Як - то раз баба  Яга заміж захотіла ...

Вибирати женихів !!! -  взялася за справу:

Персонажів занесла,  в список кандидатів,

Проти кожногов рядку - результат дебатів!

 

 Ось він,  лік лохів -  можливих женихів:

 

Змій Горинич - він урод .. скоро пропаде,

День і ніч в три морди жере!

Скнара  ж  Кащей над златом чахне ...

І давно … фу …погано пахне!

 

Лісовик, як швець все п'є,

Пісні репетує, життя не дає,

Водяний розбух від пива ...

Геть  пузатий й некрасивий!

 

Ну ,... Іван – то дурень,

Не одружиться  - бо пень!

А Ємелі -  … все б лежати ...

Як від них дітей рожати?!

Словом, як потерти,

Краще в дівках вже померти ..!

 

Але ... Як -то у  колясці

Повертався отприск царський ...

Коні сильно притомились

І у лісі зупинились ..!

 

Тут Яга змекитувала враз:

Ось  настав вже і мій час!

Стала в гості  запрошати,

Пригощати й догоджати ...!

 

Оковита вмить зморила:

Баба  цареням й заволоділа ..!

Оченята  царський син прикрив ...

… Як розкрив –то і слід його простив ..!

 

Глянув … холоне від страху кров ..,

Уж яка там  може бути любов ..!

Хитро ж баба Яга зуміла:

… і скоро  Яга сина  народила ..!

 

Хто в житті уявляє, мріє ... 

Хто в казки  вірить, той зрозуміє ..! 

З тих пір Яга  не самотня .., 

Оберігає сина як  зіницю ока ..! 

 

Дитина не по днях росте, 

Молоко ж  ягусене ссе ..! 

І відразу...  ось ж  якеє  діло ..!

Мати від  турбот помолоділа! 

 

Погладшали  її боки ..,

Рум’янцем  налилися щоки ..! 

Хату в порядок  привела: 

Пічку відмила   до  чиста .., 

 

Всі вікна звеліла  засклити ..,

Квітами клумби засадити ... 

Побілила стіни  й підмела,

Павутину  змела...

 

Живе з  немовлям у світлиці 

Чи не баба,   цяця - молодиця! 

Царевич ходить  сумний, похмурий .., 

Бо росте в ізбушці   син милий.

 

Ну, … а Яга  живе безтурботно ... 

І "все пучком"  в справах - добротно ..! 

І немає мітли,  і ступи немає ... 

Замість них - мерседес тепер  має!

 

Ось  же вам урок: не чекайте старість,

Коль чоловіка - принца не дісталось ...

Хай це буде царевич на одну годину ..,-

Дитина  ж ощасливить вас в любую  днину!

---

"ГОРМОНИ ТА МЕТАБОЛІЗМ"

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . "Просвітились! та ще й хочем
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Других просвітити,
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сонце правди показати
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Сліпим, бачиш, дітям!"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Т. Г. Шевченко, "Кавказ".

Мій друг, поет, що саме ти мені хотів розповісти?
І що з того, що вже сказав, було корисно і доречно.
Бо я вмирав в степу від спраги, мов квітка без води,
А ти, замість склянки води, що дійсно в час той мав,
Завзято й щиро так розповідав про недолуге й недоречне.
В дитинстві всі ми грали в різне, — в «імена», й в «міста»…
Щоб подолати нездоланий час, що тягнеться,
Начебто так повільно для дитини, — мабуть треба вітаміни?
Та ні, то діють так на час, гормони та метаболізм… єдино.
На злітній смузі, швидкість набирає оберти, та кожен з нас,
Щоб танути миттєво, летить вже стрімголов,
На  власній долі швидкоплинній мерехтливій смузі.
Ви начебто супроти танку безшабашні пацифісти,
Лілея форму вислову, лишили свої строфи змісту.
І все — і ваша радість, злість, провина і туга,
Як шторм, та в іграшці скляній збовтана пурга.
Чи це, як тренування перед справжнім боєм,
Чи це бажання щире складні рими подолати?
Ніхто не змушує порожнє вас творити, не неволіть
Ваш час, з яким ви в ілюзорному полоні
Себе стискаєте, мов вихід не змогли знайти.
І плине час, і рими наче хмиз, здіймають дим
Та попіл від багаття. А прогорить, й нічого не знайти.
Мій друг, чи все то було варто, щоб стільки крокувати,
А після, у залишку сухому, і сенсу і причини не знайти?
Присядь, спочинь, — я розумію, що все витерпить папір,
Але поглянь, бо осінь вже на дворі… Ти відливаєш дзвона,
Але над полем лине і змовкає дзвін, що тане у багатті, —
І споруджених дзвіниць, і недоречних та порожніх дзвонів.
Кажи! — Але ковтаєш ти слова, і начебто с задишкою пихтиш,
Так, сплинув час, а що було — гормони та метаболізм.
Я епіграм давно вже не писав, за те простить, тому
Така тривала й одночасно кисла вийшла моя «міна».
Але, якщо складатиме ви форму дійсно красоти,
Не лийте ви туди порожньої води, надайте зміст,
І байдуже, нехай не кожного рядка, а на строфу єдину…