Протоієрей Василь Мороз боїться образити твою душу, аби не потурбувати в тобі Господа – Олег Володарський

Молитва до Господа Ісуса Христа (вечірня молитва)

Вседержителю, Слова Отче, Всесвятий Ісусе! З великого Милосердя Твого ніколи не покидай слугу Твого (назвати своє ім’я), а завжди в мені перебувай. Ісусе, Добрий Пастирю Твоїх овець, не віддавай мене на поталу змієві і не допусти, щоб сатана спокушував мене, бо в мені є насіння зла. Отже, Ти, Господи Боже, поклоніння достойний, Царю Святий, Ісусе Христе, охорони мене, коли я спатиму, Світлом, яке ніколи не померкне – Духом Твоїм Святим, що Ним освятив ти Своїх учнів. Подай, Господи, і мені, недосконалому і недостойному слузі Твоєму, Спасіння Твоє на ложі моєму та зцілення від усіх недуг душі й тіла, просвіти розум мій світлом розуміння Святого Євангелія Твого, душу – любов’ю до Христа Твого, серце – чистотою Слова Твого, тіло моє – Твоїми Страстями безвинними, думку мою охорони Твоїм смиренням і в слушний час підніми мене від сну на похвалу Тобі. Бо Ти є Препрославлений з Безпочатковим Твоїм Отцем і Пресвятим Духом на віки віків. Господи, Боже мій! Згрішив я в цей день словом, ділом, думкою, і Ти, як Благий і Чоловіколюбець, прости мені. Сон мирний і спокійний подай мені, Господи, і Ангела Твого Хоронителя зішли, щоб заступив і охоронив мене від усякого зла. Бо Ти є Охоронець душ і тіл наших, і Тебе славимо, Отця і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Протоієрей Василь Мороз, капелан, настоятель Покровської церкви Пресвятої Богородиці (с. Підвисоке, Снятинський р-н.). Отець Василь священик в третьому поколінні. Спокійний та витриманий. Мовчазний і уважний.

Під час зйомок програми було помітно внутрішню зібраність цього священика. Та це не тому, що він переживав або побоювався. Просто він дуже богобоязлива людина. Він боїться образити твою душу, аби не потурбувати в тобі Господа.

Є такі священики. Вони уважно спостерігають за прихожанами, готові віддати їм часточку своєї душі. І роблять це надзвичайно правильно. Мудро. Терпляче допомагають розібратися в самому собі та віднайти свій власний діалог з Богом.

Такі духовні пастирі не докоряють тобі твоєю гріховністю і не лякають тебе карою небесною за твої проступки. Вони по-доброму дивляться на тебе і моляться, а ти при цьому відчуваєш себе, наче мала дитина, котра зробила шкоду, сама того не розуміючи. І завдяки цьому ти усвідомлюєш, що каяття – це не сором, а шлях до усвідомлення власних помилок та змін у собі, котрі не дадуть нам повторювати наші помилки.

Такі священики, як отець Василь, нікуди не поспішають і не кваплять тебе. Вони дають змогу зупинитися, подумати. Усвідомити, що все залежить від тебе самого і від твого діалогу з Господом.

Саме під час цієї «Сповіді», завдяки діалогу з отцем Василем усвідомив надважливу деталь – священик, котрий живе в миру за Святим Писанням, не лише сам, а й усію своєю родиною вірує в Господа. У нього не вийде жити інакше. Він не зможе. Це суперечить його вірі. Його прагненням. Він не може були лукавим ані з собою, ані з оточуючими. Він не емоційний. Він виважений. І це бачать усі – родина, сусіди, прихожани…

Цей священик, капелан – гідний приклад для багатьох. Адже навколо нього паства, посеред якої він єдиний, хто відповідає перед Богом за кожного. Донечка Василя Мороза із самого дитинства навчена звертатися до Бога. А батько цьому безмежно щасливий.

Так само він їде на фронт. І там спілкується з усіма однією і тією ж мовою – мовою молитви і милосердя. А мовчазні люди надають перевагу мовчазній підтримці та щирій молитві, а не гучним словам. Таких людей дуже мало. Вони на вагу золота. Не вагаючись ані хвилини їдуть туди, де захлинається кров’ю їх рідна Нація. Без зайвих слів обіймуть близьких та рушать на передову. Вони не зможуть інакше. Батько та дід священики.

Іншого шляху немає. Вибір, зроблений і розумом, і серцем. В душі Бог та відповідальність за усіх тих, хто приходить та кається. І така віра ламає будь-який простір, захищає від біди, рятує від хвороб…і лікує душу. Все має свій початок та кінець. Та все лише в Молитві. З дитиною, в храмі, в душі, в родині, в державі.

А у нас, на превеликий жаль, мірилом душі стали можливості та вдала робота. І наш діалог з дітьми починається з можливості благополучно і вседозволено жити. Ми, замість того, щоб любити та ділитися, прагнемо перемагати. І наші діти, беручи з нас приклад, стають лише переможцями.

Судити та засуджувати – згубний спосіб світосприйняття. Гріховний. На жаль, мені не так давно прийшло усвідомлення того, що дітей треба навчати не можливостям перемагати за будь-яку ціну, а можливостям допомагати. Ділитися. Іти назустріч. Поступатися. Тоді і суспільство, в якому ми живемо, буде абсолютно інше. Перемагати треба добром і любов’ю.

Ви можете обуритися і сказати: «Так жити не можна! Задавлять. З’їдять. Заберуть усе». Ні! Не з’їдять. Коли поміж нас Бог, хто проти нас?

Це надскладний процес, коли ми змінюємося самі і змінюємо своїх дітей. В першу чергу, власним прикладом. Не навчаємо їх бути хитрішими та підступнішими, а, навпаки, просимо допомагати голодним та нужденним.

Нація – це єдиний дух. І чим більше добрих і сильних душ звертається до Бога, тим швидше ми знайдемо ту Україну, про яку так мріємо. А до того часу вона існуватиме лише в наших мріях.

Танки, літаки, новітнє озброєння дадуть нам змогу захистити себе… Молитва, віра і Бог відкриють нам той шлях, котрим нам судилося прийти до щастя та розквіту. Віра творить дива. Істинна віра. З відкритою душею.

Саме тому він мовчить. Отець Василь Мороз. Священик в третьому поколінні, котрого навчили вірити, любити та ділитися найсокровенішим – єлеєм душі. І робить він це тихо і мудро.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Мороз

https://youtu.be/XgBmWOkPhDA