"Помаранчева дівчинка" - мої враження.
- 29.04.11, 13:49
Приблизно два місяці тому,гуляючи вечірнім Львов з подругою ми зайшли в книгарню.Я якраз дочитував книжку і вирішив що треба купити щось нове.Проходячі повз полички і розглядаючи книжки я помітив тоненьку оранжеву книжечку. По обкладинці я зрозумів що це "Помаранчева дівчинка" Гордера і не задумуючивсь взяв її. Річ у тім що її мені рекомендували кілька людей ще років 4-5 тому коли я ще навчався в університеті.Вона тоді напевне якраз зявилась у львівських книгарнях і мої знайомі філологи,які слідкують за новиннками ))) в літературі, зразу її запримітили.Одна подруга навіть дуже сильно рекомендувала і обіцяла подарувати.Але не склалось. За цей час я мав напевне кілька можливостей почитати цю книжку але якось так напевне попровадив Бог, що я прочитав її тільки тепер. І то не одразу , бо довелось віддати спочатку подрузі з котрою гуляв)))
І ось не давно отримавши книжку назад, прочитав її, практично на одному диханні. Цікаво що хоть я не одноразово чув рекомендації прочитати її, мені ніхто не розповідав про що вона, як правило коли люди рекомендують книжку то говорять кілька фраз про що вона, а тут жодного слова окрім того що вона про дівчинку))) що само собою зролзуміло. І моє уявлення про те, про що ця книжка можна сказати взагалі не співпало з реальністю, за виключенням знову ж таки, що там йдеться про дівчинку))). Книжка мене дуже сильно вразила. Книжка,хто не знає, є листом померлого батька до свого сина в майбутнє.Хворий батько знаючи що скоро помре, пиасав синові листа коли тому було чотири роки, і лист пролежав одинадцять років схований в іграшковій машині сина. В книжці описані занайомство і зустрічання батьків хлопця, також батько задає своєму синові дуже цікаві і водночас не прості, філософскі запитання щодо життя.Одним словом маленька книжечка дає дуже великий простір для роздумів.
А торкнулось мене впершу чергу не те,заради чого, як я думаю, мені її рекомендували. Більшість людей ,як я потім побачив з коментарів на кількох форумах, і думаю мої знайомі теж, звернули увагу саме на головну сюжетну лінію, на чарівну, захоплюючу, романтичну історію кохання батьків хлопця.Так історі справді надзвичайна,думаю більшість читачів мріяли про щось схоже в своєму житті. Але історія зустрічянь і стосунків у кожного своя і запозичити чиюсь не можливо... Мене ж торнувся власне сам "діалог" батька і сина, якщо так можна сказати.Хто з вас чув від свого батька історію його кохання, його зустрічань? Так, більшість з вас чули як познайомились ваші батьки.Але ось так, з емоціями, з усіма переживаннями...як кращому другу?Хто може похвалитись,що його батько був справжнім другом, з яким він бігав футбол, розповідав про дівчат які подобались, ділився своїми переживаннями...і щось таке ж отримував від нього. Я не впевнений, що батько хлопця якби не помер, був би таким в майбутньому як в момент написання листа, чи він би мав сміливості і бажання ось так само розповісти свою історію вже дорослому сину, ось так вести задушевну розмову з ним.Але хочеться в це вірити.
Наші батьки особливо вже в старшому віці хочуть розмовляти з нами на такі теми, вони вже менше бояться бути смішними, і хочуть щоб ми ділились з ними своїми переживаннями але нас вони не навчили цього. А коли в вас нема ціього душевного звязку з батьками то відвідини їх і допомога їм в старості є для вас важким обовязком і виділення свого часу на це я для вас проблемою. А їхні фарази, що ти зобовязаний це робити, бо ж вони потратили на тебе більшу частину свого життя, сприймається вельми гостро. У мене чудові батьки, вони є прикладом для мене у більшості життєвих ситуаціях,але я не можу похвалитись сильним духовним звязком з ними.
У більшості з вас є діти, абож будуть. Які відносини у вас звашою дитиною? Так, вулиця, школа, суспільство вносить свою лепту у виховання, але на вулиці багато дітей і чомусь вони виростають різними. Думаю саме сімєю, батьками вони й відрізняються.
7
