…Прикладом боротьби за свої права і свободу, за звільнення з-під влади могутнього вінценосного чоловіка є доля Євпраксії (Пракседи, Адельгейди) Всеволодівни (1070/1071 – 1109 роки), доньки київського (1077, 1078 – 1093 роки), переяславського (1054 – 1076 роки) і чернігівського (1077 – 1078 роки) князя Всеволода (Андрія) Ярославича і княжни Марини або половецької княжни Анни. Вона була онукою Ярослава Мудрого, сестрою Володимира Мономаха, Янки і Катерини (Ірини) Всеволодівни. Євпраксія народилася близько 1070/1071 року у високоосвіченій родині (її батько знав 5 мов) і прожила всього 38 років яскравого життя.

Саме її життєпис з-поміж інших жінок києво-руського походження найбільше відобразили європейські джерела і не оминули увагою західні дослідники. Проте, не зважаючи на унікальність долі та самої постаті, в Україні вона незаслужено забута. Виїхавши за межі Києва задля династичного шлюбу із німецьким маркграфом, вона змушена була повертатися на Русь, де після прийняття чернечого постригу померла і похована у Києво-Печерській обителі. Євпраксія за власної ініціативи розірвала шлюб зі своїм чоловіком – деспотичним імператором Священної Римської імперії Генріхом IV через фізичне знущання над нею й приниження її честі та гідності. Відтак, факт зазвичай за цієї доби (в Середньовічній Європі) розлучення у сучасному розуміні не було можливим на підставі самого тільки акту насильства з боку чоловіка, що робить розірвання стосунків між Євпраксією (Адельгейдою) і Генріхом IV феноменальним явищем для свого часу.

…Аналіз шлюборозлучного процесу імператорського подружжя Генріха IV і Адельгейди дозволяє стверджувати, що розірвання шлюбу було ініційовано дружиною під впливом комплексу обставин як особистісного, так і політичного характеру. Втім, вирішальним став особистий чинник – обставини укладання шлюбу за відсутності батьківського благословення, жорстоке ставлення й відкрите насильство з боку чоловіка, смерть новонародженого сина, невизначеність її імператорського статусу, відданість канонам християнської церкви і небажання підтримувати чоловіка в його протистоянні з легітимними Папами Римськими. Розлучення, затверджене церковним собором і Папою Урбаном ІІ особисто, набуло характеру дозволу не проживати спільно (divortium a mensa et thoro). Розірвання стосунків прискорило деконструкцію сакрального статусу Генріха як імператора, однак не стало вирішальним у його конфлікті з церквою, оскільки Генріх ще до того неодноразово відлучався від Церкви. Вихована ж на традиційних християнських цінностях Євпраксія здобула особисту свободу і можливість повернутись на Батьківщину, що стало прикладом безпрецедентного протистояння жінки усталеним середньовічним шлюбним традиціям.

…У подоланні гендерних стереотипів значну роль може відіграти зміна методологічної парадигми історіописання: відхід від традиційного «чоловічого» варіанту історії й перехід до більш гендерно збалансованого її трактування за рахунок «ожіночнення» минулого. Нерівне із чоловіками місце жінки в історичному наративі пов’язане не стільки із самим фактом того, що вона упродовж століть була позбавлена можливості проявляти себе у соціальному вимірі на рівні із чоловіками, скільки із тим, що про жінок набагато менше згадували джерела. Іноді вони просто мовчали, що зумовило й мовчання дослідників, котрі свідомо оминали гендерну проблематику. Як наслідок, відсутність фактів і фахових оцінок породила низку міфів, серед яких поширеним є теза про повну безправність і соціальну ізольованість жінки у середньовічній Європі. Однак історія знає чимало кейсів її успішного протистояння соціальній системі.

Марина Кеда, Ірина Чугаєва

Джерело https://n-v.com.ua/vintsenosne-rozluchennya-kejs-yevpraksiyi-adelgejdy-vsevolodivny/

Кеда Марина Костянтинівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Шевченка, керівник та менеджер міжнародних проектів

Чесно? Скажу від душі: боюся писати цю статтю. Бо героїня викликає в мене паніку, як у «професійного двієчника». Можна робити різні вправи з інтелектуальністю, але наступає час категоричного іспиту, коли ти маєш налаштуватися та скласти його гідно.

Я записав «Сповідь» з Мариною Кедою, але це виявилося найпростішим. Я розумів, що це лише вершина айсбергу. Глибина кожного з нас вимірюється його вихованням та метою. Досягненнями, котрими живе людина. І можна знати усе, а можна зустрітися із силою, котру несе в собі герой програми та думати, розуміти, що ти не маєш права на помилку, тому що ця людина – людина ВОЛІ.

Пані Марина — переможець за своєю суттю. Людина, котра розвиває свою Націю, котра представляє рідний університет на міжнародному рівні. Котра відстоює генетичну усвідомленість українства на очах у великого цивілізованого світу. Ми маємо показати себе такими, як є. Ми зобов’язані достукатися до мудрих та складних умів, що наша генетична зрілість заснована на історії, культурі та генетиці нашого давнього народу.

Ми не маємо права не показати свою генеалогічну складову, котра мала неперевершений успіх в королівських домах Європи. Знайти себе. Відшукати. Показати те, що байдуже не хочуть помічати з-за спини жорстокого та брехливого ворога. Це — Голгофа, де є тільки Бог і ми. Саме це мені складно, але так принципово важливо розповісти читачу.

Марина Кеда — українка, котра пише про нашу співвітчизницю, яка була європейською імператрицею, знов і знов намагаючись звернути увагу на наше історичне коріння. Це відбувається тоді, коли людина доводить усе, що вона колись уміла та буде вміти у цьому житті.

Це складна перемога. На зламі й виключній напрузі. Чи не це підтвердження того, що ми є прабатьками Європи? Цивілізаційну першість можна мати, але, впустивши її, набагато складніше повернутися в перші ряди істинних переможців.

Ми повертаємося в Русь. Це розуміють та відчувають щирі серця, котрі свято вірують в нашу державу. Ми йдемо до серйозного майбутнього і те, яким воно буде, залежить лише від нас. І не більше. І ні жодного міліметру праворуч або ліворуч.

Марина Кеда відчуває це досить гостро. Вона переможець. Мудрий. Спокійний. Простий. Але категоричний у своїй направленості та незламності. Мені залишається побажати їй перемоги і, подивившись у небо, попросити у Всевишнього миру та щастя тим, хто так самовіддано та сміливо веде свою Націю до усвідомленості.