Новочеркаський розстріл

«Новочеркаський розстріл»  - назва історичних подій, що відбулися в місті Новочеркаську Ростовської області РРФСР 1 - 2 червня 1962 року в результаті страйку робітників Новочеркаського електровозобудівного заводу (НЕВЗ) та інших городян.

Виступ було придушено силами армії і КДБ СРСР , а вся інформація про новочеркасських події, в тому числі про кількість жертв і поранених, була засекречена . За офіційними даними, частково розсекречених тільки в кінці 1980-х років, під час розгону демонстрації було вбито 26 осіб , ще 87 осіб отримали поранення. Сімом з «призвідників» страйки були винесені смертні вироки, і вони були розстріляні, інші отримали тривалі терміни позбавлення волі [1] .

У 1996 році всі засуджені були реабілітовані [2] . У 1990-х роках нова влада назвала винних, на їхню думку, в розстрілі - членів радянського партійного керівництва, їх покарання не відбулося через смерть останніх.

Пам'ятна дошка на заводоуправлінні НЕВЗ

Див. Також: Грошова реформа в СРСР 1961 року

До початку 1960-х років в СРСР склалася непроста економічна ситуація . В результаті стратегічних прорахунків керівництва країни почалися перебої з постачанням населення продовольством [3] . Навесні і на початку літа 1962 року недолік хліба був настільки відчутний , що голова Ради міністрів СРСР М. С. Хрущов вперше зважився на закупівлю зерна за кордоном [4] [Прим. 1] .

В кінці травня (30 або 31 числа) 1962 року було вирішено підвищити роздрібні ціни на м'ясо і м'ясні продукти в середньому на 30% і на вершкове масло  - на 25%. В газетах ця подія піднесли як « прохання всіх трудящих » [5] . Одночасно з цим дирекція НЕВЗ майже на третину збільшила норму виробітку для робітників (в результаті заробітна плата і, відповідно, купівельна спроможність істотно знизилися).

Новочеркаський електровозобудівний завод в порівнянні з іншими підприємствами міста відрізнявся технічної відсталістю, тут широко використовувався важкий фізичний труд , були погані побутові умови, висока плинність кадрів . На заводі не наважувалася житлова проблема, а плата за знімання житла у приватників становила 20-30% від зарплати робітників [6] .

Тому адміністрація заводу була готова наймати на роботу навіть тих, кого більше нікуди не брали, включаючи вийшли з в'язниці кримінальників [7] . Підвищена концентрація колишніх ув'язнених в сталеливарному цеху на першій зміні частково вплинула на гостроту початковій стадії конфлікту [7] .

На заводі в кузово-складальному цеху ще навесні 1962 року робітники три дні не приступали до роботи, вимагаючи поліпшити умови праці , а в обмотувальної-ізоляційному цеху через низький рівень техніки безпеки отруїлися 200 осіб [8] .

1 червня. Початок подій 

На заводі 

О 10:00 близько 200 робочих сталеливарного цеху припинили роботу і зажадали підвищення розцінок за їх працю. Об 11 годині вони попрямували до заводоуправління, по дорозі до них приєдналися робітники інших цехів, в результаті близько заводоуправління зібралося до 1 000 осіб.

Люди вимагали від начальства відповіді на питання «На що нам жити далі?». Незабаром з'явився директор заводу Б. Н. Курочкін. Помітивши неподалік торговку пиріжками, він спробував розрядити обстановку жартом: «Немає грошей на пиріжки з м'ясом - їжте з лівером » [9] [10] . Також є варіант «жеріть» замість «їжте» [11] . Однак за версією очевидця Миколи Артемова, директор сказав іншу фразу: «Разом будемо пиріжками харчуватися» [11] . Ця фраза викликала обурення робітників, директора почали освистувати і викрикувати в його адресу образи. Курочкін зник, проте саме його фраза послужила приводом для подальших подій [12] .

Незабаром страйк охопив весь завод. Біля заводоуправління людей ставало все більше: почувши тривожний гудок, приходили люди з довколишніх районів та інших підприємств. До полудня кількість страйкуючих досягло 5 000 осіб, вони перекрили залізничну магістраль, що зв'язує Південь Росії з центром Української РСР , зупинивши пасажирський поїзд Ростов-на-Дону  - Саратов . На зупиненому локомотиві хтось написав: «Хрущова - на м'ясо!». Пасажири в поїзді залишалися в задушливих вагонах, без води, хулігани з числа протестуючих били скло у вагонах, в натовпі відбувалися бійки за участю п'яних робочих, кидали пляшки [7]. Людей, які закликали припинити безлади, били - в тому числі був побитий головний інженер заводу Н. С. Йолкін [7] . За словами очевидця Миколи Артемова, головного інженера спочатку хотіли спалити, але його вдалося відбити від натовпу [11] . У числі учасників протесту були двоє раніше судимих робітників в стані сильного сп'яніння, чиї «виступу» у потягу багатьом запам'яталися [7] . Ближче до вечора комуністам і деяким робітникам вдалося вмовити пропустити поїзд, але машиніст побоявся їхати через натовп, і склад повернувся на попередню станцію [13] .

Дії влади 

Н. С. Хрущову було повідомлено про страйк в Новочеркаську . Він тут же зв'язався з першим секретарем Ростовського обкому КПРС А. В. Басовим , міністром оборони СРСР Р. Я. Малиновським , керівниками МВС СРСР і КДБ СРСР , наказавши усіма можливими заходами придушити опір. В Новочеркаськ була направлена велика група членів Президії ЦК КПРС в складі: Ф. Р. Козлова , А. І. Мікояна , А. П. Кириленко , Л. Ф. Іллічова і Д. С. Полянського . Прибув також секретарЦК КПРС , колишній голова КДБ СРСР А. І. Шелепін . Маршал Р. Я. Маліновський, в свою чергу, віддав наказ при необхідності задіяти 18-ю танкову дивізію Північно-Кавказького військового округу .

До 16:00 на заводі зібралося вже все обласне начальство: прибув перший секретар ростовського обкому партії А. В. Басов, голова облвиконкому, голова раднаргоспу , інші відповідальні працівники області, міста і все керівництво заводу. Пізніше ввечері робочі зірвали з будівлі заводоуправління портрет Хрущова і підпалили його. Після чого частина найбільш радикально налаштованих робітників почала штурмувати заводоуправління, попутно влаштовуючи там погром і б'ючи намагалися заважати їм представників адміністрації заводу [13] .

О 16:30 на балкон були винесені гучномовці. До народу вийшли перший секретар ростовського обкому Олександр Басов , голова ростовського облвиконкому Іван мітку , перший секретар Новочеркаського міськкому КПРС Тимофій Логінов і директор заводу Борис Курочкін . Натовп спочатку трохи заспокоїлася, але після того, як Басов замість спілкування з народом і пояснення ситуації почав просто переказувати офіційне звернення ЦК КПРС, його почали освистувати і перебивати образливими вигуками. Намагався взяти після нього слово директора Курочкіна закидали камінням, металевими деталями і пляшками [13] . Після чого продовжили штурмувати заводоуправління. ні міліція, Ні КДБ не втручалися в події, обмежившись спостереженням і прихованої зйомкою активних учасників. Басов закрився в одному з кабінетів і став телефонувати з військовими, вимагаючи введення частин [7] [Прим. 2] .

З 18:00 до 19:00 до заводоуправління були підтягнуті зведені частини міліції в формі, чисельністю до 200 чоловік. Міліція спробувала відтіснити мітингувальників з території заводу, але була зім'ята натовпом, а троє співробітників побиті. Армія за весь день активних дій не робила. Близько 16:00 заступник начальника штабу Північно-Кавказького військового округу генерал-майор А. І. Назарько доповів екстрено прибув зі зборів керівного складу СКВО командувачу округом І. А. Плиеву про прохання місцевої влади виділити війська для придушення заворушень (перша розмова Плієва з Басовим відбувся близько 13:00). Плієв доповідь вислухав, однак ніяких розпоряджень не віддав і відбув до Новочеркаська. Близько 19:00 в кабінет начальника штабу округу особисто зателефонував міністр оборони СРСРмаршал Р. Я. Маліновський, Плієва не застав і розпорядився: «З'єднання підняти. Танки не виводити. Навести порядок. Доповісти! » [7] .

Тим часом мітинг тривав. Звучали вимоги: послати делегацію на електродний завод, відключити подачу газу з газорозподільної станції, виставити пікети біля заводоуправління, зібратися на наступний ранок в 5-6 годин і йти в місто, щоб підняти там повстання, захопити банк, телеграф, звернутися з відозвою по всій країні. Єдиного організаційного ядра у страйкуючих не було. Багато діяли за своєю особистою ініціативою, як вони вважали правильним. Близько 20:00 до будівлі заводоуправління під'їхали 5 машин і 3 БТРаз солдатами. Бойових патронів вони не мали і просто вишикувалися біля машин. Натовп зустріла військових агресивно, але обмежилася лише лайкою і образами на їхню адресу. Солдати не вжили ніяких активних дій і через деякий час занурилися назад в машини і поїхали. Основним їх завданням було відвернути увагу натовпу на себе, поки переодягнена в цивільне група спецназівців і офіцерів КДБ вивела запасним входом з будівлі блоковане керівництво на чолі з першим секретарем. Протягом вечора і ночі мітинг тривав. На розвідку кілька разів посилалися окремі невеликі групи військовослужбовців, але всіх їх зустрічали агресивно і виганяли з заводу. Військові в зіткнення не вступали.

Важливу роль в подіях вечора 1 червня зіграв токар Сергій Сотников (вранці він випив спирту, а потім ще дві пляшки горілки на трьох) [7] . У стані алкогольного сп'яніння він запропонував послати людей на електродний завод і завод № 17, а також відключити подачу газу на підприємства [7] . Натовп з кількох десятків чоловік на чолі з Сотниковим попрямувала на газорозподільну станцію, де під загрозою розправи змусили оператора відключити подачу газу на промислові підприємства. Потім вони прибули на електродний завод, де стали бігати з криками по цеху, вимикаючи обладнання і вимагаючи від робочих припинити роботу. Натовп розбіглася, коли один з працюючих машиністів, яким вони погрожували, заявив, що підірве насосно-акумуляторну станцію [7] .

Коли до вечора стало ясно, що влада не збирається застосовувати ніяких заходів, було прийнято рішення на наступний день піти до міськкому КПРС в центр міста.

2 червня. Розгін протестуючих 

Див. Також: Генерал Шапошников

Камінь-на-Крові, встановлений на місці трагедії в Новочеркаську.

В ніч з першого на друге червня в місто увійшли танки і солдати. Танки увійшли в заводській двір і стали витісняти ще залишаються там людей, не застосовуючи зброї. Серед присутніх поширився слух, що кілька людей були задавлені гусеницями, і натовп почав бити важкими предметами по броні, намагаючись вивести з ладу танки. В результаті поранення отримали кілька солдатів. Але двір був очищений від мітингувальників. Введення в місто танків був сприйнятий народом вкрай негативно, і вночі стали поширюватися листівки, різко засуджують нинішня влада і Хрущова особисто.

Вранці Хрущову була повідомлена наступна інформація:

«Небажані хвилювання продовжують мати місце в гір. Новочеркаську на електровозному заводі. Приблизно до третьої години ночі після введення військових частин натовп, що налічує до того часу близько чотирьох тисяч осіб, вдалося витіснити з території заводу і поступово вона розсіялася. Завод був узятий під військову охорону, в місті встановлено комендантську годину, 22 призвідника були затримані ».

За ніч усі важливі об'єкти міста (пошта, телеграф, радіовузол, міськвиконком і міськком партії, відділ міліції, КДБ і Державний банк) були взяті під охорону, а з Держбанку були вивезені всі гроші і цінності. Поява на заводах солдатів у великих кількостях вкрай обурило багатьох робітників, які відмовилися працювати «під дулом автоматів». Вранці численні натовпи робітників збиралися у дворах заводів і змушували іноді силою припиняти роботу всіх інших. Знову було заблоковано рух потягів і зупинений склад. Через деякий час з заводу імені С. М. Будьонного до центру міста рушив натовп, спочатку складається з робочих, але по ходу слідування до неї стали приєднуватися випадкові люди, в тому числі і жінки з дітьми [8] :

"Цілком таємно. Прим. № 1 ЦК КПРС ... Рух по залізниці 2 червня було припинено. Під впливом підбурювачів і провокаторів натовп, діставши червоні прапори і портрет Леніна , в супроводі дітей і жінок попрямувала до міста ».

Військові спробували не допустити натовп до центру міста, перегородивши міст через річку Тузлов декількома танками, БТРами і машинами, але велика частина людей просто перейшла річку вбрід, а найрішучіші перелазили через техніку, користуючись тим, що військові не перешкоджали їм у цьому [Прим. 3] .

У міру проходження через місто до юрби приєднувалися п'яні і маргінали, загальна поведінка натовпу стало визначатися її найбільш агресивної частиною [7] . Дійшовши до будівель міськкому і міськвиконкому, хід втратило ознаки організованості [7] . Натовп вийшла на центральну вулицю Леніна (нині Московська), в кінці якої розташовувалися будівлі міськкому партії і міськвиконкому. На цій же вулиці знаходилися приміщення відділу міліції, апарату уповноваженого УКДБ, Держбанку. Наближення демонстрації сильно налякало перебували в міськкомі КПРС членів Президії ЦК КПРС Ф. Р. Козлова і А. І. Мікояна , а також А. П. Кириленко , Д. С. Полянського , А. Н. Шелепіна ,В. І. Степакова , Снастіна і П. І. Ивашутина . Дізнавшись, що танки не зупинили колону на мосту, вони поспішили вийти. Всі вони перебралися в перший військове містечко, де розташовувався тимчасовий штаб уряду. Сталося це в той момент, коли демонстранти були в ста метрах від міськкому [7] .

За даними Ю. П. Щекочихина [6] М. Шапошников спробував на "газику" перегнати колону, щоб не допустити кровопролиття - але не встиг: коли машина була в ~ 400 м. Від міськкому по людям почали стріляти.

Голова міськвиконкому Замула та інші керівники зробили спробу з балкона через мікрофон звернутися до подошедшим із закликом припинити подальший рух і повернутися на свої робочі місця. Але в тих, що стояли на балконі полетіли палиці, каміння, одночасно з натовпу лунали погрози. Частина протестуючих увірвався всередину будівлі і розбила скло вікон, дверей, пошкодила меблі, телефонну проводку, скинула на підлогу люстри, портрети. Вони били партійних і радянських працівників і співробітників КДБ, які були в будівлі [7] . Кілька протестувальників пробралися на балкон, виставивши червоний прапор і портрет Леніна, І почали виступати з вимогами про зниження цін. Їх виступи проходили в супроводі криків і погроз на адресу комуністів, образ солдатів, в яких кидали палиці і каміння [7] . Серед виступаючих з балкона був раніше судимий і страждає пристрастю до алкоголю робочий радгоспу А. Ф. Зайцев (прибув в місто з Волгоградської області для покупки фарби для радгоспу, але пропив казенні гроші і вирішив приєднатися до протестів), який закликав нападати на солдатів і відбирати у них зброю [7] . До погромів також закликав раніше судимий і п'яний в той день слюсар Михайло Кузнєцов, він закликав до розправ над військовослужбовцями [7] .

До будівлі міськвиконкому прибув начальник Новочеркаського гарнізону генерал-майор Олешко з 50 збройними автоматами військовослужбовцями внутрішніх військ, які, відтісняючи людей від будівлі, пройшли уздовж його фасаду та вишикувалися особою до них в дві шеренги. Олешко з балкона звернувся до присутніх із закликом припинити погроми і розійтися. Але натовп не реагував, лунали різні вигуки, погрози розправи. Після цього військовослужбовцями з автоматів був проведений попереджувальний залп вгору, від чого шумевшего і напирає на солдатів люди перемістилися назад. З натовпу почулися вигуки: «Не бійтеся, стріляють холостими», після чого люди знову кинулися до будівлі міськкому і до виставлених вздовж нього солдатам. Не забарився повторний залп вгору і потім був відкритий вогонь по натовпу, в результаті чого 10-15 чоловік залишилися лежати на площі [14]. Після пострілів і перших убитих натовп в паніці побігла геть.

Ряд журналістів, посилаючись на очевидців, пише, що в результаті стрілянини було поранено або вбито діти, хоча в офіційному списку загиблих інформації про дітей немає. Журналіст газети « Труд » Вадим Карлов в 2007 році писав [11] :

«Очевидці розповідають, що після пострілів посипалися, як груші, цікаві хлопчаки, що забралися на дерева в скверику. Сидів серед гілок і майбутній генерал дванадцятирічний Саша Лебідь . Жив він на сусідній вулиці Свердлова, яка тепер названа його ім'ям, всього в кварталі від міськкому. Природно, не міг не прибігти і не подивитися. Він сам про це потім розповідав, коли приїжджав в місто під час персональної президентської кампанії. Про те, як після перших пострілів стрімголов скотився вниз, як якимось дивом перемахнув через височенний паркан. Бачив начебто і вбитих малюків. Тому є й інші непрямі підтвердження. Очевидці згадують про розсипану взуття та білі дитячі панамки: вони валялися по всій криваво-брудної площі.

Правда, в опублікованих списках жертв хлопчаки не значаться. Чи не заявляли про зниклих дітей і їх батьки. Боялися, або ми про це не знаємо? А може бути, тому, що до площі прибігли сироти (дитячий будинок розташовувався якраз на Московській)? »

За даними [6] близько міськкому загинуло 24 людини, в тому числі 1 школяр.

У програмі « Сьогодні » телеканалу « НТВ » в 2007 році наводилися слова Миколи Степанова, представленого учасником подій 1962 року: «Дві дівчинки, і ще хтось лежав, хто - не знаю. Я кажу - глянь, що це таке? Дітей постріляли! » [15] .

Оглядач « Ведомостей » Павло Аптекар в 2007 році писав: «Автоматники дали кілька черг в повітря, але зачепили кілька людей, в тому числі хлопчаків, які стежили за подіями з дерев» [10] .

Очевидець подій Борис Казиміров говорив [11] :

«Я теж був їх учасником. Вийшов з усіма на площу. Правильно народ обурювався. А потім побачив, як з'явилися міліціонери - без зброї. І раптом крик з натовпу: "Бий ментів!". Камені стали вивертати. І озвіріла маса побігла вбивати міліціонерів. Ось тоді я б сам стріляв по натовпу ».

З балкона міськкому також виступила раніше судима сторож будуправління Катерина Левченко, відрізнялася скандальною поведінкою і схильністю до поширення чуток [7] . Вона закликала штурмувати відділ міліції, щоб «звільнити» нібито затриманих робітників (ніяких «затриманих» робочих там не було) [7] . Приблизно 30-50 чоловік попрямували до міськвідділу міліції [7] . У їх числі був п'яний Володимир Шуваєв, який закликав вбивати солдатів і вішати комуністів [7] .

У міськвідділів міліції і КДБ зібралася агресивно налаштований натовп, яка відтіснила охороняли будівлі військовослужбовців 505-го полку внутрішніх військ і спробувала увірватися до відділу міліції через вибиті вікна і двері з метою «звільнити затриманих». Нападники увірвалися в приміщення, де влаштували погром, кидали каміння, били військовослужбовців [7] . Одному з нападників вдалося вирвати з рук рядового Репкина автомат, і з захопленого зброї він намагався відкрити вогонь по військовослужбовцях. Випередивши його, військовослужбовець Азізов зробив декілька пострілів і вбив його. При цьому було вбито ще чотири особи з числа нападників, інші нападники отримали поранення. За останні 30 нападників були затримані. Були також вигнані протестувальники з будівлі Держбанку, Куди вони зуміли проникнути на нетривалий час [14] .

Наслідки 

Images.png зовнішні зображення

Меморіальна дошка на Двірцевій площі міста Новочеркаська, де розгорталися основні події трагедії 1962 року.

У лікарні міста з вогнепальними пораненнями всього звернулося 45 осіб, хоча постраждалих було набагато більше (за офіційними даними - 87 осіб) [1] .

Убито 24 людини, ще 2 людини вбито ввечері 2 червня за нез'ясованих обставин (за офіційними даними) [1] . Всі тіла загиблих пізно вночі вивезли з міста і поховали в чужих могилах, на різних кладовищах Ростовської області [9]  - в селищі Марцево були поховані П. Я. Вершенік, Ю. Ф. Тимофєєв, В. П. Лінник, В. І. Місетов, А. Д. Грибова, А. М. Звєрєва, А. Б. Артющенко, В. В. Тінін; в селищі Тарасівський  - В. С. Драчов, М. Г. Шахайлов, К. К. Келеп, В. К. Карпенка, Є. І. Слепкова, В. В. Гриценко, В. Ф. Федорков, В. В. Константинов; під Новошахтинського - Г. Н. Терлецький, В. А. Ситников, Ф. Г. лиманців, В. П. Ревякін, А. Н. Дьяконов, В. І. Соловйов, А. Е. Шульман. Через 30 років, в 1992 році, коли документи були розсекречені і зняті розписки, які давали свідки подій, останки 20 загиблих знайшли на цвинтарі Новошахтинська , все останки були ідентифіковані і поховані на Новому кладовищі Новочеркаська.

Ольга Єфремівна Артющенко, вбитому сина якої було п'ятнадцять років, розповідає:

«... Ну прийшла я в міліцію . У міліції сказали, потрібно ідтіть до міськради. Прийшла до міськради - там Сиротін, секретар. Такий худий якийсь. Каже: що ти хочеш? Кажу: так вбили у мене хлопчика, віддайте хоч тіло. А він каже, тут ніхто не стріляв, ніхто нікого не вбивав ... Молода людина підійшов, забрав мене і рот мені закривав ... І до військових повів. А там нічого не можуть сказати. Кажуть, ну прийдіть завтра. Я і завтра ходила. І це ... Сиротіна побила. І мене відправили в нервове відділення. Там недалеко, в псіхдом » [16] .

Незважаючи на розстріл, виступи в місті тривали. Окремі мітингувальники кидали каміння в проїжджали солдат, намагалися заблокувати руху по вулицях. Не було чіткої інформації про те, що трапилося, по місту повзли найстрашніші чутки про людей, розстріляних з кулеметів мало не сотнями, про танки, які давили натовп. Деякі закликали вбивати вже не тільки керівників, а й усіх комуністів і «всіх очкастий». У місті оголосили комендантську годину і стали транслювати записане на магнітофон звернення Анастаса Мікояна . Воно не заспокоїло жителів, а викликало лише роздратування.

3 червня багато продовжували страйкувати, а перед будівлею міськкому знову почали збиратися люди, чисельністю до 500 осіб. Вони вимагали відпустити затриманих в результаті вже почалися арештів. Близько 12:00 влада почала активну агітацію за допомогою лояльних робітників, дружинників і партактиву , як в натовпі, так і на заводах. Після чого по радіо виступив Ф. Р. Козлов . Він поклав всю провину за подію на «хуліганів елементів», «застрільників погромів», і представив ситуацію так, що стрілянина у міськкому почалася через прохання дев'яти представників мітингувальників про наведення порядку в місті. Також він пообіцяв деякі поступки в торгівлі і нормуванні праці. В результаті вжитих заходів, а також що почалися арештів (в нічз 3 на 4 червня було затримано 240 осіб), ситуація поступово стала нормалізувалася [7] .

Спроби приховування 

Інформація про новочеркасських події в СРСР була засекречена за рішенням Президії ЦК КПРС [13] .

розписка

Я, міліціонер Кам'янського МВМ, даю справжню розписку в тому, що я зобов'язуюся виконати урядове завдання і виконання його зберігати як державну таємницю . Якщо я порушу цю справжню підписку то буду притягнутий до вищої міри покарання розстрілу о 16 годині 30 хвилин 4 червня 1962 року. (Орфографія оригіналу збережена) [16] .

Перші публікації з'явилися в пресі тільки в кінці 1980-х років, в роки перебудови . В ході дослідження документів і свідчень очевидців було встановлено, що частина документів пропала, ніяких письмових розпоряджень не було виявлено, а історії хвороб багатьох постраждалих зникли. Це ускладнює встановлення точної чисельності убитих і поранених.

Багато документів з архівів КДБ СРСР , присвячені Новочеркаському повстання, залишаються досі нерозсекреченими .

Унікальні фотографії з кримінальних справ, що використовувалися для впізнання «інакомислячих» і пролежали двадцять сім років в секретних архівах, були вилучені звідти на четвертому році перебудови і зникли - на п'ятому. У 1990 році , при пересиланні восьми томів «Новочеркаського справи» з Головної військової прокуратури в Прокуратуру СРСР фотографії безслідно зникли. Збереглися лише їх відскановані копії, які зробив військовий прокурор, підполковник юстиції Олександр Третецький [16] .

У січні 1991 року для зустрічі з колишнім начальником Кам'янського УГРО, які брали участь в таємному похованні убитих демонстрантів, знімальна група газети « Комсомольская правда » проїхала сто двадцять кілометрів, проте за півгодини до цього його відвезли якісь «представники місцевої влади». І пояснювалося це просто: на автобазу, яка забезпечувала киногруппу транспортом, регулярно дзвонили - справлялися про маршрутах [16] .

На думку журналіста Бі-бі-сі, для замовчування подій в назві випускалися на НЕВЗ електровозів замінили літеру «Н» ( «Новочеркаськ») на «ПЛ» ( «Володимир Ленін») [17] .

Суд 

Пізніше в Новочеркаську пройшов суд над «призвідниками заворушень». Вони були виявлені завдяки агентам , які спеціально робили фотографії обурилася натовпу. Тих, хто на цих знімках йшов в перших рядах і поводився найбільш активно, викликали в суд. Їм були пред'явлені звинувачення в бандитизмі , масові заворушення і спробі повалення радянської влади , майже всі учасники визнавали себе винними.

Семеро з «призвідників» були засуджені до смертної кари і розстріляні, інші 105 отримали терміни ув'язнення від 10 до 15 років з відбуванням у колонії суворого режиму.

Розстріляні: [16]

Зайцев Олександр Федорович, 1927 року народження.

Коркач Андрій Андрійович, 1917 року народження.

Кузнєцов Михайло Олександрович, 1930 року народження.

Мокроусов Борис Миколайович, 1923 року народження.

Сотников Сергій Сергійович, 1937 року народження.

Черепанов Володимир Дмитрович, 1933 року народження.

Шуваєв Володимир Георгійович, 1937 року народження.

Реабілітація засуджених 

Президент РФ Володимир Путін покладає квіти до пам'ятного знаку «Жертвам новочеркаської трагедії 1962 року». Ростовська область, місто Новочеркаськ,

1 лютого 2008 року.

Після звільнення з посади Першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова «за станом здоров'я» багато засуджені були відпущені з місць позбавлення волі, проте офіційно реабілітація відбулася лише в кінці 1980-х років . Шестеро з розстріляних повністю реабілітовані, одному залишено звинувачення в хуліганстві (максимум, що йому належало за законом - три роки) [16] .

Генерал Шапошников був остаточно звільнений від кримінальної відповідальності. Але відновлення в партії він дочекався лише в 1988 році .

Реабілітація всіх засуджених сталася в 1996 році , після вступу в силу указу Президента Російської Федерації Б. М. Єльцина від 8 червня 1996 року № 858 « Про додаткові заходи щодо реабілітації осіб, репресованих у зв'язку з участю в подіях в місті Новочеркаську в червні 1962 року ».

Кримінальну справу 1992 проти ініціаторів розстрілу 

Головна військова прокуратура Російської Федерації в 1992 році порушила за фактом новочеркасського розстрілу кримінальну справу проти Хрущова , Козлова , Мікояна і ще восьми осіб, яке було припинено в зв'язку зі смертю фігурантів [13] .