- Ще два місяці після квітня поробити треба і буде хароша пенсія. Я сьогодні їздила в район, взнавала. Там жєнщина така гарна, поговорила зо мною, все посчитала, сказала, шо лучче з першого числа йти – тоді начіслєнія будуть на дві сотні більше.

       - Добре, мамо. Дивись, роби, як краще. Треба щось – кажи. А тітка ця, невже просто сказала, без ніяких?.. - я запитально звів брови.

      - Та нє. Я їй в документи положила там трохи, вона зразу й подобріла. Книжки якісь достала, звонила кудись, потом считала, так от все було.

      Після цієї розмови я лише всміхнувся: все стабільно. Слова в нашій країні завжди йдуть врозріз із реальністю. Всі заходи щодо боротьби з корупційними схемами, показові затримання, пачки грошей на екранах, що вилучені у «злісних хабарників», гучні викриття чиновницької братії, показові процеси над пішаками, що призначені «стрілочниками» - окозамилювання для народу та міжнародної спільноти задля отримання чергових зисків…

      Харків. Держпром. Одна з надважливих інспекцій, що має стосунок до енергоносіїв. Нормальні, привітні хлопці мого віку, доброзичливі. Вітаються при зустрічі, приймають документи, пакет з моїх рук непомітно опинився за столом в одного з них: «Ну, мы тут посмотрим, конечно, но вы солидное предприятие, одно из самих больших наполнителей бюджета. Думаю, что у вас все в порядке, правда? Позвоните через пару дней, уточните, когда надо приехать за документами». От і вся розмова.

      Натомість жіночка, що приїхала з якогось далекого району області, ось уже близько години марно намагалася довести свою правоту щодо нюансів складання річного звіту. Розмова звелася до банального: «Я все зробила правильно! Нет, Вы ошиблись: вот здесь, здесь и здесь. Исправьте и приезжайте через недельку-другую» - і уважний погляд у вічі…Жінка поїхала додому.

      Харків. Один з НДІ, пов`язаний зі специфікою роботи. Двоповерхова будівля-«сталінка», з ремонтом часів застою в одному зі спальних районів міста. В холі мене зустріла жінка середніх років, у одязі а-ля «радянська жінка».

     - Давно Вас не было. Пройдемте в эту комнату – йдемо до окремої кімнати.

      На моє питання стосовно долі нещодавно зданих документів, сумно відповідає: «Понимаете, один компьютер на двоих и тот зависает. И зарплата чуть больше тысячи, мы же бюджетники…» - погляд і пауза. Звісно розумію, всі ми люди. Кладу на стіл паспорти Вона гортає документи, на другій сторінці – посміхається молодий Шевченко. Настрій у неї помітно змінюється:

       - Вы не беспокойтесь, Ваши документы в порядке. Вот здесь исправите цифру у себя в копии, и все, – що не кажіть, а приємно, коли до тебе ставляться із розумінням та по-людськи. І цю справу залагоджено. На прощання вона щиро посміхається і закликає не забувати та приїздити ще…

      Прямую до метро. Спадає на думку історія річної давнини, коли тривала епопея по затвердженню норм по воді для наших виробничих об`єктів. Чотири візити до Полтави (130 км в один бік) закінчилися фразою: «Он там, через площу, фірма «…», йдіть, укладайте договір, тоді ми Вам усе погодимо».

      Після нетривалих дискусій керівництво дало «добро», провели оплату, «фірма» зробила норми (взяли наші за основу), які автоматично затвердили полтавчани – все в «ажурі». Ми – з нормами, спокійно видобуваємо газ, вони – при грошах. Всім добре…

       А скільки подібних історій відбувається у лікарнях, в чергах до БТІ, при «проходженні» техогляду на машину, в «найчесніших» ВИШах, при прийомі на роботу…

       Вмикаю телевізор: «Ми подолаємо корупцію! У нас є пакет відповідних законів», «…співробітники СБУ затримали на-гарячому голову Н-ської райдержадміністрації…», «Доручаю Кабінету міністрів і Вам, Миколо Яновичу, особисто розібратися.»…

       От диваки. Хіба можна боротися самим із собою і перемогти? Як може хабарник ловити хабарника? І кого, врешті-решт, ловлять і демонструють громадськості? Ясна річ,

тих, хто роззявив рота не за рангом і відкусив чужого, а також тих, хто крадькома «забув» поділитися. Тобто, ганяються свої за своїми аби ті дотримувалися правил.

       Гадаю, не тільки мене відвідує крамольна думка, що було б добре поповнити їхні лави власною персоною, бо щось на зарплату дуже не розженешся, а жити ж хочеться по-людськи…

      …Зранку подзвонив батько:

       - Там пенсію должні перещитувать, якийсь закон новий прийняли. Може з`їздиш, узнаєш, шо для цього треба? Телефон інспекторки не забув?

       - Змотаюсь, батьку. Все зробимо, не хвилюйся, - посміхаюсь я і розумію, що бій із корупцією вкотре відкладається. На невизначений термін. Напевно, назавжди.