Шевченко, Франко, Леся Українка – генії, якими пишається український народ. На його думку – ті постаті, які презентують Україну в Європі, у світі. Проте… Спостерігаючи за вихвалянням нашими “славними українцями” напрошується думка Вітольда Гомбровіча, про меншовартість нації, яка вихваляється своїми давно померлими геніями. Так, ці люди дійсно були геніями свого часу і на сьогодні в нас не бракує геніїв як визнаних, так і невизнаних. Проте, вихваляння ними може бути потрактоване, як усвідомлення власної меншовартості. Виходячи з того ж Гомбровича, це виглядає, як бідняк вихваляється тим, що «його бабця мала колись фільварок і була в Парижі». На мою думку акцентувати увагу потрібно на тому, що ці генії вийшли з НАШОГО, а нечужого народу, що вони одні з нас.

На сьогоднішній день потрібно розуміти, що світ буде судити про нас не за постатями тих же Шевченка, Франка, Українки, Лисенка, Стуса… Тобто, не лише за ними. І, навіть, не за постатями Ющенка, Тимошенко, Януковича, Лазаренка. Пересічному європейцеві вони, в принципі, до одного місця. Враження про Україну вони формують на основі безпосереднього спілкування з нами: туристами, заробітчанами, бізнесменами та іншими вествами, які в той чи інший спосіб потрапили чи то до Європи, чи за океан. Кожен з нас повинен пам’ятати просту сентенцію: “Україна – це ми”