Десь там,
за скляним повітрям,
у темній безодні грудня,
знесилення здавлює груди,
а в квітень ніхто не повірить.

Там сутінки
                   зупиняють годинник
назавжди, 
                 до ранку вічність
холодні
              мертві 
                         стріли лічать.
За подихом подих
                              сірого диму,
бо дихать там більше нічим.
Людина вже не людина.

Не полишай 
                    будьласка 
                                     мене там,
візьми в свої обійми
                                 теплі,
розбий кришталю тенета,
загине ж душа у зимовому пеклі.

Скажи,
що небо є
                  і хвилі солоні,
кавовий тихий світанок,
і стежка стискає долоню в долоні,
опівночі
              погляд 
                          в зірковім полоні...
Скажи,

Що це не востаннє.