хочу сюда!
 

Наталья

39 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 37-44 лет

Заметки с меткой «богдан- ігор антонич»

Поет гармонії й краси - Богдан-Ігор Антонич

100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

(Народився 5 жовтня 1909 , с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) у сім"ї священника       -      помер  6 липня 1937, Львів)

Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання. Історія української літератури подавалася у старанно процідженому й урізаному вигляді. Творчість майже всіх майстрів слова Західної України, які писали протягом міжвоєнного двадцятиліття, за винятком п’ятьох-шістьох, котрі орієнтувалися на СРСР, замовчувалася.

„Білою плямою” була і творчість Б.-І. Антонича.

Я, сонцеві життя продавши  За сто червінців божевілля,  Захоплений поганин завжди,  Поет весняного похмілля, "— такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич.

ВИШНІ                                   

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,  на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.  Моя країно зоряна, Біблійна й пишна,  квітчаста Батьківщино вишні й соловейка!  Де вечори з Євангелії, де світанки,  де небо сонцем привалило білі села,  цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,  як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 

ЩАСТЯ  З усіх людей найбільше я щасливий,  будую білий калиновий міст.  Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.  Великої моєї філософії  такий безглуздий зміст.  Не заплачу стражданню й горю мита,  люблю риск, небезпеку й сум’яття.  Я є рушниця, радістю набита,  якою вистрілю на честь життя.  Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,  ніщо, що людське, – не є мені чуже,  а що сьогодні я не маю грошей на обід, –  байдуже.

                                          

ТЮЛЬПАНИ ДВА...   Тюльпани два, мов ти зо мною,  на двох краях життя пустелі  даремне кличуть, лиш водою  йдуть світла золоті тунелі.  Червоне полум’я двох квітів  крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.  Так родяться мистецтво й міти  із туги за далеким, вищим...  За кращим, більшим, за незнаним,  що підняло б над світу низом.  Два райські птахи – два тюльпани –  карає ніч за мрії безум.  Червоне полум’я двох квітів  просвітлює сіряву сутінь,  червоне полум’я тюльпанів –  цвісти, горіти, проминути