Отець Роман обійняв мене на прощання і всю дорогу мені було по-дитячому тепло та затишно – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

(Складена Митрополитом Атаназієм Шептицьким)

Місце Божого й Твойого вдоволення я прийшов посітити, Мати милосердія, щоби м узрів велич благодати. Тобі дано Богом, непостижиму Твою славу й невисказане милосердя, в котрому я недостойний желаю Тебе почитати.

Ти достойніша всякої чести, Ти наповнена Божими ласками, Ти Царице неба й землі. Недужі через Твоє посередництво отримують здоровлє, пригноблені горем удаються до Тебе, дізнають полегші; всі, що Тебе в молитвах почитають і Твойого Покрова шукають, осягають у Тебе ласки. За приміром тих і я, недостойний та скаяний, удаюся до тебе, Пречиста, в надії Твойого милосердя й невисказаної Твоєї благодати. Подай мені, як і іншим грішникам, на цьому місці Твойого вдоволення поміч і заступи мене, недостойного, перед Твоїм єдинородним Сином, Господом моїм Ісусом Христом, справедливий гнів за мої прогрішення переміни на милосердя й відпущення. Не дай мені погибати в гріхах, но Ти, яко джерело ласки, подай богацтво цьої ж ласки мені прохаючому; дай окаянному, котрий Тя молить, в імені Сина Твойого Єдинородного, щоби м удостївшися Твоєї любові, міг з Тобою Його славити в вічні віки. Амінь!

Працюючи у Верховині, ми проживали в будинку із глиняною піччю, в котрій так затишно палає ватра… Це просто неймовірно! За вікном, на вулиці, всюди – гори, тиша і шепіт Бога.

Щоранку з вікна спостерігав за життям родини Коржуків – Марії Василівни та Василя Васильовича, їхніх дітей та онуків. Гостинність та привітність цієї родини безмежні. Слова зайві. Це Люди. З великої літери. У мене склалося враження, що я знайомий з ними усе життя.

Лестити не вмію. Зовсім. А ось вклонитися та пам’ятати добро все життя – це те, чому навчений з дитинства. Та спочатку мені було не зручно, не затишно в моїй кімнаті. Не міг зрозуміти, що відбувається. Поки під час вечірньої молитви не підняв голову та не побачив на стіні ікону Зарваницької Божої Матері. І раптом усвідомив – я не віддав шану, не прохав благословення, не звернувся до неї… А вона дивилась на мене материнськими очима і з легким докором нагадувала мені, що в моєму віці і при моїй вірі слід шанувати святині господарів.

Марія Василівна – католичка. Я поділився з нею своїми спостереженнями. Вона з цікавістю подивилася на мене, а її очі сяяли вірою та милосердям…

В один із днів я вийшов з дому, щоб попрямувати до дверей греко-католицької церкви для «Сповіді» з отцем Романом Болехівським, а мене проводжали теплі погляди Марії та Василя Коржуків.

– Іди туди, – говорили вони мені, – де ми черпаємо віру… Віру поколінь. Віру любові.

І найстрашніше в такі моменти – не виправдати цієї довіри.

Це був день чудес. Для мене, людини, яка живе без шкіри і відчуває самою душею як хороше, так і зле, це був день величезної любові, котру дарує нам Ісус.

Ми зайшли до храму, і я одразу побачив віруючих, котрі молились, стоячи навколішки. І слова молитви… Я почав порівнювати відчуття під час відвідин храму рідної церкви та від перебування в католицькому храмі… Ісус дивився на мене і мовчки посміхався. Яка різниця, де ти є? Головне, що ти віруєш. Господи, допоможи нам об’єднати нашу церкву! Ісусе, дай нам сил!

З одного боку стояли перед очима Дмитро Поворотний, Василь Вірозуб, Андрій Ляшик, Тарас Климович, Василь Лозинський, Іван Владика, Кирил Кальницький, а з іншого – Василь Мандзюк, Юрій Попович, Микола Мединський, Роман Болехівський… Моя Українська Церква. Мій кровний та рідних Храм. Господи, навчи нас! Дай сили виправити історичні помилки, через які ми йдемо різними дорогами до одних і тих же Ікон, керуючись тими самими заповідями.

Отець Роман розмовляв зі мною, наче з братом. Мене переповнювала вдячність. Одна й та ж Нація. Одна й та ж Віра. Немає різниці. Всі рідні. Помилуй нас, Боже!

Незабаром я буду на Тернопільщині і там обов’язково зніму «Сповідь» біля ікони Зарваницької Божої Матері. Я буду благати її і Господа про об’єднання наших церков в ЄДИНУ УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ.

Коли ми будемо молитися разом, це буде вкрай сильний, вкрай потужний крок. Ми вже йдемо до Бога, нам лише треба взятися за руки і не соромитися, не боятися читати вголос молитву на рідній українській мові.

Отець Роман обійняв мене на прощання і всю дорогу мені було по-дитячому тепло та затишно. Я дякую Богу, що я українець. Навколо мене сила силенна надзвичайних, неймовірних людей.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Роман Болехівський

https://youtu.be/8zDZMmI47ZU

Володимир Дурнєв, втративши зір та частково слух, не здався, не зламався і сьогодні допомогає людям, які також не мають зору – Олег Володарський

Отець Роман Мануляк, з котрим ми знімали програму познайомив нас з героєм нинішнього випуску – Володимиром Дурнєвим. Людиною, котра втратила зір та частково слух, проте не здалася, не зламалася і сьогодні значну частину часу та сил витрачає на допомогу людям, які також не мають зору.

Володимир народився і виріс в Росії, проте одружився, обвінчався, живе і виховує дітей в Україні, у Львові. Йому дуже личить вишиванка. Він масажист. Цій людині Богом даровано відчувати те, чого не бачать очі.

Під час екскурсії Центром реабілітації незрячих, що провів нам Володимир, ми неодноразово забували про те, що ця людина не бачить, настільки вправно він порався з усім. Гра в шахи, спеціальні освітні програми, курси масажу, побутові навички, приготування їжі – це далеко не повний перелік того, чому навчають в Центрі, котрим Володимир цілком заслужено пишається.

І отець Роман, і Володимир з таким теплом розповідають про тих людей, котрим допомагають. Мені важко назвати їх незрячими. Вони бачать. Не очами. Душею! Вони добре відчувають людей.

Ми грали в шахи, розмовляли. Під час бесіди зачепили найскладнішу для Володимира тему – його історичну Батьківщину. Вона йому болить. Це вкрай помітно. Він переживає. І спостерігає за тим, як його донька-студентка яскраво відрізняється від родичів і ровесників, проживаючих в сусідній державі.

Володимир дуже цікаво грає в шахи. Він мислить системно. Він подарував мені нічию. Зізнаюся, що на мене цей діалог справив надзвичайне враження. Переді мною сидить Людина з величезною душею і вірою в Україну. Це мужність. Безмежна мужність. Сила духу.

Раптом, випадково, ти потрапляєш в умови, що виривають тебе зі звичного ритму життя і змушують подивитися на світ інакше. Думати. Мислити. Усвідомлювати. Ти розумієш, наскільки великий та багатоманітний світ навколо нас і наскільки незахищене в ньому наше життя.

Я добре пам’ятаю це відчуття. В дитинстві, коли мене віднесло течією далеко від берега і в мене не вистачало сил триматися на воді… Тоді мені здавалося, що це кінець. Несподівано відчув під ногами дно. Коса чи просто мілина… Та відчуття того, що тебе несе бурхливий потік, ти починаєш захлинатися, сил вибратися в тебе не вистачає, а потім враз під ногами з’являється опора… це неможливо передати словами!

Саме такою опорою стає Володимир для людей, що втратили зір, що захлинаються в темряві, котра їх раптово оточила. Це страшно, коли навіть заварювання чаю стає надскладним випробуванням. Те, що роблять для таких людей Володимир, отець Роман – це надважливо. Вкотре Господь дає мені щастя усвідомити, скільки героїв серед нас, яка велич ховається в таких звичайних, на перший погляд, людях. Озирнися навколо, жовто-синій!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Володимир Дурнєв

 https://youtu.be/jvyzAgIu7II