры и музеи предусмотрено чуть более 6 млрд гривен. Это напомнило мне историю, когда во время Второй мировой войны Уинстона Черчилля в Парламенте призвали сократить расходы на культуру и молодежь, он ответил: "А ради чего тогда мы воюем". Увы, все очень плохо...

А вообще, выделять такие суммы на борьбу с коррупцией - это безумство. Тем более, что именно в этих органах коррупция как раз и процветает. Или нет?! В нашей стране выделять деньги на борьбу с коррупцией - это то же самое, что выделять спирт на борьбу с пьянством. И спирта не будет, и пьянство лишь усугубится...
Куда тратятся такие деньжищи? На организацию работы, форму, автомобили, аренды офисов, хорошую канцелярию. Экономить на себе они точно не собираются. Одних только компьютеров на сегодня Нацагентство предотвращения коррупции закупает на 3 236 490 гривен https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-08-30-000854-c/ . Эта закупка – одна из многих, открытых на сайте Prozorro, и если покопаться, то увидим, что антикоррупционеры обставляют себя тысячами единиц мебели и техники, и непременно просят еще.

Такая ли не легкая у них работа? И как определить – кто из них главный?

– Работа правоохранителей не легкая, но обычная - со стандартным набором рисков. Но, судя по всему, борьба с коррупцией становится приоритетным направлением и очень прибыльным делом. Не менее прибыльным, нежели участие в самой коррупции.
На этом фоне мы скоро станем очевидцами еще более жестких разборок между многочисленными силовыми органами. Обозначил, что будет бить больно, генпрокурор Юрий Луценко, сделав заявление, что теперь сам будет решать, какие дела отдавать в НАБУ. Ведь он просто уверен уверен в том, что «отдать право на борьбу с преступностью на высших должностях одному небольшому правоохранительному органу – неэффективно». http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/09/28/7122053/

Вы – заместитель главы Антикоррупционного комитета, который является общественной организацией. Как относитесь к разного рода ОО, которых сейчас очень много, в том числе, и на антикоррупционном поприще?

– Общественные органы должны больше контролировать государство, но реальных общественных организаций, которые бы не были управляемыми госструктурами, пока мало. Зачастую ОО чьи-то «карманные», сидят на грантах власти разных уровней и сами участвуют в коррупции или закрывают на нее глаза. А те, кто реально работает, но не идет на поводу высокопоставленных преступников, вынуждены искать финансирование на стороне.
Есть ОО, которые занимаются вопросами бизнеса, налогов, юриспруденции, но и они зачастую оказываются под влиянием госмашины, не имея свободы действий. Попробуй в небольшом городе заниматься громкими антикоррупционными делами, как тут же появляются проблемы с арендой помещений, проверками и т.п.

Какой выход?
– Самое важное – это развитие гражданского общества. Мы идем к этому, и в общем-то имеем кое-какие результаты. Ряд общественников предают огласке коррупционные схемы, есть честные журналисты-расследователи. Но основную часть этих людей держит за ниточки власть – она даже пишет им темники, как и что говорить в интернете и на телевидении. Сейчас в действии колоссальная манипулятивная машина.

Второе: должна быть политическая воля, чтобы кардинально преломить ситуацию и перестать лукавить, жить двойными стандартами. В первую очередь, господа власть имущие, сами перестаньте воровать! Затем сделайте амнистию наворованного капитала, и пусть все начнут жить с нуля, понимая, что в стране введена и применяется серьезная ответственность.

Артем Фляжников
Ирина Босенко

До 1 липня мав надійти лист від ДФС тим, хто володіє квартирою більшою за 60 кв. м (120 кв. м. для будинків). Листи отримали не всі, бо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні дані до 2013 р. Як поводити себе в такій ситуації, хто має право на пільги, терміни оплати податку – спробував роз'яснити Ігор Мізрах.


Хто є платником податків на нерухоме майно?

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, які є власниками нерухомого майна (житлового та нежитлового).

Є ситуація, коли квартира поділена на частки. Наприклад: половина частки у мами, а інша у дочки. У такому разі платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. До прикладу, квартира має загальну площу 80 кв. м (частка мами – 40 кв.м, доньки – аналогічно). Відповідно, встановлюється пільга в розмірі 60 кв. м загальної площі, які не оподатковуються, і на ці 60 кв. м зменшується загальна площа квартири, яка підлягає оподаткуванню. При цьому вона зменшується і у мами, і у дочки, отже, ніхто із власників не повинен платити податку.

Інша ситуація, коли квартира придбана у шлюбі і вважається спільною-сумісною власністю жінки і чоловіка. У такому разі платником є той, на кого юридично оформлена квартира. Якщо подружжя не домовилось інакше, адже Кодекс дозволяє за згодою співвласників визначити, хто буде платити. До прикладу, якщо квартира подружжя, оформлена на дружину, має 80 кв. м, пільга надається 60 кв. м. За інші 20 кв. м податок сплачує дружина. Зауважте, в цьому випадку пільга надається лише одній особі.

Якщо квартира ділиться на трьох власників (мати, син і донька) і має 180 кв. м загальної площі – надається 60 кв. м пільги кожному. Відповідно, сім’я не сплачує податку.

Які є види пільг?

За законом пільга для квартири становить 60 кв. м, для будинку – 120 кв. м. Якщо у власності однієї людини є і квартира, і будинок – пільга становить 180 кв.м.

Наприклад: якщо у моїй власності є квартира і будинок загальною площею 280 кв. м, віднімаємо від цієї цифри пільгу (180 кв.м ) і отримуємо 100 кв.м, котрі підлягають оподаткуванню.

Яка ставка податку?

Саму ставку податку визначає орган місцевого самоврядування. Законодавець визначив, що ця ставка повинна бути у відсотках відповідно до розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.

От наприклад, Львівська міська рада встановила декілька ставок залежно від об’єктів. У 2015 році за квартиру власники мали платити 0,5% від мінімальної заробітної плати (6 грн 09 коп.). У 2016 році ця сума становитиме 6 грн 89 коп. Для будинків податок становив 1%, отже, в 2015 році це було 12 грн 18 коп, а в 2016 – 13 грн 78 коп. При цьому Львівська міська рада визначила, що для юридичних осіб, які володіють житловою нерухомістю, ставка податку є вищою.

У Києві було визначено єдину ставку для всіх об’єктів нерухомого майна – це 1 % від мінімальної заробітної плати. Відповідно, у 2015 році ця сума становила 12 грн 18 коп., у 2016 – 13 грн 78 коп. за один квадратний метр оподатковуваної площі.

Зверніть увагу, що об’єктом оподаткування є зальна площа, і пільга застосовується саме до цієї площі.

Коли сплачувати податок?

До 1 липня 2016 року кожен громадянин, що володіє майном, яке підлягає оподаткуванню, мав отримати податкове повідомлення із обрахуванням в ньому суми податку. Протягом 60 днів з дати отримання повідомлення сума має бути оплачена. Якщо ж цього не зроблено до 30 календарних днів, штраф – 10 %, після 30 днів – 20% від суми податку.

Проте багато громадян не отримали цього повідомлення. Ситуація наступна: сама податкова не володіє інформацією про нерухоме майно, яке є у власності громадян, тому у податковому кодексі визначено, що вона цю інформацію отримує з Державного реєстру права власності об’єктів нерухомого майна. Цей Реєстр, як виявилось, не має повної інформації. Зокрема, в Києві така ситуація виникла тому, що Електронний реєстр права власності почав працювати у 2013 році, і до цього часу інформація про власників в реєстрі відсутня. БТІ з невідомих причин погано передало інформацію.

Що чекає на тих, хто не отримав податкового повідомлення та не скористався правом на звірку?

Є загальна норма податкового кодексу, яка нам говорить про те, що податок може бути нарахований за період 1095 днів, фактично це три роки (п.102.1 Податкового Кодексу України). Це означає, що наприклад, в 2017 році Реєстри речових прав на нерухоме майно почнуть працювати в нормальному режимі і отримають інформацію про всіх власників. Тоді податкова міста Києва за місцем мого проживання побачить, що в мене було у власності майно, за яке не сплачувався податок. Відповідно, нарахує мені податок за 1095 днів та штраф. На мою думку, цей податок має бути нарахований без штрафу, адже повідомлення раніше не надходили. Але для цього мені потрібно буде звернутись до суду і оскаржити податкове повідомлене рішення. Хочу зазначити, що правова позиція тут буде на боці людей, і суди будуть скасовувати штрафні санкції за цей період. Але для цього потрібно буде пройти судову процедуру, сплатити судовий збір, витрачати свій час та нерви. Тому я хотіла цього уникнути. Крім того, за три роки може набігти велика сума, краще сплачувати поступово.

Чи є пільги для пенсіонерів?

Є дві категорії пільг. Перша – це вже названі мною пільги на 60 м кв. на квартиру та 120 м кв. на будинок. Інші пільги можуть надавати сільські, селищні, міські ради, ради об’єднаних громад. Вони можуть встановити пільги з податку на нерухоме майно, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості для фізичних осіб і визначаються, виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Отже, потрібно піти в податкову за місцем проживання. Там скористатися правом на звірку даних і дізнатись, чи надала міська рада Києва певній категорії населення пільги.

Для прикладу, у Києві додатково надали пільги:– для квартири (окрім пільги 60 кв. м) для фізичних осіб, які мають 3 і більше дітей та проживають в одній квартирі з розрахунком 20 кв. м на кожну третю та наступну дитину віком до 18 років;– на всю площу будинку, що належить учаснику АТО та членам сімей загиблих учасників АТО, але не більше одного об’єкта;– на всю площу квартири, що належить членам сім’ї героя «Небесної сотні»;– на всю площу квартири, що належить інваліду на праві власності, але не більше 1 об’єкта.

Хто звільнений від податку на нерухоме майно?

Не повинні платити податок власники таких об’єктів нерухомого майна:а) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);б) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, у тому числі їх частки;в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;г) гуртожитки;ґ) житлова нерухомість, непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад;д) об’єкти житлової нерухомості, у тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаними такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину;е) об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;з) об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;

и) об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльністьі) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг.

ІГОР МІЗРАХ

2016 рік

Вельмишановні й серцю дорогі українці !

З нагоди великого національного свята нашої державності – Дня незалежності України! Прийміть найсердечніше вітання і побажання: Народ України святкує уже 25 річницю, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків - бути господарями на своїй найбагатшій, прекрасній і чарівній українській землі.

Ще, з часів Київської Русі, українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували інші народи-сусіди. Та по при все, наші співвітчизники, віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління - наші сучасники у 1991 році вибороли її. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення, до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Перші кроки незалежності стали випробовуванням для всіх нас - тестуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність, нарешті – на здоровий глузд. Нині уже ніхто не сумнівається у тому, що український народ в змозі поліпшити життя у своєму домі власної Батьківщини. Впевнений, що день прийдешній принесе нам світле почуття радості від усвідомлення власної причетності до розбудови наших: сіл, селищ, міст району, області та усієї України! Цей день обов’язково настане і тим швидше, чим більш плідно із натхненням кожен з нас працюватиме на благо рідної Вітчизни, а усі разом проникнемося гордістю за нашу неньку – Україну, почуттям патріотизму до рідного краю, прагненням до єдності, порозуміння та згуртованості, не лише державних мужів, а усього народу нашої держави. Успіх прийде неодмінно!

Від щирого серця й від усієї душі зичу землякам, рідним, друзям та колегам здоров’я, щастя, добра, достатку, миру, щедрої долі, сили і наснаги в усіх ваших справах і нехай мрія про краще майбутнє окриляє вас на нові звершення, на нові добрі починання, в ім’я соборної незалежної демократичної процвітаючої України, надійної запоруки добробуту й щасливого життя її народу. З святом Вас! Хай святиться ім’я твоє вічно, Україно - колиско наша!!!

Будьмо!!!
Слава Україні!

Ігор Мізрах

Завдяки фінансовій кризі кредитний бум в Україні змінився валом судових справ про визнання кредитних договорів недійсними. Оскільки це питання не втрачає актуальності, наша редакція звернулася до практикуючого відомого юриста, експерта Мізраха Ігоря Аркадійовича розповісти про особливості відповідної судової практики. Правник порадив, якими інструментами скористатись, щоб розірвати кредитний договір або визнати його недійсним, а також розповів, на які аспекти звертають увагу суди.
Основні підстави для визнання договорів кредиту (здебільшого в іноземній валюті) недійсними такі:
1. Згідно з ч. 1 ст. 99 Конституції України, п. 1 ст. 3 декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошовою одиницею України є гривня, а всі>
2. Відповідно до вимог ч. 1 та п. «в» ч. 4 ст. 5 декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" отримання кредиту у валюті потребує від фізичної особи індивідуальної ліцензії.
3. Відповідно до п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 (далі – Правила), у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Невиконання цієї вимоги є порушенням вимоги п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту.
4. Згідно з вимогами п. «г» ч. 2 ст. 11 Закону банк зобов’язаний у письмовій формі повідомити споживача про тип відсоткової ставки. Така ж вимога встановлена п/п 2.1 п. 2 Правил. Невизначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки – фіксованої чи/або змінної – свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо всіх істотних умов, а отже, про неукладення кредитного договору (п. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1054 ЦКУ).
5. Розмір відсоткової ставки може бути переглянутий лише за умови, що сторони визначили таку ставку як змінну. При цьому абзац 4 п. 3.4 Правил зобов’язує банк зазначити в кредитному договорі правило, згідно з яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договір про надання кредиту передбачає можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Наприклад, коли збільшення облікової ставки НБУ на 1% призводить до збільшення ставки за кредитом на 1,5%. Пункт 4 ч. 5 ст. 11, чч. 1–2, п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону передбачають, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. До договорів зі споживачами про надання кредиту застосовуються положення Закону про несправедливі умови в договорах, згідно з якими заборонено встановлювати дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Частина 6 ст. 19 Закону передбачає: «Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними».
6. У листі НБУ «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 16.06.2007 р. № 40-117/2093-6134 сказано: «Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 р. № 18-112/219-637 НБУ звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками у своїй кредитній політиці вимог ст. 11 Закону. Зокрема, наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом із цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами ст. 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту – це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.
Крім того, вважаю за необхідне звернути увагу, що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у ст. 11 Закону, ч. 5 якої, зокрема, визначено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови, перелік яких не є виключним. Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи ст. 19 («Заборона нечесної підприємницької практики») та 21 («Порушення прав споживачів») Закону».
Також Ігор Мізрах звернув увагу і на те, що у судовій практиці щодо визнання кредитних договорів в іноземній валюті недійсними є два основні принципи:
* банк не має права надавати, а позичальник – отримувати та повертати кредит в іноземній валюті без отримання відповідної індивідуальної ліцензії, тому що відповідно до ст. 192 ЦКУ іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, а ст. 5 декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» регламентує, що на здійснення валютних операцій (зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу) НБУ видає відповідні ліцензії;
* умови договорів про надання кредиту в іноземній валюті порушують принцип справедливості, закріплений ст. 3 ЦКУ, оскільки надання кредиту в іноземній валюті є зловживанням правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України кредитодавець як суб'єкт підприємницької діяльності перекладає виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що дає останньому право відповідно до ст. 18 Закону вимагати визнання кредитного договору недійсним у цілому.

Проте наведені позиції мають і недоліки. Зокрема, законодавство України містить низку підзаконних нормативно-правових актів, які є суперечливими та неоднозначно регулюють правовідносини з кредитування в іноземній валюті, а тому дозволяють фінансовим установам певною мірою виправдати законність валютного кредитування. Водночас навіть якщо суд відмовив у задоволенні позову про визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним, його оскарження може бути досить ефективним засобом захисту майнових прав та інтересів боржника, хоча б у плані відстрочення стягнення на заставне майно останнього (відповідно до ст. 201 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 79 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі в разі неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом). Такий тактичний хід дасть боржнику додатковий час для відновлення платоспроможності та пошуку ресурсів, необхідних для погашення заборгованості за кредитним договором, і дозволить йому зберегти право власності на заставне майно.

Також Мізрах Ігор Аркадійович зауважив, що в Україні сформувався певний інструментарій, який можна використати, щоб розірвати кредитний договір чи визнати його недійсним. Так, на початку фінансової кризи юристи намагалися визнавати кредитні договори, укладені в іноземній валюті, недійсними на підставі положень законодавства про те, що єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня. Однак Вищий господарський суд України у своєму рішенні від 18.11.2009 р. вказав на необґрунтованість цієї позиції. Ефективним інструментом є визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним на підставі відсутності у кредитної установи (банку) індивідуальної ліцензії, наявність якої відповідно до положень декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» є обов’язковою при наданні кредитів в іноземній валюті, якщо строки та суми таких кредитів перевищують межі, передбачені законодавством. Використовують також інструменти банкрутства та реструктуризації суб’єктів підприємницької діяльності. Цікавим є такий спосіб уникнення виконання зобов’язань за кредитним договором, як посилання на те, що фінансова криза є обставиною форс-мажору. Але таке обґрунтування доволі складне і не завжди ефективне. Недійсність кредитного договору можна обґрунтувати порушенням права спільної сумісної власності в разі непогодження умов кредитного договору із заставою спільного майна з одним із подружжя, а також порушенням прав дітей при укладенні договорів іпотеки. У кожній конкретній ситуації слід враховувати положення кредитного договору та розробляти індивідуальні схеми розірвання або визнання кредитного договору недійсним.

Але, Мізрах Ігор і зауважив на те, що умовно кредитні спори можна поділити на такі, що випливають: з договорів про надання кредитних ліній (про стягнення заборгованості за кредитом з одного боку та оскарження кредитного договору з іншого) або з договорів, які забезпечують виконання боржником своїх кредитних зобов’язань (застава або іпотека, порука, банківська гарантія). Для оспорювання положень кредитних договорів останнім часом використовували так звану валютну схему: заявляли, що договір суперечить валютному законодавству у зв’язку з невизначеністю на законодавчому рівні питання про те, чи у всіх випадках наявність у банків генеральних та індивідуальних ліцензій на вчинення валютних операцій, зокрема з видачі та обслуговуванням кредиту в іноземній валюті, кореспондується із правом позичальників виконувати свої зобов’язання за кредитом, використовуючи іноземну валюту як засіб платежу. Були з цього приводу і небезпідставні рішення судів на користь фізичних осіб, проте особливості регулювання вказаних правовідносин за участю юридичних осіб не сприяли формуванню позитивної для позичальників практики. Відтак сьогодні зазначена схема рідко застосовується для визнання договору кредиту недійсними і є наслідком дефекту самого договору. Боржникам цікавіше оспорювати забезпечувальні зобов’язання, щоб виграти час, а також позбавити банк ліквідного забезпечення. Тому для банків актуальна проблема технічних та пов’язаних позовів щодо оскарження договорів застави та поруки, до вирішення яких зупиняється розгляд справи за позовом банка про стягнення боргу. Ефективних процесуальних інструментів та передумов для боротьби з пов’язаними позовами (наприклад, правил про обов’язковий розгляд в одному провадженні позовів про стягнення боргу та зустрічних позовів боржників або поручителів про оскарження забезпечувальних договорів) в Україні немає. Проте останнім часом суди апеляційної інстанції все частіше скасовують ухвали місцевих судів про зупинення провадження у справі до розгляду таких технічних позовів, зазначаючи, що відсутній той чи інший з елементів, сукупність яких необхідна для зупинення справи. Новим трендом можна вважати намагання боржників стягнути з банків суми збитків, які в декілька разів перевищують кредитні зобов’язання. Для цього призначені схеми з використанням завдатку при укладенні попереднього договору відчуження майна, яке, наприклад, поки перебуває в іпотеці банку, але щодо якого є рішення місцевих судів про визнання іпотеки недійсною чи припиненою. Такі позови не мають перспектив через неможливість забезпечувати завдатком попередні договори і відсутність елементів правопорушення в діях банку, який, на думку боржника, завдав йому збитків своєю бездіяльністю щодо звільнення майна боржника з-під обтяження (хоча насправді достатніх правових підстав для звільнення такого майна немає). Слід також звернути увагу на подекуди невиправдану агресивність банків по відношенню до боржників (за заявами банків порушується все більше кримінальних справ щодо недобросовісних боржників) і небажання боржників (перш за все великих ретейлерів, весь бізнес яких побудований на кредитах) погашати мільйонні борги, які банки змушені покривати за рахунок звернення стягнень на іпотеки населення та малого бізнесу, підриваючи таким чином довіру до фінансових установ.

Якщо ж говорити про визнання договорів недійсними, сказав Мізрах І., то у першу чергу слід згадати позовні заяви, обґрунтовані тим, що національною валютою України та єдиним законним платіжним засобом на її території є гривня, і декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає необхідність отримання індивідуальних ліцензій НБУ як для надання чи одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, так і для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Але при перегляді таких справ у касаційній інстанції ВГСУ, як правило, відмовляє в задоволенні позовів. У деяких справах позивачі просили визнати договір недійсним у зв’язку з правом банку в односторонньому порядку змінювати розмір процентів, мотивуючи позов порушенням принципу свободи договору. Однак ВСГУ зазначив, що на час укладення кредитного договору законодавство не забороняло односторонню зміну розміру кредитної ставки, а отже, підстави для задоволення позову відсутні. Набули поширення позови на підставі ст. 652 ЦКУ (зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин). Проте правова конструкція цієї статті доволі складна і передбачає наявність усіх чотирьох умов, як-от: сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути попри свою обачливість; виконання договору позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, та порушило б співвідношення майнових інтересів сторін; ризик зміни обставин не покладений на зацікавлену сторону. Позови, обґрунтовані впливом світової фінансової кризи, відхиляються з огляду на те, що впливу кризи зазнала й інша сторона, тобто банк, а підприємницька діяльність є ризиковою за визначенням, і сторони кредитного договору повинні були передбачити ймовірність настання фінансової кризи. Тому застосування ст. 652 ЦКУ потребує майстерності юриста, ретельної підготовки та серйозного обґрунтування.

Також Мізрах Ігор звернув увагу, на те що загальне визначення та критерії недійсності договорів містять ЦКУ (ч. 1–3, 5, 6 ст. 203 і ст. 215) та Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 207). Такими критеріями є: невідповідність договору загальним вимогам законодавства та моральним засадам суспільства (постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 р.), порушення публічного порядку (лист Дежкомпідприємництва від 19.03.2010 р. № 3446 і лист Міністерства юстиції України від 29.03.2010 р. № 409-0-1-10-19), відсутність цивільної дієздатності (ЦКУ) або господарської компетенції (ГКУ), відсутність свободи волевиявлення контрагентів та невідповідність волевиявлення їх внутрішній волі (обман, насилля тощо), а також відсутність реального настання правових наслідків (ст. 234 ЦКУ). Судова практика та різноманітні роз’яснення державних органів обирають консервативний шлях і стають на бік сторони, яка не зацікавлена у визнанні договору недійсним. Натомість є чимало резонансних справ, у яких в основу рішень судових інстанцій були покладені розлогі трактування принципів і засад цивільного та господарського права (рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. № 9/70пд, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.10.2009 р. № 3/98, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2009 р. № 28/462-09). Таким чином, своєрідним стандартним набором для визнання кредитних договорів недійсними є:
* невідповідність принципам цивільного та господарського права (справедливості, розумності, добросовісності);
* вираження зобов’язання не в національній грошовій одинці – гривні;
* відсутність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі (терміни та суми законодавчо невизначені);
* відсутність істотних умов, наприклад відповідальності сторін (ст. 345 ГКУ);
* відсутність господарської компетенції (цивільної дієздатності підписантів);
* форма договору.
Зазвичай окрім основного існує й забезпечувальний договір (іпотеки, застави), і визнання недійсним основного договору призводить до визнання недійсним забезпечувального (ст. 548 ЦКУ). У цьому разі можливе вільне розпорядження майном на підставі рішення до моменту виникнення реституції.

Не слід також забувати про таку підставу визнання кредитного договору недійсним як укладення такого договору особою без письмової згоди другого з подружжя. Підставою є ст. 65 Сімейного кодексу України, яка встановлює, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Згода іншого з подружжя на укладення кредитного договору має бути отримана у формі, у якій укладений кредитний договір, тобто, у письмовій формі. Якщо договір виходить за межі дрібного побутового та не було надано згоди іншого з подружжя на його укладення, другий з подружжя має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору як укладеного без його (її) згоди. Це правило розповсюджується і на осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і які набули майно за час їх сумісного проживання. Прикладом є рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2009 р у справі № 2-1059/2009. Відповідно до цього рішення було визнано недійсним кредитний договір, укладений без письмової згоди іншого з подружжя, що порушує норми чинного законодавства. Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що судова практика у справах про визнання кредитних договорів недійсними залежить від підстави визнання такого договору недійсним. Якщо у справах про визнання кредитних договорів недійсними на підставі відсутності згоди іншого з подружжя існує більш менш усталена практика, судова практика у справах про визнання недійсними кредитних договорів, укладених у іноземній валюті на сьогоднішній день є досить суперечливою.
І наостанок свого інтерв'ю нашому виданню, Ігор Мізрах повідомив про те, що Верховний Суд України виніс ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 березня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-44цс15, предметом якої був спір про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд зробив правовий висновок про те, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався. Норми Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційним судом. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.

Джерело: mizrakhigor.wordpress.com