Іноді в житті ми стаємо свідками, як якась особа намагається підвищитись у власних очах, принижуючи інших довкруг себе. Зараз це навіть стало частиною державної політики, дуже сподіваюсь, тимчасово, але мова не про те.
Проблеми міста і села...
Хтось їх колись порівнював?
Не можна ж вважати об'єктивним порівнянням емоційний вигук: "Панаєхалі тут такіє нєкультурниє і оскорбляют маї естетічеськії чуйства!"    Коли цю фразу вимовлено ще й чистою українською мовою, (і таке попадалось,)  то вже ясно, що людина бачить себе на самім чубку (вершині єрархічній), як що не вище

Пішла така лінія в шанованій, а колись дуже шанованій і справді поважній газеті "Пост Поступ", а нещодавно привернула увагу і тут, на блогах.  Замітка, звісно, не претендувала на останню інстанцію в пошуках істини, потребувала обговорення, котре й відбулось так, чи інакше, але в ньому знову засьвіркала ота нотка зневаги і зверхности
Нє, я не кажу, хтось може і мати всі підстави... Але подумаймо, - звідки взялась ота неприязнь? 
В чому її корінь?
Кожен, хто зачіпає проблему, (а я й не казав, що її не існує), мав би поставити собі вищенаведені запитання і чесно відповісти...

Бо ми не любимо свої недоліки в інших?....

Споконвіку місто жило за рахунок села, поступово з'їдаючи і його, акуратно й ритмічно пережовуючи, і тим не менш, тяжко страждаючи від поганого перетравлювання

Для тих, кому думать не ліньки: якщо б місто і село мали однакові рівні і справедливі умови, хто б зостався в містах?

Тому поведінка окремих міських жителів мені нагадує поведінку сучасного мента; влупив кийком по хребті, лише через переповнення відчуттям власної переваги в силі, а потім звинуватив у нападі на міліцію

Шось пуйнятно? Га?