хочу сюди!
 

Лилия

38 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-40 років

Замітки з міткою «лука»

Монастир Сумела: де Лука, а де ікони...

Монастир Сумела розташований на західних схилах потоку Діви Марії. Назва Сумела – це грецьке скорочення від Панагія ту Мелас ( ), тобто «Богоматір Чорної (Гори)». Спрощений переклад - «Чорна Діва».

Монастир знаходиться на висоті 1200 метрів над рівнем моря.


За легендою, 385 року ченцю Варнаві наснилася матір Ісуса. Свята Марія вказала йому місце, де сховано ікону з її зображенням. А написав ту ікону не аби хто, а євангеліст Лука. Так Варнава прибув морем з грецьких Афін  до Трапезунда (так раніше називався Трабзон),і знайшов ікону і встановив її у святилище всередині печери на вузькому виступі крутої скелі. 



Та дослідники вважають, що монастир на цьому місці виник не раніше 6 століття. Багатьма елементами він нагадує церкви, видовбані в скелях Каппадокії. Те, що ми бачимо сьогодні, споруджено значно пізніше. А саме у 13-14 столітті, коли Сумела стала частиною православної держави Трапезунд. Тому сучасні історики називають справжнім засновником монастиря Трапезундського імператора Олексія III.


Пізніший час заснування підтверджують і найдавніші фрески, які вціліли на стінах монастиря - вони створені не раніше 14-15 століття. 

Кілька монархів Трапезунда короновані саме в цьому гірському монастирі, а не в столиці, що засвідчує високий статус Сумели в православній імперії.


Під час російської окупації, яка тривала з 18 квітня 1916  по 24 лютого 1918 року,  Сумела стала одним із центрів грецького спротиву. Причорноморські греки мріяли про незалежну Понтійську державу.., але не склалося. Після війни Греція та Туреччина домовилися про обмін населенням, тож місцеві греки мусили емігрувати до історичної Батьківщини. Вже в Греції, у місті Верія, вони заснували новий монастир, який також назвали Сумела.

1923 року всі грецькі ченці поспіхом виїхали із Сумели в Грецію. За кілька років туди ж вивезли і знамениту ікону.


Місце, де розташовано монастир, надзвичайно мальовниче. Схили густо поросли ялинами, а стрімкі гірські потоки вражають перехожих водограями. Подекуди вода тече просто по дорозі. 


Споглядаючи навколишню природу, трохи детальніше поговоримо про ікони та святого Луку. 

 

В Біблії, в Новому Заповіті,  ми знаходимо дві книги, автором яких є Лука - це Євангеліє та Дії Апостолів. Вони написані вишуканою грецькою мовою з дотриманням історичних канонів того часу, що демонструє високий рівень освіти автора. 

З історичних досліджень відомо, що Лука народився та жив у Сирійській Антіохії, був лікарем. Після проповіді перших послідовників  Ісуса Христа він приєднався до них і згодом став вірним супутником апостола Павла. 


За експертними оцінками, найдавніші з відомих ікон створені у шостому столітті. 

А тези про Луку як іконописця з’явилися в християнській традиції аж у 8 столітті. 

Згідно з переказами, Лука наживо зобразив Діву Марію з немовлям. Але Лука на початку Євангелія посилається на свідчення очевидців життя Ісуса Христа, сам не будучи одним з них. Євангеліє від Луки датоване 70 роком 1 століття.


Також, за свідченням апостола Павла, Лука був з ним до останнього, навіть у Римі, де зрештою апостола стратили за наказом імператора. 

У книзі Дії святих Апостолів, Лука приводить наступну проповідь Павла в Афінах:


Бог, Який створив світ і все, що в ньому, є Господом неба і землі. Він не живе в храмах, збудованих руками людей, і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь має потребу. Він сам дає всім життя, дихання й усе інше. З одного чоловіка Він сотворив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив часи та межі їхнього проживання, щоб вони шукали Бога й, відчуваючи Його, мабуть, знайшли, хоча Він і недалеко від кожного з нас. Бо в Ньому ми живемо, рухаємось та існуємо, як про це казали деякі з ваших поетів: «Ми Його нащадки».

Будучи нащадками Бога, ми не повинні думати, що божество – це щось майстерно виготовлене за замислом людей із золота, срібла або каміння. 

Отже, не зважаючи на часи незнання, Бог тепер наказує всім людям усюди покаятись; бо Він призначив день, коли судитиме світ по правді через Чоловіка, Якого обрав для цього, і дав усім незаперечні докази цього, воскресивши Його з мертвих.

.

Ці слова апостола неможливо поєднати з монастирями і помпезними храмами, оздобленими золотом та сріблом, а також іконами і статуями. Все це виникло значно пізніше, про що попереджали і застерігали і апостоли, і сам Ісус.


о человеке и его мечте...осенний ветер.

  - Здесь грустно и одиноко, - сказал ключник. - Поговори со мной, путник.
   Мартин никогда не придумывал истории загодя. Частично из суеверия - ему
казалось, что придуманная история может каким-то мистическим образом
"материализоваться", стать известной другим путешественникам. Частично из
сложившегося ощущения, что ключники ценили импровизацию.
   - Я хочу рассказать о человеке и его мечте, - сказал Мартин. - Это был
обыкновенный человек, живущий на планете Земля. И мечта у него была
обыкновенная, простая, другой бы и за мечту ее не посчитал... уютный домик,
маленькая машина, любимая жена и славные детишки. Человек умел не только
мечтать, но и работать. Он построил свой дом, и дом даже получился не слишком
маленьким. Встретил девушку, которую полюбил, и она полюбила его. Человек купил
машину - чтобы можно было ездить в путешествия и быстрее возвращаться домой. Он
даже купил еще одну машину - для жены, чтобы та не слишком скучала без него. У
них родились дети: не один, не двое, а четверо прекрасных, умных детей, которые
любили родителей.
   Ключник слушал. Сидел на диванчике в одной из маленьких комнатенок московской
Станции и внимательно слушал Мартина.
   - И вот, когда мечта человека исполнилась, - продолжал Мартин, - ему вдруг
стало одиноко. Его любила жена, его обожали дети, в доме было уютно, и все
дороги мира были открыты перед ним. Но чего-то не хватало. И однажды, темной
осенней ночью, когда холодный ветер срывал последние листья с деревьев, человек
вышел на балкон своего дома и посмотрел окрест. Он искал свою мечту, без которой
стало так тяжело жить. Но мечта о доме превратилась в кирпичные стены и
перестала быть мечтой. Все дороги лежали перед ним, и машина стала лишь
сваренными вместе кусками крашеного железа. Даже женщина, спавшая в его постели,
была обычной женщиной, а не мечтой о любви. Даже дети, которых он любил, стали
обычными детьми, а не мечтой о детях. И человек подумал, что было бы очень
хорошо выйти из своего прекрасного дома, пнуть в крыло роскошную машину,
помахать рукой жене, поцеловать детей и уйти навсегда...
   Мартин перевел дыхание. Ключники любили паузы, но дело было даже не в этом -
Мартин еще не знал, как закончит свой рассказ.
   - Он ушел? - спросил ключник, и Мартин понял, как надо ответить.
   - Нет. Он спустился в спальню, лег рядом с женой и уснул. Не сразу, но
все-таки уснул. И старался больше не выходить из дома, когда осенний ветер
играет с опавшей листвой. Человек постиг то, что некоторые узнают в детстве, но
многие не понимают и в старости. Он осознал, что нельзя мечтать о достижимом. С
тех пор он старался придумать себе новую мечту, настоящую. Конечно же, это не
вышло. Но зато он жил мечтой о настоящей мечте.
   - Это очень старая история, - задумчиво сказал ключник. - Старая и печальная.
Но ты развеял мою грусть, путник. Входи во Врата и начинай свой путь.

44%, 4 голоси

44%, 4 голоси

0%, 0 голосів

11%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.