Повчальна біографія Тараса Шевченка, який, «дякуючи» німцям, Петру Першому і Катерині Другій, народився кріпаком, хоч діди й прадіди його ще знали веселую волю. Дід по батьковій лінії – Іван Шевченко брав участь у Коліївщині. Батько Тарасів – був письменний, майстер на всі руки, рішучий з неабиякими організаторськими здібностями – мав довіру у чумаків і водив Україною їх каравани.

 Автопортрет написаний в Оренбурзі  1849-1850

Таке оточення і Божа воля наповнила Тарасову душу невичерпними талантами і потягом до свободи. Він допомагаючи батькові в майстерні і у водінні чумацьких валок, взяв з того дуже багато. Вчився керувати людьми і орієнтуватися по світилах небесних визначаючи і час і напрям руху. Щасливе дитинство скоро закінчилося.

Не з власної волі, Тарас покидає Україну, але рішуче відмовляється від смачного життя кріпацької еліти, хоч пан Енгельгард і вихлюпував лють на хлопця, що не бажає працювати не лише у хоромах, але і на кухні. Тарас сам знайомиться з талановитим художником, і сам себе здає йому в оренду граючи на жлобській натурі свого пана. Зайняття улюбленою справою для нього є понад усе.

Вихопившись на волю, Шевченко недовго упивається власною свободою. Він міг, але не хотів, як його друзі Брюлов, або Жуковський жити не знаючи горя у серці столиці. Йому було мало власної волі, він підбурює до волі всю свою націю, творячи її власним словом, гуртуючи до бою.  Врешті, визнаного народом маляра і поета влада кидає у піски солдатом, якому заборонено царем писати і малювати. Але й там, у солдатчині, Тарас всотує в себе все, що треба на шляху до волі. Навіть російські офіцери, що керували експедицією по Аралу, насмілились просити чин офіцера опальному Шевченку,  бо він не раз рятував експедицію своїми знаннями і вміннями.

Царат боявся Тараса як вогню, і тому не дав дозвіл на життя в Україні. Та Шевченко і під самим носом у царя розгортає бурхливу діяльність, заводить знайомства, засуджує кріпацтво, робить аукціони і всі власні кошти кидає на видавництво букваря. Справи його життя були завершені його стараннями, хоч побачити то не стало здоров’я. По смерті поета на його кошти найбільшим тиражем того часу біло видано найдешевшу книжку "Южнорусский букварь". І впало кріпацтво. І слова Тараса у працях його, всіх думаючих українців штовхають на справи, підказують, що кому і як робити.

Видно, про українську владу писав Кобзар, що "Ледачому животові і пироги вадять". Зійшли нанівець всі загравання української "еліти" з москалями. Ніколи не забуду, як готувалася українська "еліта" до 200 -ї річниці Олександра Пушкіна. За пів-року, щодня, на радіо повідомлялося скільки днів залишилося до тої світлої дати. Натомість, 200-та річниця народження великого Кобзаря пройшла непомітно, бо під чоботом москаля-окупанта опинився Крим. Отака вдячність від москаля. Вчиться українці шанувати своє, рідне, краще розуміти філософа і академіка Тараса Шевченка.

Не дарма ж писав поет:

Де єсть добрі люди,

Там і правда буде,

А де кривда буде,

Там добра не буде.

А правдою для українців завжди був, є і буде Тарас Шевченко назавжди. 

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev511.htm

http://kampot.org.ua/uploads/posts/2010-03/thumbs/1268393384_portretu_shevchenko_-13.jpg

http://taras-shevchenko.in.ua/kartyny/zhinka_v_lizhku2.jpg 

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/4/46/Shevchenko-Kyiv_kostyol.jpg

   Інколи після перегляду  телепередачі виникає бажання висловитися, але на певний момент на тему, що є для Вас цікавою, Ваше оточення спілкуватися не бажає (хоч періодично й  висловлювалися щодо цього також).

   Починаю!

    Не можу сказати, що мала можливість переглянути усі-усі випуски «Х-фактору» (СТБ), але ця передача (чи то як полюбляють називати, «цей телепроект») мене привабила. Чим? Важко сказати…

  

(зрозуміло, цікаве для мене, людини, яка давно вже не підліток та має певні сталі уподобання) … Особливо, коли побачила і почула, що досить відомий критик намагається не лише критикувати, а створити щось таке, яке здебільшого по наших сучасних телеканалах знайти важко…

 

   Що ще зацікавило? «Простий як лопата» (саме так його звикли сприймати, хоч періодично щодо того у мене не раз виникали сумніви) і всім «чувакам» зрозумілий Серьога обмовився про недавно створену групу «Діти капітана Гранта», що вони були, як ангели… (хоч можна не погодитися: вони скоріше схожі не на типові образи ангелів, а на отих містичних «вічних мандрівників» чи «супутників», «людей у зеленому», «декого з народу, що в білому одязі», які зустрічалися подорожнім у дохристиянських міфо-казкових оповідках)…

     Цікаво? Тобто, можна припустити, що він цілком  свідомо намагався зі своїми підопічними вийти на той рівень, який якнайбільше впливає на глядача, бо торкається дечого найглибшого і найдавнішого та не прийдешнього… Коли актори дійсно (свідомо чи не свідомо) виходять у своїх творчих

  знахідках на той рівень, то створюють досить часто щось (у тій чи іншій мірі) шедевральне!

Всі знають запальну вдачу педантичного ерудита (  ) : у хвилини, коли намагається довести щось, що для нього є дуже важливим, він нагадує давнього берсеркера, що рубає навколо всіх і все та  нікого й нічого не боїться… А вже чия давня міфо-епічна традиція?

Вікінгів/варягів у нас полюбляли запрошувати здавна, коли виникала нагальна потреба щось змінити та упорядкувати краще…

Зрозуміло, що насамперед – валькірію (Ірина Б.  )! Тип – «жінка не для всіх», войовнича красуня, сильна, емоційна, вольова, напрочуд гарна, але не повія! Аналоги? Мерлін Дитріх трохи також - Грета Гарбо і т. ін. Найвідоміші діячки української  культури саме з ними, валькіріями, асоціювалися (можливо, через певні міфо-культурні впливи германо-скандинавів, що колись мігрували на території теперішньої України).

Інший вихованець (Володимир Т.  ) – красень Бальдр

із Асгарду (єдиний ніжний, найбільш чуттєвий і найбільш м’який, що поєднуються зі здатністю глибоко розуміти інших, серед скандинавських божеств, якого не можна було не любити), напівбог, що страждає (йому дарується зовнішня невразливість, але інтригами Локі знаходиться, чим можна його вбити, хоч пізніше він «повертається»)! Тільки ще більш прадавні ший варіант того типажу, ще індо-арійський, вільний від ніцшеанських нашарувань! А тому цілком доцільним є те, що актор нагадує саме індійських кіноакторів (та світлошкірих красенів з давніх індійських малюнків/картин)!