Відчиняю я серце - лети! Та у нім залишаєшся вперто... Ні прогнати тебе, а ні стерти - Необачно заплутавсь в нім ти. Серед безлічі зайвих дрібниць, У тенетах мовчанок і бруду, Серед сліз, і зітхань, і облуди Ти завмер, нахилившися ниць. Мов маленький метелик у сітці, Втратив сили, принишк і завмер... Часом здасться, що ти в нім умер, Проклинаючи плетива всі ці. Та лиш сонечко зблисло - ожив! Тріпотів розфарбованим тільцем, І сяйнув життєдайним промінцем, Й знову серце моє...

Читати далі...

Доброго, злого, великого, І замалого занадто - Всього було забагато В дивнім моїм житті. Все гучномовно вже кликало: Пусткою, схлипами, скриками, Шерхотом, дзвоном і скрипами, Флейтою, бубоном, скрипкою, Золота повною скринею, Міддю, кришталем і крицею, Вірою срібноіскристою... Оркестри життя Ущерть задзвенять На диво міцним Повноголоссям. І летять за вітром, летять Золоті павутинки Надій і волосся. Що було - те минуло! Не жаль ані трішки Ті загублені й знайдені Миті й...

Читати далі...

Оголені очі пливли океаном І охкали важко вуста кам'яні, Вели обережно і зовсім нежданно У пломінь цілунку весни у вікні. Долоні нездвижні тягнулись до сонця, До теплих і ніжних закоханих рук. Світився промінчик бажання в віконці, Любов'ю розлився весни вічний рух. Приховані думи тривожили душу, Зітхало утомлено серце, мов гріх. Я сонячний відблиск посіяти мушу, Щоб згодом зібрати кохання і сміх. Відверто-причаєну ніжність зустріну, Ловитиму доторк твого миготіння І...

Читати далі...

Кольору міцної кави, Гіркого шоколаду, Достиглого каштану, І меду гречаного, Обпаленої глини... Спокути і розради, І доторків невинних, Спокуси, зваби, ночі - Оті сяйливі очі, Припушені, І ледь примружені... Сьогодні - і востаннє - Промовити захочу Я фразу заповітну. Скажу я - лише вітру, Лиш снігу прошепчу. У себе - прокричу, А в тебе - промовчу...

Останній лист, О, чистий лист, Розхристані думки Збери у жмуток, Збери мій хист, Й, мов хитрий лис, Сховай в роки, В рудий свій смуток... Сховай в слова, У дивні фрази Мого життя Всі радості й обрАзи. Усі розписані дива, Що в слові оживають, Та не живуть - А лише на листі зринають. І будять душу До тепла... Протягується вже чиясь рука, Тут - ефемерна, Там - жива... Такі дива! Такі - слова. Така душа... Не поспіша За фатумним, Морганним, Напівживим...

Читати далі...