Монолог сына или детская воздухоплавател
- 11.06.21, 17:10
Іноді якісь прості слова зачеплять щось таке всередині, забуте, і пригадаєш раптом, і стільки всього з*явиться перед закритими очима, спогади, слова, емоції, і посмішка сама розтягне губи вбоки і не сходитиме з обличчя подовгу щоразу, коли тільки очі прикриєш, і знову все тут, в пам*яті ...
От в мене це раптом сталося після слів "дышать, кричать и безобразничать" 
, якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій
, якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій І так, ми стрибали з зонтом з підвіконня, і навіть робили парашут з простині, на якому двоюрідний брат стрибав з дровника , зробленого зі списаного ПТС-са , спереду заплетеного лозою винограду (саме його запах квітів я згадую щовесни) так, що бабусі з вікна кухні не було видно задній торець, а причип ПТС зручний тим, що на ньому є драбинка на дах, на якому ми гралися, і з якого опробовували парашут , який прогнозовано на наше розчарування не розкрився 
зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було 
, який прогнозовано на наше розчарування не розкрився 
зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було 
І додам ще й текст, я, читаючи його, на куплеті про лошадку аж сльози на очах протерла, так сміялась . Прочитайте окремо, не пожалуєте 
. Прочитайте окремо, не пожалуєте 
Вадим Егоров
Нам с сестренкой каюк:
наша мама на юг
улетела недавно.
Это ж каждый поймет:
жизнь без мамы - не мед,
а с отцом - и подавно!
В доме трам-тарарам,
папа нас по утрам
кормит жженою кашей.
Он в делах, как в дыму,
и ему потому
не до шалостей наших.
А пошалить хочется очень,
мы ведь не так много и хочем,-
каждый отец и даже отчим
это поймет.
Вот вчера, например,
я такое имел!
Полетать захотелось,
и - была не была -
два бумажных крыла
мы приделали к телу.
И пошли на балкон -
пусть на нас из окон
поглядят домочадцы,
как с балкона мы - ах!-
сиганем на крылах,
чтоб по воздуху мчаться!
Плыли б внизу реки, поля бы,
у всех бы пап падали шляпы -
вот красота! Только бы папа
не увидал.
Я уже улетал,
но отец увидал -
представляете, жалость!
Он расширил глаза
и схватил меня за
то, что ближе лежало.
Папы страшен оскал,
я от папы скакал,
как лошадка в галопе,
и, как будто коня,
папа шлепал меня
по гарцующей попе.
У всех отцов богатый опыт
по мастерству шлепанья попы.
Вот подрасту и буду шлепать
папу я сам!
Мы отца не виним,
мы помиримся с ним
и забудем о ссорах.
Есть такой порошок,
с ним взлетать хорошо,
называется - порох.
Мне б достать порошка,
пол посыпать слегка,
кинуть спичечку на пол...
Как взлететь я хотел!
Что ж, коль сам не взлетел...
так взлечу вместе с папой!
Плыли б внизу реки, поля бы,
у всех бы пап падали шляпы -
вот красота! Только бы папа
не увидал.
6
