Лежу на піску, ледь не зануривши голову в хвилі. За два метри від носа – хлюп, хлюп. Пляж коло дому, п’ять хвилин ходи. Ні, людей не знаю – хоч усі, напевне, сусіди з нашого району. Та я на Дніпро хіба побалакати приходжу?

А ні. Таки побалакати.

– Однолапику! Це ти?

ДАЛІ ЗА ПОСИЛАННЯМ 

http://andronum.com/product/lavlntseva-nataliya-koli-rozum-spit/

А це  він, невигаданий маленький герой оповідання

Вона йшла, поволі пересуваючи неслухняні ноги, обхопивши лівою рукою за шию міцного кремезного хлопця. Він крокував неквапно, підтримуючи її за талію надійною рукою з прокачаними біцепсами-тріцепсами, що безсоромно випиналися з-під темно-синьої футболки. Дівчина щось весело лопотіла, сміялася сама собі голосно. Широко відкритими очима вглядалася у весняне небо, на якому щойно спалахнув біло-рожевий яблуневий цвіт - на тонких вітах, що тяглися до першого лагідного сонця.

-          Така молода, а вже зранку набралася. Сором який.

Баба Стеша якраз вийшла, аби полити під вікнами гостроверхі кущики нарцисів, і з лійкою в руці всілася на лавці коло під’їзду, де вже вигрівалася на першому сонечку сусідка Люба зі своєю кицькою Мурашкою.

-                     Та хіба в цієї молодьожі совість є? – відказала Люба, скрушно хитаючи головою.

Сиві коси вибилися з-під барвистої хустки, і старенька звично заправила їх назад.

-                     Нічого нема. Ні совісті, ні понятій про жизнь, геть нічого. Ото аби набратись зрання, і ходить гиготати. Дівчина називається. Тьху.

Наталка занадто нависала на Сашкові, бо вже була несила йти.

ДАЛІ ЗА ПОСИЛАННЯМ 

http://andronum.com/product/lavlntseva-nataliya-koli-rozum-spit/

Усім і кожному, хто підтримував мене у важкі часи, присвячується це маленьке оповідання. Люблю вас, друзі!