Важко повірити, що був тут востаннє десь років двадцять п’ять. Я про один із трьох парків Тернополя – парк Національного відродження. Ні, бував я тут частенько, коли відбувались концерти та мітинги на Співочому полі, коли почав фотографувати для сайту, але на дільниці з атракціонами був ще тоді коли катав своїх дітей. У цьому році у моїх ювілеї, - синові вже виповнилось 25, доньці на днях 30 років. А я прийшов сюди, щоб покатати внучку. Мої фото із цієї прогулянки не варті того, щоб їх виставляти у фотоальбомі, тому вирішив їх «прикрасити» своїми думками та спогадами.
Тут
нічого не змінилось і це викликає подвійні відчуття. З одного боку приємно
повертатись туди де все до дрібниць знайоме. Серед сучасних барвистих
атракціонів, ці здаються своїми, і вони таки свої, бо виготовлені руками своїх
спеціалістів. Навіть ціни співмірні тим колишнім… коштував квиток 40 копійок – плати 4
гривні, а де 70 копійок – відповідно. По чесному! 
Якщо потрапити у місця із
сучасними (імпортними), то можна переоцінити свої можливості
і бігти до
банкомата. Але оці труби і каркаси, фігурки, машинки, так старанно покриті
фарбою (хоч і не всюди), викликають сум.
Старість не приховати.
На мить задумався про прожите…, на мить подумав про «руки своїх
спеціалістів»… На мить задумався, бо малеча довго думати не дає.
Найбільше збереглося колесо огляду, двадцяти метрової висоти атракціон. Згадав своє дитинство, коли батько на Великдень хотів завести мене на церковну дзвіницю. Хоч і було мені вже сім років, боявся висоти. На моє щастя, вчора обійшлося все без ексцесів.
А мені не страшно
Ей ви, там внизу!))
Катання на «Веселих гірках» викликало просто бурю емоцій. І не тільки у внучки. Ні, не молоді літа пригадались! Вразив накинутий ланцюговий «пояс безпеки», з під якого моя малеча могла просто вислизнути як пір’їнка. Але спільне катання лише на користь, дідусь тримав міцно.
Сумно що найбільше зношені каруселі для найменшеньких, бо там завжди багато відвідувачів. Але маленьким багато для щастя не треба. Та й нам стареньким також. Нам понад усе потрібен дитячий сміх, - бо це ж щастя. А якщо крізь гул і скрегіт отих «своїх» стареньких каруселів доноситься твоє «дідусю-ю-ю-ю», то взагалі життя вдалося прекрасно. Геть песимізм! 
