“…26.12. Відсвяткували Різдво. Цього разу обійшлося без звільнення заручників Брюсом Уїллісом. Шеф посилає мене до якоїсь України для обміну досвідом.

27.12. Погано виспався, цілу ніч шукав Україну в атласі США та не знайшов. Спитав у друзів, вони окрім слів “Nemiroff” та “Кlichko” нічого не знають. Невже це край п’яних боксерів?

28.12. Нарешті! Виявилось, що Україна знаходиться не за Арканзасом, а у Європі. Сусід –  емігрант з Росії – розповів. Він також сказав, що там під кожним кущем сидить бандеровець із рушницею і їсть сало. Взяв про всяк випадок свого вірного кольта.

29.12. Яка ідея пропадає для наших продюсерів фільмів жахів! Українська митниця – це щось неймовірне. Але мені ще пощастило. Відібрали лише мішок з подарунками, мотивуючи тим, що в українських дітей все є, а у митників нема, та мого кольта – на балістичну експертизу (є підозра, що саме з нього стріляли яйцем у якогось їхнього політика та заслуженого професіонала в галузі недрукованих неологізмів).

Господи! Як тут холодно! Хочу додому, у Каліфорнію. Ну, нічого, повернусь – одразу подам позов на тих розумників, які розробили дизайн моєї коротенької курточки. Зустрівся з колегою – професійним Дідом Морозом. Попоїли. Виявляється, тут харчуються переважно вдома, а не в “МакДоналдсі”. Варвари. 

30.12. Цілий день приглядався, де Дід Мороз ховає рушницю і сало. Не знайшов. Мабуть цей може голіруч взяти за горлянку кого завгодно. Моторошно. Спитався де взяти подарунки для дітей, колега відповів, що головне не подарунок, а участь. А найголовніше – вчасно включити автопілот, повертаючись з роботи. Що він мав на увазі? У нього що, власний літак?

31.12. Ось він, Новий Рік по-українськи. Виявилось, що місцевий народ живе не лише салом єдиним, феєрверків у них більше, ніж у Китаї, російських співаків на телеекранах більше, ніж росіян в Росії, а горілки завжди мало. Далі пам’ятаю погано. Ліфт – стілець – вірш – чарка, ліфт – стілець – вірш – чарка. “МакДоналдс” – відстій. 

Дата невідома. Довго згадував хто я, де я . Невже я ще живий? Лікувався чудодійним напоєм під назвою “rozsіl”. А казали, що панацеї не існує. Чому цей “rozsіl” досі не розливають у металеві бляшанки по 0,33? Треба продати цю ідею компанії “Coca-cola”. Снідали з колегою сніданком із дивовижною назвою “доЖирак”. Цей сніданок готують раз на рік, але й вистачає його надовго. Яка економія часу!

Дата невідома. Почав збиратись додому, але колега сказав, що Новий Рік тут так полюбляють, що святкують двічі. Яка турбота про тих, хто з п’яну пропустив його прихід! А ще кажуть, що тут слабкий соціальний захист. Нам у них ще вчитись і вчитись. Наступного року теж приїду сюди…”