«Сьогодні поняття етнічної самосвідомості визначається як складна інтеграційна властивість психіки, завдяки якій людська свідомість пізнає свою власну природу й набуває здатності безпосередньо відображати себе; властивість, що забезпечує систему уявлення індивіда про себе, конструює Я-концепцію, є одним з найважливіших факторів становлення, розвитку і самовдосконалення особистості. Саме українська народна вишивка, як «творчий продукт» цілого етносу може слугувати в становленні особистості та формуванні етнофора.

Як результат матеріальної й духовної культур багатьох поколінь, вишивка охоплює широку сферу знань, естетичних смаків, поглядів, звичаїв та обрядів українського народу. Через складну систему орнаменту й кольористики вишивка передає в закодованому вигляді важливі аспекти світосприймання українського народу. Вишивка належить до тих видів мистецтва, які зрозумілі без слів, тобто вона є своєрідним способом комунікації; вона висвітлює живописну, орнаментальну та графічну культури народу. Народна вишивка багатогранна: вона має композицію, свою колористику, орнамент чи візерунок, свідчить про естетичні погляди майстринь, їх переконання, уявлення, знання. Вишиті витвори свідчать про художні таланти представників українського етносу, про художнє обдарування українського народу. В Україні існує багатоколірна, двоколірна, одноколірна вишивки. В традиційних орнаментах бачаться фантазії як окремого майстра, так і колективу, бо народна творчість відшліфовувала ідеї і надбання багатьох попередніх виконавців художнього вишиття. Вишивка повноправно може виступати як скарбниця колективного генія».

Сабол Д.М.

Наталія Шпак-Косаківська, Заслужений майстер народної творчості, вишивальниця

Ми завітали до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, де нам випало щастя познайомитися з людьми, котрі з таким завзяттям присвячують своє життя українській історії та культурі. Вчителі. Науковці. Тетяна Пірус, Віктор Косаківський, Наталія Шпак-Косаківська.

Наша українська генетика говорить до них через символи та символізм народної творчості, а вони з любов’ю її слухають та чують. Після спілкування з цими людьми моє усвідомлення українства вийшло на інший, набагато глибинніший рівень. Експозиції музею, в яких відчувається щире прагнення показати відвідувачам нас самих – українців, розповісти про те, якими були наші предки та яку цінну спадщину вони нам заповіли. Ці люди своїми душами відкрили для нас портал вглиб віків.

Перед зйомками програми Наталя Шпак-Косаківська розповіла нам про українські вишиванки, виставка яких саме проходила в музеї. Ми звикли бачити красу української вишивки, інколи щось не усвідомлене в нас відгукується, коли ми вдягаємо вишиту сорочку.

Але як же ми далекі від усвідомлення того, який скарб подарували нам наші предки, як багато всього важливого залишили вони для нас у цьому вишитому коді. Краса природи, триєдиність буття, молитви, обереги, благословення, мрії – все це і навіть набагато більше зображували на полотні, вишивали на сорочках.

Географія впливає на орнаменти та кольори, але не змінює суть – частинка всесвіту любов’ю та майстерністю вишивальниці закарбовується на полотні й водночас ця любов змінює саме полотно всесвіту. Я захоплено слухав пані Наталю, адже вона своїми словами виводила українську вишивку за рамки форм та візерунків та розкривала перед нами її суть, її душу.

«Кожен вишитий хрестик змінює долю вишивальниці» – вірували наші предки. Нарешті соціум згадав про вишиванку, ми почули її поклик, що лунав до нас з глибини віків, ми відродили любов та повагу до неї в суспільстві, але це тільки початок. Ми перейняли форму, але ще не доросли до усвідомлення суті. Вишивка – це таїнство, ритуал не менш священний для нашої Нації, ніж молитва.

Наталія Миколаївна розповідала, а я ніби бачив за візерунком її слів, як вона з такою самою мудрістю, любов’ю та повагою нитками та голкою створює малюнок на полотні. Своєю розповіддю вона простягає тобі руку і сплітаючи стежину зі слів веде тебе у, здавалось би, таку просту мандрівку історією українства, але раптом перед тобою розкривається дивовижний всесвіт, котрий ти чимось глибинним, генетичним відчував, але ніяк не міг його побачити та доторкнутися до нього.

Це інший світ. Інший шепіт. Інша Молитва. Ми забули про нього, але він ніколи не забував про нас. Ми були настільки близько від того, щоб втратити цей зв’язок, що від усвідомлення цього стає моторошно. Нам все більше і більше бракує сил жити, обмежуючись самим лише сьогоденням. Без усвідомлення свого коріння ми схожі на зрізані квіти: в гарних умовах ще деякий час зможемо виглядати живими, але скоро почнемо в’янути. Тільки глибоке, міцне коріння дасть нам сили рости та квітнути.

І саме зараз народна творчість дає нам можливість відшукати та усвідомити власне коріння. Так ми починаємо читати заповіт, що залишали по собі наші пращури. Заповіт, котрий передавався із покоління в покоління. Від роду до роду. Від століття до століття. В цих символах, знаках, орнаментах зашифровано наш генетичний код.

І через стільки років ми нарешті повертаємося до колиски нашої генетики й починаємо шукати та знаходити там самих себе. Кожна вишиванка – це ревна молитва Творцю і водночас дароване Ним благословення. Це псалом любові. Любові до Бога, України та українства. Сьогодні виглядати українцем стало модно. Але виглядати українцем ще не значить ним бути. Настав час усвідомити суть, котру приховують у собі дивовижно вишиті форми.

https://youtu.be/6RgZBoQi-mA