Скінчено...
- 06.07.14, 16:44
Він допив каву. Застебнув останнього ґудзика на сорочці, підвівся,взяв валізу в ліву руку, праву продовжував тримати на столі поруч з її рукою. Вона нарешті підвела очі на нього.
- Так нічого і не скажеш? Я йду!
Величезні карі її очі просто дивилися в його блакитні.
Ніколи в житті ні в кого він не просив пробачення.
Вона ніколи не боялася і вже звикла до прощань. Доволі банальна картина...
Він опустив очі,знов сів навпроти неї.
- Хочеш аби я став навколішки і просив пробачення! Так!?
Вона відвернулася до вікна.
- Скажи що-не-будь,будь-ласка!
Вона, ледь усміхнувшись, спокійно, не відводячи погляду від вікна, повторила:
- Що-не-будь,будь-ласка.
2
