хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «мої вірші»

Лиш дощ...




В місті сірому, наскрізь промоклому
Ти стояв скам’янілим ангелом.
У дощі, від жасмину солодкому,
Так безжально вона вже танула.

«Не чекай, – лиш крізь дощ усміхалася, –
Не приходь більше в сни примарами», –
Й просто зникла, а в серці зосталася
Тим дощем з грозовими хмарами…

Ти не був випадковим коханцем їй,
А володарем мрій, що снилися,
То чому ж тоді так в зливі глянцевій
З рук твоїх вона вільно вирвалась?

Ти так хочеш, щоб краплі пророчили,
Що не стане ця мить розлукою,
Ти чекаєш на неї ще ночами,
Та у серце лиш дощ знов стукає…

Моя молитва


О БОЖЕНЬКУ! ПРОСТИ НАС, ГРІШНИХ ЧУРКІВ,
ЩО КОЇМО - НЕ ВІДАЄМ...НЕ ЗНАЄМ...
ЗВЕРТАЄМОСЬ ЛИШЕ ДО ТЕБЕ В ГОРІ...
І ЛИШ ТОДІ - ЯК ЗЦІЛЕННЯ БАЖАЄМ...
ТИ - БАТЬКО НАШ, ТО Ж МУСИШ ЗРОЗУМІТИ
ДІТЕЙ СВОЇХ, НАХАБНИХ І ЗУХВАЛИХ,
Я ЗГОДНА, ЩО ЗА ВСЕ СЛІД ЗАПЛАТИТИ,
КАРАЙ!!!....ТА СВІТ - НАДІЮ...ВСЕ Ж...ЗОСТАВИШ?
МОЛЮ ТЕБЕ...ПРОСТИ, ЩО НЕ МОЛИЛАСЬ...
І РІДКО В РУКАХ БІБЛІЮ ТРИМАЛА...
ПОВІР, КОЛИ ПОВЕРНЕШ МЕНІ СИЛИ,
ВСЕ ЗМІНИТЬСЯ, МІЙ БАТЬКУ СЛАВНИЙ!
ЩЕ Ж ХОЧЕТЬСЯ ПОБАЧИТИ ОЧИЦІ,
ЩО ЗАПИТАННЯ ЗАДАЮТЬ НЕСКЛАДНО...
ЩЕ ХОЧЕТЬСЯ НАПИТИСЯ ВОДИЦІ,
З КРИНИЦІ, ЩО В ДВОРІ МОЄЇ МАМИ...
ДІЖДАТИСЬ НАРЕЧЕНОГО ДЛЯ ДОНЬКИ,
ПОЦІЛУВАТИ РІДНИХ МАМУ Й ТАТА,
СЕСТРИ ПОТРИМАТИ РІДНУ ДОЛОНЬКУ...
І ЧОЛОВІКА - РОЗБИШАКУ ОБІЙНЯТИ...
ОЦЕ І ВСЯ МОЯ ТОБІ МОЛИТВА,
ВКЛАДАЄТЬСЯ В КОРОТКЕ СЛОВО - ЖИТИ,
МІЙ БАТЕЧКУ, МІЙ БОЖЕ ВСЕМОГУТНІЙ,
Я БУДУ ТЕБЕ, ЯК ДОЧКА, ЛЮБИТИ!

Сценарій



Сценарій. Той же. Погуляли. 
Поспілкувалися… Дива! 
Співали, мріяли, кохали… 
Кохали? Може… А дарма!  
 
Сценарій. Вкотре. Закінчилось. 
Розбилося. Щемить. Болить. 
Це – правда? Може – ні? Приснилось? 
Це – дійсність. Чорно-біла мить. 
 
Сценарій. Знову! Роль та ж сама. 
Та ж сама п’єса. Той фінал. 
Комедія? О, ні. То – драма… 
Кохання мертвий капітал. 
 
Сценарій. Як його змінити? 
Змінити коло на спіраль? 
Як жити, дихати, любити?... 
Любити?! Так… Потрібно… Жаль… 

Розмова

– Друзі, погляньте он там
Хто це так пестить Ромашку? –
Гордий спитався Тюльпан –
Може це фея із казки?

– Чи із небес до землі

Ангел злетів, може, нині? –
Прошепотіли малі
Ніжні Фіалочки сині.

Здувши росу з пелюсток, –

Може це наша царівна? –
Тихо озвався Бузок –
Або принцеса чарівна?

– А, може, це із лісів

Мавка до нас завітала,
Вмитись щоб в нашій росі? –
Біла Троянда спитала.

– Ні! – Маргаритка ясна

Квіт посміхнулась родині –
Це завітала до нас
З чистим серденьком дитина!

Повінчані

Травневим променем жасмин
Із насолодою впивається,
А гладь озер аж до глибин
Очима неба усміхається.

Мотиви пізньої весни

У ароматі вітру вільного
Цілують крапельки роси
З кортежу квітів й трав весільного.

Іскринки зоряні здаля

Співають гімн весні заквітчаній.
Сьогодні небо і земля
Любов’ю й ніжністю повінчані!

Може?

Може, це любов?

Може, це весна?

Хто із пут-оков

щастя виплітає?

Може, все це сон

келихом вина,

Що з весною в тон,

так думки спиває?

Чи торкаюсь хмар,

чи тону в морях?

Мов в полоні чар –

я не розумію…

То як ніч дощу,

то як день мій шлях…

Та не відпущу

ні на крок надію!

Буду з срібних рос

пити той нектар,

Що від сонця й гроз

налились бажанням…

Наяву чи в сні –

Але вище хмар!

Яскравіше зір!

Може, це кохання?

Хто ж тоді?

В затуманенім місті надії
Сонце порохом вкрили тривоги,
Розтривожили сни буревії
І терновими стали дороги.

В затуманенім місті любові

Стали попелом зорі, – не сяють,
А тенета хмільні та шовкові

Серце дротом колючим стискають.

В затуманенім місті кохання

В напівподиху іскри німіють,
Скам’яніла сльозинка остання
Й більше очі всміхатись не вміють…

Всі міста затуманені стануть

Наче чорними чарами вкриті,
Якщо очі твої перестануть
Усміхатись мені і любити,

Якщо серце твоє перестане

Диво-мрією світ зігрівати,
Хто ж тоді тьмяно-сірі тумани
Буде в серці моїм розвівати?…

Принявший Сына

Ван Гог, Рембрандт и Пикассо, 
Картины даже Рафаэля, 
Мадонны дивное лицо, 
Вмещала эта галерея.

Хозяева: отец и сын 
Так часто восхищались ею 
Коллекцию таких картин 
Никто на свете не имеет.

Но в ту страну пришла война, 
И сын отправился на службу. 
Его на веки забрала - 
И он погиб, спасая дружбу. 

Он друга спас из-под огня, 
Но догнала шальная пуля, 
Не пожалел в тот миг себя, 
Погиб спасая и рискуя. 

Когда отец о всём узнал - 
Глубокой скорби он предался: 
Пропало всё о чём мечтал, 
Всё, что любил, всё в чём нуждался. 

Немного времени прошло, 
Отец смирился с смертью сына… 
Однажды вечером в окно, 
Военный постучал мужчина. 

Сказал отцу, что он солдат, 
И жизнью он обязан сыну, 
Пришёл сейчас, чтобы отдать, 
Вернее подарить картину. 

Из сумки полотно достал 
И бережно его расправил… 
Старик на нём глаза узнал - 
Его сынок смотрел устало. 

Да, это был простой портрет, 
Но для отца он всех дороже, 
На нём ведь сыну двадцать лет, 
И нет его… и быть не может.

Потом всегда, когда гостям 
Показывал свои картины, 
Сначала проводил их сам 
К портрету сына над камином..

Совсем немного лет прошло, 
Он умер, горем тем отравлен, 
Тогда известно стало, что 
Большой аукцион объявлен. 

На торг пришло много людей - 
Хотя бы посмотреть картины 
На рассмотренье богачей, 
Представлен первым «Портрет сына». 

Удар раздался молотка 
И голос аукциониста: 
"Предложит кто-то цену? А? 
100 долларов, а может 300?" 

Но тишина была в ответ, 
Лишь кто-то крикнул на полсилы: 
"За сына предложений нет, 
Давай другие нам картины!" 

Но тот всё время продолжал:
"Кто возьмёт сына? Сын! Берите!"
Но сына так никто не брал,
Лишь злые крики "Уберите!"

Но в заднем, наконец, ряду 
Отца садовник отозвался: 
"За десять долларов возьму, 
Ведь больше нету.." - всем сознался. 

"Прекрасно! 10! Кто ещё!
Ну! Кто-то 20 предложите!
Ну неужели это всё?.."
В ответ лишь крики: "Уберите!"

"Один, два, три" - раздалось вдруг. 
"Всё! Продано!" - слова звучали, 
И молотка упрямый стук, 
Негромко по столу ударил. 

"К коллекции переходи!"
Все радостно шумели.
"Садовник! Сына забери!"
С насмешкой на него смотрели.

Но тут, вдруг, аукционист 
Взял молоток, вернул на полку, 
Потом, достав с кармана лист, 
Сказал слова, всех сбивши с толку: 

"Прошу прощенья, господа!
Аукцион уже окончен!
Вот завещание отца…"
Все, слушая, сидели молча…

"Когда сюда был приглашен - 
Одно условие мне дали: 
На этот вот аукцион 
Портрет лишь сына выставляли. 

Сказать хочу ещё одно,
Что тот, кто купит ту картину,
Получит вмиг именье всё!
Получит всё принявший сына!.."

Своего Сына Сам Господь 
Отдал на смерть, так нас спасая, 
Чтоб каждый верующий смог 
Спастись, Иисуса прославляя.

Даёт нам Бог давно совет:
"Кто возьмёт Сына? Сын! Возьмите!
Но мы твердим упрямо: "Нет" 
А мы твердим: "Нет! Уберите!"

Прими Иисуса навсегда, 
Как тот садовник ту картину, 
Ведь Бог нам обещал всегда: 
"Получит всё принявший Сына!"

Любовь...


Любовь есть жизнь, и не оспорить это.
Любовь есть мир, и ты им дорожи.
Любовь, как свет, как солнечное лето,
БОГ ЕСТЬ ЛЮБОВЬ,- всем это расскажи!

Ключ к освобожденью


травня 15-е, 20:04
Наверное, пора выставить здесь "когдатошние" свои стихи...

Ключ к освобождению

Галера, цепи и охранник, 
В руках тяжелое весло, 
Попавшему в корабль-странник 
Не очень в жизни повезло. 

Из горла стоны вырывались, 
Кнуты свистели тут и там, 
Звенели цепи в плоть впиваясь 
И кровь стекала по рукам. 

Но тут команда прозвучала: 
Стоп! Весла из воды поднять. 
Минуты отдыха настала, 
Только б подольше постоять. 

Но тут внезапно появилась 
Фигура князя во дверях, 
Душа у каждого забилась, 
И в сердце появился страх. 

Он подошел к рабу у стенки: 
«За что ты здесь?» - спросил его. 
Тот, вдруг заерзав на скамейке, 
Ответил: "Князь мой, ни за что". 

С тем же вопросом обратился 
К второму, к третьему, ко всем. 
И каждый клялся и божился, 
Что не виновен он совсем. 

Один был сильно оклеветан, 
Другого засудил судья, 
Иного не было ответа, 
Лишь только: «Невиновен я!». 

Князь, выслушав все оправданья, 
Хотел уже идти назад, 
Но вдруг послышалось с страданьем: 
«Мой господин! Я виноват…» 

Князь подошёл, сел на скамейке 
К рабу, а тот, в углу сидя, 
Лишь прошептал: «Украл я деньги, 
Во всём виновен только я…»

Услышав это, князь воскликнул: 
«Да как же так?! Ах, ты, злодей! 
Да как же ты сюда проникнул, 
Средь этих праведных людей?». 

Что ты тут делаешь? Повсюду 
Все благородны и честны 
Поэтому, давай, отсюда 
Скорее убирайся ты. 

Князь приказал, чтоб был отпущен 
С галеры на свободу он, 
А все рабы, чтоб еще пуще 
Гребли, гребли со всех сторон. 

Мой друг, ключом к освобожденью 
Есть лишь признание вины, 
То справедливо и к спасенью 
Другой ты не найдешь цены. 

Признай ошибки перед Богом 
Ему грехи все расскажи, 
Свою греховную дорогу 
Всю от начала покажи. 

Сложи вину у ног Господних 
И будешь ты прощен Отцом, 
Почувствуй радость быть свободным, 
Почувствуй радость быть с Христом!