хочу сюди!
 

Наталия

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «закарпаття»

Водоспад Шипіт

За 10 км від залізничної станції Воловець та за 6 км від с. Пилипець, Міжгірського р-ну, Закарпатської області на річці Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси) у межах полонини Боржава, біля підніжжя гір Великий Верх (1599 м) та Гимба (1497м) численними мальовничими каскадами спадає вниз 14-метровий водоспад Шипіт.

Утворився водоспад внаслідок розмивання гірської породи потоком Пилипця, який знайшов вихід своїм водам в глибокій ущелині. Підземне джерело в народі називають "Морським оком".

Місцевість біля водоспаду стала популярною для щорічних зібрань хіпі та інших неформальних угрупувань (з 1993 р.) та для проведення свят і фестивалів (Івана Купала, конкурс краси "Міс Шипіт", дитячі заходи).

***********

Дивитись багато про Водоспад Шипіт тут

***********  

Пилипець - популярний гірськолижний курорт

Пилипець (угор. Fulopfalva) - одне з найбільших сіл Міжгірського р-ну, Закарпатської області розташоване на висоті 700-750 м н.р.м за 12 км від від залізничної станції Воловець. Через село протікають р. Плошанка, а також потоки Пилипчик та Студений.

Нині Пилипець - популярний гірськолижний курорт з трьома бугельними витягами та трасами різного рівня складності, обладнаними на горах Гимба та Ряпушка. Траса "Затишок" з витягом ВЛ-600 має довжину спуску 700 м, перепад висот - 150 м, ширину - 100-200 м. На гору Гимба (1497 м) ведуть витяги "Боржавські полонини" - найдовший швидкісний витяг з двомісними бугелями в Українських Карпатах - довжина спуску 1500 м, перепад висот - 402 м та "Магура" - довжина спуску 900 м.

Із архітектурних пам'яток села привертає увагу дерев'яна церква Різдва Богородиці другої половини 18 ст.

***********

Дивитись багато про Пилипець тут

***********  

Довге. Закарпаття. замок

Довге (угор. Dolha)- село в Іршавському р-ні, Закарпатської області, розташоване в долині річки Боржава.З 1409 р. селом володів Амбруш Довгаї. У 1417 р. барони Довгаї збудували в селі дерев'яну церкву та замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. В 1514р. замок зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів Дьердя Дожі. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати.З 1711 р. Довге переходить у власність графа Ласло Телекі, як подяка за активну участь у розгромі повстанських військ. Новий власник розпочав реконструкцію феодального замку, який став літньою резиденцією нового власника.

В Довгому є п'ять діючих храмів різних конфесій, чотири з них стоять мирно поряд на головній вулиці селища, а п'ятий на околиці.

Дивитись більше світлин та опис

Середнє.Закарпаття. замок

Селище Середнє (угор. Szerednye, чеськ. Serednе, словацьк. Serednе/Serednovo, нім. Serednje, польськ. Serednie) Ужгородського р-ну, Закарпатської області розташоване в передгір'ї Карпат - Маковиці.Назву селища пов'язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться. Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків).

Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.

Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст.,від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.

Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев'яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.

В 1320 р. угорський король Карл І Роберт розділив землі між Другетами, Дожами, Дебреценами та іншим угорським шляхетським родами, які тривалий час продовжували міжусобні війни. На поч. 15 ст. Середнянський замок захопили магнати Палочі. У 1526 р. після загибелі останнього Палочі чоловічої статі всі маєтності переходять до шляхетського роду Добо, з господарюванням яких пов'язаний найбільший розквіт Середнього та замку.Відоме Середнє також своїми винними підвалами, які нині використовує завод "Леанка". (вул. Шевченка, № 6, www.leanka.com) Клімат та вдале розташування стали благоприємними факторами для вирощення винограду в цій місцевості. Середнянські вина експортувались в різні країни Європи починаючи з 17 ст., а російський цар Петро I, спробувавши в 1711 р. місцевого вина, наказав купити частину виноградників.

Багато цікавого про Середнє тут

Ясіня

Селище Ясіня (гуцул. діалект Єсінє, угор. Korosmezo, чеськ. Jasna) Рахівського району, Закарпатської області розташоване в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами на берегах річок Лазещина і Чорна Тиса.

Селище вперше згадується в 1555 р. Назву воно дістало від ясеневого лісу, в якому галичанин Іван Струк зробив затишну кошару для зимівлі своїх овець, оскільки велика хуртовина завадила йому повернутися з отарою додому. Сам пастух дістався рідного села, а навесні повернувся сюди і знайшов своїх тварин не лише цілими і здоровими, а ще й із приплодом. Чабан так зрадів,що вирішив тут оселитися - зрубав кілька ясенів і збудував собі хату. Вдячний пастух також спорудив дерев'яну каплицю, а ясен відтоді став символом селища і відобразився у його назві.

Нині на місці каплиці стоїть дерев'яна хрещата одноповерхова церква Вознесіння Господнього, 1824 р., яку називають "струківською". Храм став візитівкою селища та його окрасою.

Багато цікавого про Ясіня можна побачити тут

Солотвино

Солотвино (Солотвина, Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Ocna Slatina, угор. Faluszlatina , угор. Aknaszlatina, словац. Selo Slatina, словац. Slatinskе Doly, нім. Salzgruben)селище Тячівського р-ну, Закарпатської обл., знаходиться в Мармароській котловині на правому березі р. Тиса.

Соляні копальні були найціннішим скарбом цього краю й давали найбільші прибутки угорському урядові. З 15 ст. для добування, збереження і охорони солі були запрошені німецькі сакси. Крім місцевих жителів тут працювали також засуджені на каторгу та кріпаки з сусідніх сіл.

Нині Солотвино відоме Українською алергологічною лікарнею та мінералізованими озерами. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу.

Солотвинські озера виникли внаслідок просідання порід під час видобутку. Перше та найбільше з озер, Кунігунда, виникло в 1902 р., внаслідок просідання на 20 м відкритої соляної копальні "Кунігунда", звідки і назва озера.

Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Концентрація солей - 146-150%, підвищена концентрація іонов брому, містить лікувальну ропу та сульфідні грязі.

Музей історії солекопалень, що діє з 1974 р. Експонати музеюілюструють історію видобутку солі на території Закарпаття. Тут представлені інструменти та особисті речі солекопів, спеціальні інженерні конструкції.

Дивитись багато старих фото та опис про Солотвино тут

Долина нарцисів

Унікальна пам'ятка живої природи - "Долина нарцисів" знаходиться на околиці Хуста в урочищі Кіреші між р. Тиса та р. Хустець. За легендою, саме у дзеркальних водах Хустеця, син річкового божества Кефісса і німфи Ліріопи - Нарцис побачив своє відображення, закохався і помер від туги. А на березі річки з'явилася ніжна квітка з холодною красою і з ароматом, який одурманює.

Вже скоро! Ми цього року знову поїдемо ...

Цвітіння в "Долині нарцисів" зазвичай починається у першій половині травня та триває близько двох тижнів. В цей період сюди приїжджають тисячі туристів не тільки з України, а й з-за кордону. Охоронці стежать, щоб відвідувачі не топтали і не зривали нарциси, а зухвалих порушників чекає штраф в розмірі близько 15 $ за одну зірвану квітку. Але, на жаль, навіть такі заходи не вберігають квіти від знищення і "Долина" поступово зменшується. До неблагоприємного людського фактору додаються також природні - зміна вологості і клімату.

"Долина Нарцисів" Хустське відділення Карпатського біосферного заповідника Тел. моб. 067 310 35 16 Час роботи: з 1 по 25 травня з 9.00 до 21.00

***********

Багато цікавого про Карпатський біосферний заповідник "Долина нарцисів", ур. Кіреші можно побачити тут

***********  

Косонь. Зона відпочинку "Шошто-Термал". Закарпаття

Косонь (угор. Mezоkaszony) - село в Берегівському р-ні, Закарпатської області розташоване неподалік україно - угорського кордону Косонь-Боробаш(1989р., 2003 р.).Вода косоньських джерел унікальна за складом і за хімічними властивостями та схожа на воду всесвітньо відомого бальнеологічного курорту Гойдусобосло в Угорщині. Температура води в басейні 38-39 градусів. Сеанси перебування у воді для лікування складають 30-40 хвилин з перервою на 1 годину.

За 1,5 км від села Косонь розташована зона відпочинку "Шошто-Термал". Це невеликий туристично - оздоровчий комплек серед дубового гаю, де знаходяться два басейни, кафе, сауна, дитячий майданчик, місця для наметів, столики, лави, мангали, дерев'яні будиночки, роздягальні та туалети, поруч автомобільна стоянка.

 

Ще цікава інформація про Косонь, та як знайти

Тур'ї Ремети. Закарпаття

Тур'ї Ремети відомі перш за все жаб'ячими лапками та тим, що тут жив листоноша Федір Фекете, якому навіть встановлено перший в світі пам'ятник листоноші. Але про все по черзі.

Пам'ятник листоноші встановлено у 1838р. на стіні православній церкві св. Михаїла (1616 р., реконструкція 1990 р.) у вигляді барельєфу.

Також в селі знаходиться римо-католицький костел 1885 р.

Тур'ї Ремети чи не єдине село на Закарпатті, де в "великій пошані" знаходяться жаби. Тут їдять жаб вже два століття, а навчили жителів цьому французькі вояки, які після битви під Ватерлоо посилилися в селі. Слід зазначити, що годяться для споживання тільки окорочки бурих (трав'яних) жаб і то лише весною, а ось влітку жаб'ятина вже гірчить. В одному з місцевих кафе подають також "черепаховий суп".

Як бонус рецепт приготування жаб*ячик лапок

Опис про Тур'ї Ремети, та ще фото

Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.

http://blog.i.ua/community/343/630423/ - Подорож на Закарпаття. Мукачево (Тут початок)

В Солотвино нас вже чекали... Кілька бабок, наперебій пропонували скористатися їхньою гостинністю. Ми вирішили, що з чогось же таки треба починати, погодилися ощасливити одну із господарок. Вона сказала, що живе у 15-ти хвилинах від озера показала нам в якому боці воно знаходиться і повела у зовсім протилежний бік... Кудись у гору... Йшли довгенько... По дорозі по-троху почали дорікати, що далеченько ми вже зайшли... Поселили нас у літню кухню, що була перероблена у кілька кімнаток з ліжками... Кімнатка була настільки мала, що в ній ледь поміщалося ліжко та журнальний столик. У дворі був літній душ, далі, вверх повз каченят, туалет. Видали нам трохи сиру постіль, показали де кухня з каструлями та тарілками. Ми розвісили постіль досихати, попередили господарку, що йдемо на озеро, і якщо по дорозі знайдемо щось привабливіше, то будемо переселятися... Дорога до озера виявилася не такою вже й довгою, але і не короткою, до того ж приходилося переходити залізницю і автомобільну дорогу. Практично на кожному другому дворі була табличка " Є вільні місця" та ""домашнє вино", особливо шикарними вважалися таблички "теплий душ". У центрі примітили кілька кафешок, де можна було б пообідати... Вирішили зразу йти на озеро, а на зворотньому шляху шукати нове помешкання.
Мушу сказати, що поки ми дійшли до озера навколишній ландшафт кілька разів докорінно змінився (таке було перше враження). Ми жили на горі, під лісом, майже у Карпатах, центр виглядав як досить типовий районний центр, чи невеличке містечко з розбитими дорогами. Як тільки вийшли за поселення ландшафт знову докорінно змінився... Було щось схоже на циганський табір у Приазов"ї. Хоча я ще ні разу не був у приазовсіких степах і на курортах азова, але десь так я уявляв собі хоча б той самий Генічеськ... Суха трава, сухий вітер, окремі дерева, стихійний базарчик, де можна придбати одежу, рушники, шляпи, надувні матраци, круги та різні іграшки, сувеніри, морозиво, солодку вату, сосиски в тісті... Далі бази... Це дерев"яні будиночки, здебільшого окремі двоповерхові котеджі на кілька сімей... Між будинками сохнуть купальники та рушники, під стінами лежать матраци та круги у вигляді качечок та черепах. Дорога не асфальтована, а просто засипана щебнем та укатана... Спершу ми дещо розгубилися... За цими базами зовсім не видно було озера... Пройшлися прямо, через паркан ми побачили таки внизу водну поверхню. А далі, на сусідніх пагорбах вже була Румунія.
До речі, українські мобільні оператори тут ловляться однаково часто як і румунські. Всюди було покриття Київстар та МТС, часто з"являвся Білайн і Лайф, Румуни теж не відставали... Їхніх операторів теж було 3-4. Ще хотілося б додати, що мало яка база має власний пляж. Серед безлічі табличок та надписів знайшли"Дача-Люкс", саме сюди я дзвонив, і адміністратор дав найбільш повну інформацію. У них був власний пляж, тож ми вирішили почати знайомство звідси. До того-ж цікаво, від чого ми відмовилися, обравши послуги приватного сектору.
Вхід на пляж строннім людям коштував 3 грн money . Ми заплатили на воротах та спустилися до води. Мушу зауважити, що ця база знаходиться на вищому, крутому березі озера, до води ведуть довгі дерев"яні сходи, які зразу ж у мене почали асоціюватися з Потемкінськими сходами в Одесі. На березі, що напівостровом вклинюється у воду, стояли кілька ліжаків, можна розміститися на одній з терасок на схилі. Поки ми думали, де нам зупинитися один з ліжаків звільнився... Я роздягнувся і поліз у воду... Далі були самі яскраві враження... Виявляється, вода настільки щільна, що навіть стояти у ній без звички важко... Тебе, як поплавок, виштовхує на поверхню... Зате лежати в ній можна досить спокійно.
А ще, із-за незначної глибини переважної частини озера, воно добре прогрівається, і водичка просто супер! Парне молоко! Цікаво потім було і обсихати: на шкірі лишаються маленькі кристакики солі, ніби тебе хто обсипав кухонною йодованою Екстрою... Таким чином можна зекономити на таранці до пива, облизуючи себе чи сусіда. На кожній базі є літній душ (за 2-4 грн), а на деяких є теплий душ (від 5-до 10 грн). Після купання у нас прокинувся здоровий апетит. Задовільнити його вирішили у критому літньому ресторанчику на цій же базі. Замовили борщ та піцу. Ну і звичайно, пиво до солі! podmig beer
Борщ виявився доволі смачний, а піцца сухувата. Як вияснилося у наступні дні, у цьому ресторанчику борщ найсмачніший у всьому селищі, а ціна всюди приблизно однакова - 10грн. Не вміють український борщ тут готувати...
По дорозі додому шукали помешкання ближче до озера. На більшості баз теж красувалися таблички про наявність вільних місць, на деяких базах "вільні місця" прописані стаціонарно у рекламних бордах! Але ми вирішили шукати притулок у приватному секторі. Огледівши кілька запропонованих помешкань, ми вже майже впали у відчай. В одній садибі пропонували нормальну кімнату, але до душу і туалету треба проходити через сарай зі свинями, у іншому це і кімнатою важко було назвати: сарайчик з дерев"яним настилом замість ліжок і паралоном замість матраців, а з електрики тільки лампочка і це у 21-му столітті!!!... Нарешті нам пощастило натрапити на одну господиню, судячи з усього румунку, а їх тут ледь не половина. Вона показала нам великий, ще не добудований будинок з п"ятьма, здається, кімнатами. Одну знімало літне подружжя з Кам"янця і їх подруга, одна, судячи з усього, була господарська, хоча вони тут і не жили, а просто іноді навідувалися. І три кімнати були порожніми. При чому, їх інтер"єр вражав спартанською простотою: у двох більших кімнатах було по 5-7 ліжок різного калібру, і стояли вони на зразок лікарняної палати... Нас поселили у кімнату меншого розміру, де з меблів теж було лише 2 ліжка. Зате було аж 4 розетки і вікно виходило на південний схід. У вітальні стояла прасувальна дошка та праска, на відкритій веранді був столик, диван і крісло. У дворі стояв літній душ на дві кабінки, за будинком побудований цегляний подвійний гараж, один з них також був призначений для рекреантів (стояло 4 ліжка), інший був переоснащений під кухню-столову. Повз одну стінку стояла газова плита, кухонні меблі зразка середини 80-х та холодильник, посередині, вздовж всього приміщення стояв довгий стіл, обабіч нього довгі лави. За гаражами був сад з кількома яблунями та грушами та туалет. Коротше кажучи, це була краща пропозиція за сьогоднішній день.
Ми домовилися з хозяйкою, що переїдемо до неї завтра зранку. Після чого піднялися до себе,"порадували" нашу  теперішню господиню, що завтра ми переїжджаємо. Вона намагалася нас втримати, казала, що біля озер вечорами громихає музика, а тут тихо і збивала ціну аж до 30 гривень. Але нам тут не подобалося... До того ж,як пізніше виявилося, на кроваті, під самими нашими дверима зазвичай ночує дід...
Ввечері пішли прогулятися перед сном у ліс, що був практично за городами. Так гуляючи, дійшли майже до іншого села, що було з того боку гори. Назад поверталися вже темніло, вийшов повний місяць, який дуже гарно виглядав на фоні ялинок, навіть намагалися його сфотографувти, але нічого не вийшло. Прийшли додому, повечеряли під навісом бутербродами з чаєм та і лягли спати. Вранці поснідали, зібрали речі і переселилися до нової господині. Що ще було цікаво у цьому, та і інших будинках, то це відсутність опалювальних систем, тобто ні печі, ні котла і батарей просто не було... Складається таке враження, що всі ці будинки спеціально побудовані для відпочиваючих, що приїздять влітку, в решту часу вони стоять пусті та холодні. Здається і хазяї не живуть тут, а теж приїздять влітку здавати помешкання, при чому, хоч у багатьох дворах і "є вільні місця", але пропонують здебільшого не найкращі. Ніби вони чекають не нас, а якихось ВІП-персон, або групу відпочиваючих з 6-10 людей, які погодяться жити в одній кімнаті... Мені здається це дурість... Ті ж самі кімнати можна було б облаштувати хай навіть 4-ма ліжками, поставити шафу, кілька тумбочек чи комод. Поставити стіл і кілька стільців. І здавати таку кімнату вже можна не по 20 грн з людини, а по 30-40, але це було б прийнятніше... Ну та ладно... Це їх поняття про гостинність і туристичний бізнес, хай вони його і розвивають...
Зранку ми пішли поснідати у центр. Нам ще раніше приглянулося кафешка на 2 поверсі з балкончиком під назвою "Маріанна". По дорозі я кивнув на одного хлопця: "якби йому скинути кілька кілограмів і побритися, був би схожий на мого однокурсника Саню!" А це виявився дійсно він... Правду кажуть, що Земля кругла, де б ще зустрілися, як не на практично Українсько-Румунському кордоні?.. Вони вже сьогодні від"їздили на Львів, тож Саня пішов складати речі, а ми попрямували снідати. Домовилися зустрітися через 2 години у них на базі та попити пива.
Заради цікавості заглянули в їхню кімнату, яку вони вже мали звільняти... Кімнатка маленька, з меблів ліжко та столик. Чогось вона в мене викликала асоціацію з наметом, чи то із-за рюкзака в середині, чи із-за того, що одна стіна була дахом і тому була дещо похила...
Поки пили пиво почався короткочасний зливовий дощ... Потім Саня з Лесею побігли на потяг, а ми зайшли додому, перевдяглися взяли рушники та й пішли на озеро. По дорозі купили солом"яну підстилку. Цього разу пішли на інший пологий берег озера. Тут щось на зразок громадського пляжу, вхід коштує 2 гривні і навіть видаються чеки-квитки. На цей берег теж виходять кілька невеликих турбаз. Посеред озера є доволі великий острів з крутими берегами і порівняно густою рослинністю, туди перекинутий дерев"яний місток. Сьогодні був вихідний і народу було багатенько... Ми отаборилися на краю пляжу під якимось кущем. Вдосталь наплавалися та назагорялися. Назагорялися так, що у мене згорів навіть живіт, хоч і мазався кремом від загару! Ввечері пекло все тіло, і мене мастили різними кремами... Наступного дня думка про сонце викликала тиху паніку... Тож у рубашці з довгими рукавами ми пішли гуляти у селище... Там мав бути музей та соляні шахти... Про музей місцеві нам сказали, що його засновник помер, а син з"являється не часто... А шахти у закинутому, занедбаному, аварійному стані... Нас вразило одне провалля глибиною мабуть з сотню метрів і таке ж в діаметрі...
При чому не гогорожене і всього в кількох метрах від баз... По дорозі купи сміття, яке сюди скидають як місцеві так і власники баз...
(Вже не так давно чув по телевізору, що Солотвино називають зоною екологічного лиха, частина селища може будь якої миті провалитися в закинуту шахту... Сумно і страшно shock )
Ввечері ми пішли прогулятися по курортній частині Солотвино... Виявляється тут безліч баз, деякі навіть нам сподобалися за зовнішнім виглядом, до них ведуть цілі лабіринти грунтових доріг, з калюжами та багнюкою після недавніх дощів... Практично на кожній другій базі є танцювальний майданчик з живою музикою... Найбільше запам"ятався співак, який кортавлячи старався співав пісню "Белые розы". Тут навіть були атракціони, де ми покаталися на машинках та я постріляв  у  лазерному тирі. Біля атракціонів зустріли працівників кафе "Маріанна".
Наступного ранку, у понеділок, ми збігали набрали напрочуд чистої води з озера (пісок за ніч осів) та цілющої грязі, спакували рюкзаки та сіли на маршрутку, що йде прямо від озера на Яремчу та Івано-Франківськ. Але, ми як справжні географи ще вирішили побувати і в Центрі Європи, що по деяким розрахункам знаходиться поблизу села Ділове.
Тут стоїть топографічний знак ще австро-угорщини, обеліск та поряд музей-колиба. Подивилися, пофотаграфувалися і пішли до погран-застави ловити наступну маршрутку до Яремче.