Минуло п’ять років, як покинув цей світ відомий письменник-гуморист
Ростислав Солоневський, чия біографія була пов’язана і з Радивилівщиною. Нещодавно
я побував на його могилі в Клевані, адже значну частину життя він провів саме в
цьому селищі на Рівненщині.
У молодості Ростислав Солоневський працював учителем
Хотинської школи (на Радивилівщині), затим не раз приїздив у Радивилів і
Радивилівський район, зустрічався тут зі школярами, поклопотався про відкриття
меморіальної дошки в сквері Радивилова одній із жертв комуністичного терору.
Народився Ростислав Тимофійович 25 квітня 1930 року в селі
Вовковиї (нині Дубенського району) в сім’ї хліборобів. Час дитинства і юності
видався дуже складним. Шкільну освіту перервала війна, мусив дбати про освоєння
ремесла – і став учнем стельмаха, тобто спеціаліста з виготовлення коліс для
возів.
Але семирічку таки закінчив і зміг у 1947 році вступити на
навчання в Дубенське педучилище. Вихований у релігійній, національно свідомій
сім’ї, відмовився вступити в комсомол, через це з училища в 1950-му
відрахували. А проте вчительських кадрів у ті повоєнні роки гостро не
вистачало, тож працевлаштувався на вчительську посаду в школу села Хотин (на
Радивилівщині).
Однак провчителювати зміг недовго – навесні 1951 року
прийшла повістка на службу в армію. Ростислав виявився беручким до науки
хлопцем, тому після армії відновився на навчання в педучилище (Дубно), яке й
закінчив у 1954 році, причому з відзнакою!
Працював директором Клеванського районного будинку школярів
та юнацтва (Клевань у 50-і був райцентром, але й потім у ньому діяли деякі
районні заклади). Працював учителем математики і креслення Клеванської
середньої школи №2, заочно здобув вищу педагогічну освіту.
З дитинства живучи в Клевані, я добре знав Ростислава
Тимофійовича Солоневського. Адже в шкільні роки був гуртківцем будинку школяра
(на тій же вулиці, де я жив). Саме тоді зацікавився фотографуванням, освоїв
кілька типів фотоапаратів, які були в будинку школяра, перш ніж батьки купили
мені простеньку "Смєну".
Ростислав Тимофійович навчав мене математики і креслення,
особливо запам’яталися уроки креслення, адже вимагали неабиякої ретельності,
сказати б, художньої вправності. До речі, вчитель, гарно малюючи, оформляв у
школі стінгазету, готував святкові плакати. І я любив подовгу розглядати його
витвори, під впливом учителя і сам узявся за малювання. Виходило навіть досить
непогано.
А ще він справив на мене вплив як поет, найчастіше він
римував на гумористичні теми, однак часом писав і ліричні вірші. Мої перші
літературні вправи – зі шкільних літ. Пробував я складати й слова пісень під
мелодії учнівського шкільного інструментального ансамблю. Які композитори,
такий був і поет…
Ростислав Тимофійович педагогічній роботі віддав сорок
років. Був відмінником народної освіти України.
Ми з плином літ вряди-годи обмінювалися листами, поет
надсилав свої твори для районної газети, де я працював відповідальним
секретарем, а затим – заступником редактора, редактором. Нерідко випадало й
зустрічатися – наприклад, у Рівному, коли я впродовж семи років працював у
редколегії з випуску серії книг «Реабілітовані історією» (при Рівненській
організації Національної спілки письменників України), а Солоневський був одним
із авторів цих книг, до того ж – приятелем керівника спілчанської організації,
прозаїка і поета Євгена Івановича Шморгуна. Твори Ростислава Солоневського
публікувалися в обласних газетах, у всеукраїнських виданнях. Його прийняли до
Спілки письменників України.
Ростислав Тимофійович став автором близько трьох десятків
збірок гумору і сатири. Серед них такі: «Хто є хто» (1991), «Мусить кричати»
(1991), «Весела всячина» (1992), «Бувальщина навиворіт» (1992), «Зуб на зуб»
(1994); «Відгадаєш ти чи ні?» (1991), «Я за голкою біжу» (1993), «Експонати»
(1995), «Шаради» (1997), «Кажуть люди, кажуть» (1998), «Всяк по-своєму міркує»
(2000), «Солоненькі витребеньки» (2002), «Хитрий внук» (2003), «Бійтесь Бога,
приймаки!» (2003)… Став лауреатом літературних премій імені Валер’яна Поліщука
і Григорія Чубая.
Ростислав Солоневський опублікував чимало статей на тему
відновлення історичної правди про діяльність УПА, присвячених пам’яті полеглих
героїв. Багато працював над вивченням і висвітленням складних сторінок
національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті. З цією метою приїздив
і на Радивилівщину, щоразу дзвонив мені, і я, як міг, сприяв у його пошуковій
роботі.
Ми зідзвонювалися і в останній період його життя, коли мій
учитель важко хворів, втратив зір. Подовгу розмовляли, нам було що позгадувати…
Помер Ростислав Тимофійович 5 вересня 2016 року в Клевані-2. Похований на
Новому кладовищі, поряд із дружиною, Валентиною Федорівною.
Володимир ЯЩУК.
м.Радивилів, 2021 рік.
