[ Читать дальше ]

  (с)

В беспредельном пространстве.

[ Читать дальше ]

Хоть рифма не мой стиль,
немного я посочиняю тебе, моя зима,
предупреждаю сразу красивыми речами я не владею,
прими такой подарок от меня)))

Я заметила на этих вот деньках
какой ты снег посыпала!
Чудесный день смогла урасить самоцветами,
кругом бело, как в сказке!
Идешь и хруст приятный под ногами
рассеивает всю тучу мысли бытия,
оставив лишь приятные виденья, пейзажи и этюды...
я рада твоим снам, твоим приходом...

Играл тот снег со всеми, зовя, даря сокровища свои,
и в снежный вальс свой увлекал,
всех красотою ворожил,
манил своими чарами прохожих,
но их серые цвета как стенка, как большая туча...
закрыла все твои красоты,
все заняты делами, спешат, их держит рука города
и бегают как белки в колесе иль в клетке...

Я зачаровано гляжу на вальс,
на страсное круженье снега,
и в снежном вальсе нахожу
твое родное отраженье, твои глаза...
От радости хотелось закружиться,
взлететь, забыться и просто долго-долго наблюдать
на чары нежной пламенной зимы,
на побледневшие деревья.

Я как в бреду встречала каждый миг улыбкой,
скольжу по искристому льду
и неуклюже подая в своем забытье
встаю и дальше вперед иду, наверное в снежный горизонт.
Тебе иду навстречу я, под снежный вальс.
люблю тебя моя зима, будь ты всегда такой!
Большое я передаю тебе спасибо
за твой подарок Новогодний!!!

Місто тиха ніч залила своїм чорним миром,

Засвітивши срібні зорі на своєму тлі.

Круглолиций місяць блима білими очима,

Світлим поглядом лишає тіні на стіні.

 

Візерунком вся кімната писана натхненно,

Дивні грації зі світла й темних пасм гардин.

Замилуюсь цим малюнком і зітхну нужденно,

Я  хотів щоб ці картини бачила і ти.

 

Зійде місяць із престолу і зорі згасають.

Тільки вітер за віконцем сумно завива.

В темній ночі, в тихих співах, душа засинає,

Надивившись  наодинці на нічні дива…

© Ветер Города

Без можливостей - ти мертвий,
Від реальності далекий,
Без моральності збіднів,
До банальності здурів.

І кинув сам себе униз,
Втратив до життя ти хист,
А піднятися не в силах,
Знайшов дорогу умогилу.

Сильним і нестримним,
Можливо трохи бодевільним,
Творив своє життя,
Та то була погибель,
Якої добивався,
І вписував мовчання,
Ні від кого не ховався,
І накінець знайшов пізнання.

Загнав ти сам себе,
Усе життя шукав проблеми,
Убив в собі усе живе,
Спалив свого життя поему.

Шукав ти гніву свого серця,
Робив усе, що не збудеться,
Знайшов лиш час, та він не правий,
Робив усе, що не чекали.

Сильним і нестримним,
Можливо трохи бодевільним,
Творив своє життя,
Та то була погибель,
Якої добивався,
І вписував мовчання,
Ні від кого не ховався,
І накінець знайшов пізнання.

Що ж ти отримав на добро,
Що ти робив, ввесь час шукав,
Воно не вернулось все одно,
І залишився з тим, що мав.

Сильним і нестримним,
Можливо трохи бодевільним,
Творив своє життя,
Та то була погибель,
Якої добивався,
І вписував мовчання,
Ні від кого не ховався,
І накінець знайшов пізнання.

В цей вечір радістю своєю

Ділитись буду я з вечірньою зорею,

Із місяцем рогатим, воловитим,

Зі світлим та іскристим снігом.

 

Теплом своїм в цей вечір поділюсь,

Із січнем що явив морозу лють,

Спаде най трохи і дозволить святкувати,

Ходити друзями й колядок їм співати.

 

В цей вечір поділюсь я радістю,

Із сивою і лагідною старістю.

Торкнусь цілунком рідної щоки,

Подякую за надані роки.

 

Плекайте в собі радість милі люде,

Най смуток сірий і нудьга про вас забуде.

Творіть добро, діліться ним зі світом.

Нехай земля почне за нас радіти. 

© Ветер Города

 

Не прячь от меня серых глаз, За стеклами темных очков, И душу свою не скрывай, Под тканью рубашки твоей, За стенами взглядов и фраз, Пустых предложений и слов. Люби, ненавидь , умирай. Во мраке бессонных ночей. Живи и не бойся терять, Ведь позже ты сможешь найти, Ведь чтоб оценить свое счастье, Ты должен почувствовать боль. Дай сердцу возможность понять, Что в жизни всегда два пути, Но рваться не стоит на части, Узнав , что такое Любовь.

Мне страшно видеть мои сны…
В них боль меня лишила слуха,
И диким взглядом сатаны,

Гляжу в глазницы смрадных трупов.

Смеётся пиру вороньё

И чёрным смерчем облетает.

А поле сыпано гнильём,

Что войском знатным называли.

 

То тут, то там, чуть слышен стон,

Да то не лекаря зовут,

То павший муж кричит о том

Что б сжалил кто… авось добьют.

 

А поле пахано костьми…

За жизнь цеплялись чьи то руки,

Но кони били по груди,

Сердца закапывая в муке.

Я гневом пьян, пусть кончен бой,
Стерев чужую кровь с лица
Целую землю под собой,
За то, что смерть ко мне слепа…

 

Мне тяжко после сна остыть,

Омыть весь пот и сердце успокоить.

Мой день стал лихо надо мной шалить,

И в зазеркалье ночи беспощадно гонит…

 

© Ветер Города

Утонуть бы в твоих глазах,
Раствориться б в твоих мечтах,
Задохнуться от ласк твоих…
Одна нежность у нас на двоих…

Мир тихонько сошёл с ума – 
Твои руки и твои губы…
Я хочу так испить до дна
Страстный яд этой нежной муки…