«На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця», – чомусь саме це українське прислів’я прийшло на гадку, коли я вкотре взялась гортати книгу Валентина Корнієнка «Осіння ластівка. Вибране».

                            

Книга вийшла 2010 року в Тернопільському видавництві «Навчальна книга –Богдан» за сприяння Фундації імені Івана Багряного (США). І статтю про книгу давно я мала би написати, гадаю, ще при житті автора. Та якісь буденні турботи та лінива поточність весь час відвертали мене своїми хапливими лабетами від роботи. Але от зараз я взяла «Осінню ластівку» до рук і зрозуміла, що, мабуть, є щось символічне, що саме в цей буремний для України час я її гортаю.

Як не дивно, у книзі Валентина Олексійовича знаходяться відповіді на нагальні проблеми сьогодення! І найперше, це – ідентифікація себе самого як українця,  боротьба за чистоту мову, постійний бій супроти русифікації! Адже Валентин Корнієнко був самовідданим українським патріотом – і про це наочно свідчать його твори, опубліковані в книзі. Це літературні твори, і спогади про друзів, і переклади, в яких яскраво яскрить непоборна любов до рідного слова, своєї країни, української нації, навіть кицька у нього українська, не кажучи вже про багатий український лексикон.

Книга «Осіння ластівка» – це своєрідний підсумок зробленого впродовж життя. У ній зібрано статті, переклади, драматичні твори, памфлети та вірші, які Валентин Корнієнко публікував у різних часописах та книгах. Звичайно, книга – це лише вибрані твори, але твори, які для автора були надзвичайно важливими та знаковими.

Читати повністю: http://h.ua/story/413195/#ixzz3NGO7jhoo

Отак минає час, течуть хвилини, години, місяці, роки...
Отак, у неділю (6.03.2011) вранці я взяла до рук книгу перекладів індіанських легенд, що їх переклали Михайліна Коцюбинська та Валентин Корнієнко.
Отак, вкотре подивувалась барвистості мови перекладених Валентином Олексієвичем Корнієнком оповідань, вкотре зауваживжи при цьому, що, мабуть, мова черрокі така сама яскрава, як і українська... І згадавши, що пан Валентин любить у своїх перекладах , чи то з англійської, чи то з чешської, чи то з польської, демонструвати все ж витончену красу власної, української, мови, я насолодилась читанням легенд племені черрокі...
А сьогодні вранці  я дізналася, що Валентина Корнієнка більше двох тижнів немає серед нас, він згорів від раку легень за лічені місяці...
Подумати тільки! Ще нещодавно заходив до нас в редакцію і ми гомоніли про те про се... (Хоча було відомо, що він хворіє і приймає хімічне опромінення!).. Але він , як завжди, був у розмові жвавий з ясною думкою з позитивно налаштованим настроєм...
Для тих, кому, можливо, не відомо, скажу, що Валентин Корнієнко - перекладач. В основному, він перекладає з англійської. Він перекладав твори Д.Лондона, М. Твена, Г.Мелвілла, В. Фолкнера, Б. Фенольйо, Гр. Гріна та багатьох інших.
Проте чи не найважливіший для українського читача став його переклад творів  Люїса Керрола "Аліса в Дивокраї" та "Аліса в Задзеркаллі". Пам"ятаю, як він казав, що переклад "Аліси" для нього є дуже важливим, він вивчав ряд російських та польських перекладів, навіть адаптований для російського читатча перклад В.Набокова. Про свій же , що вийшов у нашому видавництві "Богдан", він казав, що це автентичний переклад!
У нашому видавництві завдяки його праці вийшла у світ серія "Легенди Світокраю" Пола Стюарта і Кріса Рідела (деякі книги серії він перекладав власноруч, інші правив як редактор).
Пам"ятаю, як я  працювала з ним над книгою цієї серії "Темнолесник", і сказала, що мені дуже подобається його стиль , і він тоді мовив фразу, що назавжди залишиться для мене знаковою: "Я працюю над прозорістю синтаксису". Це він говорив без тіні будь-якої зверхності, просто ділився своїм досвідом.
Взагалі, пан Валентин був людиною щирої душі, завжди усміхнений, життєрадісний, доброзичливий. У ньому якось дивно вживались майже дитячий ентузіазм і відкритість серця і сивий, вивірений роками, досвід.
Він працював редактором у  видавництві "Молодь", у редакціях часописів "Україна", "Всесвіт" (як він казав, я редагував майже всіх класиків). Товаришував з багатьма українськими письменниками і перекладачами. Про деякі свої доленосні зустрічі він згадує у власній книзі "Осіння ластівка", що вийшла у видавництві "Богдан" 2010 року.
Зараз я читаю цю книгу і дуже жалкую, що так і не взяла в нього інтерв"ю, про яке ми домовлялися два роки постпіль, усе не вистачало часу, та й, здається, він трохи соромився давати інтерв"ю, тому уникав як міг моєї наполегливості. Хоча одного разу я все-таки вблагала його про маленьку фотосесію.
І Аня Осадко таки зазнимкувала його в нашій редакції.


Валентин Корнієнко, 2008 рік. Фото Ганни Осадко
 
© Риженко Тетяна