Воістину, у глибинному значенні, у початковій семантиці того чи іншого нашого свята, розібратися подекуди зовсім непросто. Сьогодні – ТРІЙЦЯ. Одне з найбільших світ православного церковного календаря (а з часів незалежності – і календаря світського), яке відзначається на 50-ий день після Паски (недарма воно також зветься П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ). Фактично, Трійця – це не один день, а щонайменше тиждень.

Адже свята Троїцького циклу починають відзначати з четверга сьомого тижня після Великодня. Іншими словами, цьогоріч свято «стартувало» 31 травня, в четвер, який носить назву СЕМИК. Семик – день дівочий, день ворожінь та надій, коли дівчата завивали вінки з берези і йшли з ними до річки. Там ворожили на суджених: куди попливе вінок – там і наречений…

Далі за Семиком йде РОДИТЕЛЬСЬКА СУБОТА – один з найважливіших поминальних днів у році. Він був, відповідно, учора. А сьогодні – ТРОЇЦЬКА НЕДІЛЯ, за якою послідує Троїцький (або Русальний) тиждень, знаний також як ПРОВОДИ. Під час цього тижня особливо виділяють дві дати: ДУХІВ ДЕНЬ та КРИВИЙ ЧЕТВЕР.

Духів день нині припадає на 4 червня. У цей день вшановували містичних істот, зокрема, русалок, під «брендом» яких проходить, власне, вся Трійця. У Духів день традиційно освячували криниці, бо вірили, що джерельна вода єднає три царства – наземне, підземне та небесне. А оскільки в криницях подекуди переховуються русалки, для них на цямринах лишали хліб-сіль, щоб ті не тривожили людських осель.

Загалом протягом Троїцького тижня жертви приносили й іншим духам, які могли ставати небезпечними для людей, а тому потребували, аби їх «задобрили». Вважалось також, що на Духів день відьми крадуть дерев’яні мечики, якими селяни труть коноплі, затикають їх за пояс і, прилетівши на Лису гору, рубаються ними як шаблями.

Що ж стосується Кривого четверга, то цей день також має назви Навська Трійця, Трійця умерлих, Сухий день. Назви розкривають суть самого свята та усіх обрядодій, з ним пов’язаних. Споконвіку Трійця була поклонінням пращурам та духам (що у язичницькому світосприйнятті, по суті, одне і те саме). Всі пізніші напластування чужорідних сенсів (тобто трактовка цього свята як акцент та триєдиній сутності християнського божества – Отця, сина і Духа Святого) були лише «легалізацією» давніх традицій.

Що ж стосується згадуваних вже русалок, то цим поняттям, згідно традиційних уявлень, означали душі людей (жінок), померлих неприродною смертю, потопельниць, самогубців, а також – нехрещених дітей. Це – «душі неприкаяні», чим пояснюється їхній почасти агресивний характер. Втім, ставлення до русалок (мавок, нявок, потерчат) було все ж неоднозначним.

Подекуди їм, як пише етнограф Василь Скуратівський, співчували та жаліли за «знедоленість». А також дякували за те, що русалки виступали охоронцями води, джерел, криниць, а також лісів, полів, перехресть доріг (адже духів розрізняли за локальним місцем перебування). Проте у нападі ярості «неприкаяні» ставали вкрай небезпечними: могли потолочити жито, наслати бурю, залоскотати до смерті необережних.

Аби убезпечитися від них, Троїцького тижня жінки напинали на деревах полотно, лишаючи його русалкам у подарунок. А також пекли свіжий хліб і виставляли його на вікні – вважалося, що русалки наситься гарячою парою і стануть добрішими до мешканців цієї оселі. Або ж несли у поле житній хліб, спеченій на святій воді і залишали там, розкладаючи маленькі шматочки на ниві – для духів, що опікуватимуться майбутнім врожаєм.

А найсміливіші дівчата плели вінки з живих квітів та несли їх до лісу. Русалки нібито обожнювали такі прикраси і за вінок бралися допомагати закоханим – причаровувати до них хлопців. Втім, таке «розкішне життя» для духів закінчувалось одночасно із завершенням Троїцького тижня. Відтак селяни влаштовували проводи русалок, молодь розпалювала вогнища і стрибала через них (що дуже нагадувало обрядодії купальського циклу).

По всьому вважалося, що тепер духи задобрені і вшановані, тож тепер русалки не тривожитимуть людських обійсть і перебуватимуть у своїх угіддях аж до наступного року, до наступної Трійці…        

Тут теж цікаво про ...