Може, у тій Єпархії інваліди чи люди з якими вадами? Ні. Там міцні хлопці. Майже усі по центнеру і більше вагою. Хрести носять “горизонтально”. І могли б сніг почистити не тільки навколо Єпархії, а ще і допомогти комусь. Нема, Боже, церкви, гине повністю. То у дітей приміщення інтернату відбирають, то органний зал у громади. Храмів за кількістю вже скоро буде стільки ж, скільки й бензоколонок. От тільки кількість навіть не те, що в якість не переростає, а скоріше навпаки – гине церква. За винятком окремих волхвів-священиків по околицях, котрі служать Богу і людям самі по собі. Коли авто за сотню тисяч доларів має власник заводів – я розумію. А коли на такім авто під церквою припарковується батюшка, та ще й на стоянці, щойно розчищеній від снігу курсантами… Душа і розум якось не сприймають таку святість. Говорив мені батько, що Бог живе в людській душі, а не в церкві. Живе у чистій і добрій душі. В душі, де немає каменя за пазухою і злості, обману та нещирості.

Сніг… Білий і чистий сніг. За ніч засипав шляхи і двори. От якби так він засипав нещирі корисливі душі, щоб почати з чистого листа: “Якось ішли ми з товаришем вниз по вулиці. А біля Єпархії батюшки чистять сніг. Добра справа. Невтомні хлопці. Щойно після служби дітей з інтернату до органного залу возили, і відразу за сніг.”

Мій коментар до публікації   Mamay "Душа і сніг" 

А чим попи гірші від комуністів. І ті  й інші прагнуть жити при комунізмі. Церковнослужителі такі ж "бізнесмени", тільки від богословя.

Публікація Мамая надихнула мене  на  Фантазію на тему  «Кримінал і  релігія».

Приходить до батюшкикий  такий собі багатенький стрижений "браток" , який пройшов вогонь ( на кривавих розборках за поділ майна, воду ( не одного конкурента відправив на дно з бетонним блоком на ногах) та мідні труби ( засобів масової інформації, коли обирався депутатом), і каже: - Грешен, батюшка по  молодости. Надо бы на всякий случай  душу спасти!.Уже за 50 –т перевалило. Подививсвя батюшка на золотий ланцюг завтовшки з палець, на непідробний переляк в очах про можливий страшний суд, на мерседеса на стоянці і наче щось  радісно залоскотало у грудях: - Ну что же, сыне мой! Будем спасать твою душу. Однако это дело зело долгое и очень дорогое. Ты же видишь, раб божий , на храме нашем купола прохудились, во дворе тротуарная плитка выкрошилась, да и мне на службу добираться не на чем. Жигули совсем сгнили! Да не оскудеет рука твоя щедрая. Сделаешь  богоугодное дело, а там, глядишь,перед Господом и грехи твои отмолим. Уразумел?

Частина 2. Минув рік. На церкві вже виблискували позолотою новенькі бані та хрести, подвір"я було вимощене свіжою тротуарною плиткою, пасували до архітектури храму щойно збудовані цегляні колони огорожі. Сама огорожа хизувалася досконалим ковальського мистецтвом. Батюшку переповнювала радість. Життя набувало нового змісту. Він погладшав і був свідомий того, що кохана донечка вже має змогу отримати освіту в Англії, а його мерседес виблискує полірованим капотом на церковній стоянці. Одне непокоїло батюшку. До нього вчора заходили братки і цікавились "спонсором", пропонували свої послуги за спасіння своїх душ.  - До чого цей візит? Ніяк не второпає  батюшка, але підсвідомість  підказувала йому щось недобре.

Там на трасі ні страху, ні болю Спонсор не відчував. Душа стрімко  відділилася від тіла і вже згори бачила трьох братків, які хутко завантажили в автівку якусь апаратуру та зникли, розчинившись у пітьмі ночі. На панахиді по собі Спонсор у натовпі виокремив  3 - людей , які нетерпляче  чекали на закінчення молебну біля вінка   із скорботним написом. Матінко моя! Так це ж помічники його опонента на виборах і одночасно конкурента у бізнесі. Нещодавно  вони мали наглість запропонувати продати їм  сирзавод та безцінь   та зняти свою кандидатуру з виборчих перегонів. Як не дивно, злості  у Спонсору вже не було, шкодувати  за земним життям якось не хотілося. Його чекала вічність. Він відчував свободу і  легкість буття. І від цього  на  Душі було радісно і  спокійною. Як добре, що батюшка встиг відпустити всі  його земні гріхи, а він не шкодував для цього грошей! У доброму гуморі, з передчуттям вічного благоденствія Спонсор   постав перед страшним судом, але вирок був коротким, наче постріл з його улюбленого ТТ.

-У   ПЕКЛО!

Не очікував такого Спонсор,ошукав його хитрий  батюшка. Заволав сердешний:

- Так я ж... давав гроші на позолоту  хрестів та бань церкви, привів до ладу подвір"я, побудував огорожу, придбав батюшці мерседеса, відправив його дочку на навчання до Англії., роздавав  гречку та олію своїм виборцям..... Я ж спокутував гріхи..., молився, не пропускав  жодної служби...! Ставив пам’ятники  та  з усією душею любив і  шанував загиблих ворогів своїх..  Та я ж…