За своєю поганючою звичкою все звіряти і перевіряти, я роздобув аж 4 українських переклади і 1 російський. Окрім того, ясна річ, в одній з книг публікувався оригінальний текст дощечок.

Російський переклад прочитав і відклав - напружує. Створив його, інакше й не скажеш, неякий А. Асов. Типова геополітична іграшка для тих росіян, котрі щиро вірять, що етрускі були русскімі. Один новгородський волхв Ягайло Ган в якості автора твору чого вартий. Бідолашні північні сусіди - у них і арії жили на північному полюсі, і Велес Книгу написано в Новгороді. Аби подалі від наших країв.

Переклад Б. Яценка сподобався, рівно, як і переклад Г. Лозко. Зрештою, вони у мене в голові перекрутились, а часом і ритмізувались, т.к. я почав використовувати деякі славні в якості мантр. Так що, нехай вибачають перекладачі, якщо я щось процитую не зовсім вірно. Окрім того маю ще два поетичних переложення М. Карпенка та М. Костенка, які теж охоче перечитав. Але - кожен вірш, це все таки творчість самого поета. Хоч і за мотивами. Втрачається той своєрідний ритм, яким відрізняється ВК.

В першу чергу мене зацікавили славні Богам. Ну, ось цей, наприклад... 

Свароже!

Ти, що сотворив світло,

ти є Бог світла

і Бог Прави, Яви і Нави

се бо маємо їх воістину

і є ця істина наша,

що переможе темну силу

і виведе нас до блага.

Сила, яка тут відчувається - вражає. Текст пульсує мов живий, хоча це адаптація до сучасної мови, майте на увазі.

Ну, а моєму улюбленому Божеству теж личить віддати шану:

Слава Богу

Перуну Огнекудрому

Що стріли на ворогів верже

і вірно стезею вперед веде

Воїнам сам Він - і суд, і честь

І, яко златорун, милостив - 

всеправеден єсть.

Є ще таке:

Слава Перуну, Богу прі і боріння. І хай святиться давнє ім я його - Індра. Бо то є Бог серед Богів, так кажуть Веди.

Я, коли цікавився Магабгаратою, то знайшов там славень Індрі. Прочитав - страшнувато стало. Здалося мені, що колись я його вже промовляв.

Підніми, могутній Боже, зброю!

Піднеси душі наших воїнів!

Хай переможний клич лунає над полем битви - 

Будь з нами, Індро!

Це воїни-ратгіни, воїни на бойових колісницях промовляли перед битвою. Квіт аріїв, який поліг на Курукшетрі.

Отже, такий собі містичний зв язок Індра-Перун. А, оскільки ВК його підтвердила, то я цей твір ще більше заповажав.

Про всі оті балачки - справжня ВК, чи не справжня - не хочу й говорити. ІМХО - глибина віків, з якої вона виринула, є чималенькою. Сучасна людина просто не зможе створити подібні звертання до Богів. Вони випромінюють силу, яку сприймаєш на підсвідомому рівні

І Богу Перуну, Громовержцю,

Богу прі і боріння скажемо

живих явищ кола

не перестати крутити в Яві.

Це Він веде нас стезею правою до брані

і до тризни великої за всіх полеглих

що ідуть у життя вічне

до Полку Перунового.

Що мені ще подобається окрім славнів? Деякі ситуації. Оця, наприклад:

Се бо яси йдуть на нас від Дону Великого, кіннотою і раттю незчисленою. І тьма за тьмою текла і текла на нас. І не маємо іншої допомоги, як те, що Боги веліли нам: щоб удесятерили сили свої і виступили проти них. Сам Білобог веде наші раті й кінноту. Навіть відунки, які в лісах були, взяли мечі й пішли з раттю. І побачили кудесниць, які дива великі творили: з перстів, здійнятих до Сварги – раті встають небесні і течуть на ворогів, і знищують їх! Б’є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого! І з’явився Перун, і те повідав нам:” Ото скільки праху на землі – стільки і воїв небесних. Вони будуть битися поруч!” Раті йдуть од хмар до землі, і се дід наш, Дажбог, на чолі їх! І бачимо мертві тіла многі, бо велика рать Перунова на ворога поверглась і розтрощила їх! І Дажбог приніс побіду нашому Роду славному, славу отців держащому і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному."

Не ручаюсь за велику точність цитування, бо відклалося воно мені у розумі саме в такому вигляді. Війна Гніву з Сильму відпочиває перед описом цієї звичайної для тогочасся битви. Який образний стрій... І мені говорять, що це написав пан Миролюбов з Катеринославської губернії 

Думаю, лишень, а що б було, якби вціліло все - не уламки. Ну, хоча б як в Індії: Веди, Магабгарата, Упанішади... Насклільки б змінилось життя цієї землі, яку захищали б поруч з воїнами душі Пращурів з Перунової раті.

Лірика, звісно. Однак, іноді хочеться й помріяти. І любити світ цей, зелений і прекрасний. Поки його до кінця не знищили нерозумні істоти, котрі звуть себе людьми.