Глядя на эти постройки, кажется, что они игрушечные... Но нет, эти великолепные архитектурные ансамбли, как старинные, так и новые, действительно имеют место быть
У Кременець ми приїхали вже пообіді. Поселитися вирішили в готелі Віка, що,судячи з адреси і карти, був на півдорозі між автовокзалом і центром міста. В самому центрі готелів немає зовсім. Готель новий, чистий, зручний де-не-де ще ведуться оздоблювальні роботи. Він справив дуже гарне враження. Вартість номера 140-190 грн, але десь у більшому місті такий номер коштував би під 500 . До речі, це єдиний готель де не потрібен був паспорт при поселенні. Була тут лише одна незручність - при готелі не було кафе, але ми знайшли поруч чудовий ресторанчик в національному стилі "Козацький курінь", де зі смаком і пообідали.
Як і в Дубно, вирішили починати знайомство з "дальніх бастіонів". Тобто, пішли на Замкову гору підкорювати руїни замку, які тут видно практично звідусіль. Замок знаходився на горі Бона (названа на честь італійської княжни, що була дружиною польського короля та великого князя Литовського Сізігмунда І, і протягом 20 років (1536-1556) володіла містом), або Замкова гора. Висота гори 397 метрів над рівнем моря, або 105 метрів від підошви гори до вершини.
По дорозі зустрічалися храми, монастирі і церкви, але фотографувати більшість з них було назручно, бо знаходилися вони на захід від дороги, а час вже був післяполудневий.
Якщо поглянути на карту Кременця, то головні дороги у плані мають Y-подібну форму, де на перетині знаходиться автовокзал, а центр і історична частина міста знаходяться нижче. Але при детальному розгляданні плану він має вигляд лабіринту, при чому жодна з вулиць на карті не йде на замкову гору.
Розпитавши місцеве населення ми знайшли таки дорогу вгору. Дорога дуже мальовнича. Ще не доходячи до руїн ми почали фотографуватися на каміннях та пагорбах. Бачили кілька компаній, що вибралися сюди на пікнік. Біля самих руїн нас зустріли зародки (чи рештки) туристичної інфраструктури: чоловік на машині, що торгував сувенірною продукцією, а один навіть стояв біля таблички з цінами і брав плату за відвідини руїн замку. Дитячий квиток коштував 1 грн, дорослий 3 грн. Мені, чогось, згадався Остап Бендер біля провалля... Зате тут ми купили магнітики з Кременецьким і Дубенським замками, бо у Дубно сувенірної продукції ми не знайшли...
Від замку добре збереглися в"їздна брама з баштою і трохи стін, які з перервами оточують площу у 0,75 га, де раніше був замок, що складався з церкви св. Михайла, великого будинку і господарських споруд. Перше укріплення з дерева та землі тут було споруджено ще у 12-сторіччі, яке, завдяки своєму вигідному положенню вистояло проти навали Батия у 1241-му та наступу хана Куремси 1254 року, але восени 1259-го на вимогу хана Бурондая, що погрожував розоренням краю воїни волинського князя Василька Романовича розібрали укріплення. Камяну фортецю ймовірно почав будувати польський король Казимир ІІІ з литовськими князями Гедиміновичами у 1366-му рочі, продовжував угорський король Людовік Анжуйський, що володів містом з 1370-го, а завершили Гедимировичі, які повернулися сюди 1382-го. Остаточної форми замок набув у середині 16-го сторіччя. З розвитком вогнепальної зброї, довелося перебудовувати в"їздну вежу, яка раніше виходила на перешийок гори, але, із-за загрози прякого влучання артилерії, ворота заложили, і поряд побудували нові, що виходили на глибоку долину. Взагалі, 16-те та початок 17-го століття відзначаються високим рівнем розвитку міста. Під час визвольної війни восени 1648 року до замку пійшов 7-ми тисячний загін армії Богдана Хмельницького під командуванням Філона Джалалія. Вони, з допомогою місцевого населення, взяли замок у облогу, згодом захопили та зруйнували. Після цього замок не відбудовували...
Одна річ тільки дуже мене розстроїла: якийсь закоханий телепень намальвав на всю стіну пошлі сердечки і написав величезними буквами "АЛІНА", а поряд, ще один меншими буквами написав "Оля". Чогось є таке бажання, щоб ці Аліна з Олею погикали з пару років, а їхнім горе-коханцям щоб ручки поскрючувало... Не те щоб я дуже злий, але на мою думку, якщо вже кортить щось споганити, то ти спочатку це побудуй...
Походили навколо, пофотаграфували руїни, помилувалися чудовою панорамою міста і навколишніх гір. Краєвиди просто зачаровували... Але це краще дивитися в натурі, а поки пропоную кілька фото (Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Костел св. Станіслава, Миколаївський собор, Жіночий Богоявленський монастир, Езуїтський колегіум з Замкової гори). Зверху видно майже все місто з його церквами, монастирями і костелами. Екскурсію по цим архітектурним об"єктам старовини ми планували іншим разом. Потім підійшли ще до однієї представниці туристично-розважального бізнесу на горі. Жіночка пропонувала скористатися послугами телескопу за 1 грн, при чому, якби не черга, що майже одразу утворилася за нами, то думаю в телескоп можна булоб довго розллядати околиці. Як бонус, у гарну погоду жіночка одразу наводить об"єктив на купола Почаївської лаври, яку звідти не погано видно, а потім вже крутиш телескоп куди душа забажає... А ще у неї ж за символічну плату у 15 грн дівчатам можна вдягтися у середньовічне вбрання і сфотографуватися у ньому. Чим ми успішно і скористувалися... Цим знову ж таки привернули увагу інших відвідувачів до такого виду послуги. Дівчина сказала, що є членом Луцького рицарського клубу і збирає кошти на нові костюми на рицарський фестиваль що цього року має відбутися тут, на горі, 4-5 вересня. (В інтернеті підтвердження інформації не знайшов )
Потім, вийшовши з території замку, відмітили його "взяття" пляшечкою пива з кальмарами і пішли додому, але вже іншою дорогою, яка стрімко спускалася на інший бік гори... Певний час йшли лісом, потім зайшли в населену частину міста, але ще довго йшли по розбитій вулиці до центру. Коли вийшли на центральну "осьову" вулицю, то міста майже не впізнали, було таке відчуття, що ніби поки ми були наверху місто підкосила невідома епідемія. Вулиці були практично пусті, всі магазини зачинені... Добре, що "Козацький курінь" ще працював, де ми смачно повечеряли. Взагалі, день був чудовий!