Рыжим псом, что без роду-фамилии,
Я бегу перекрестки считая.
И никто не окликнет по имени,
Тишина лишь одна скупая.
А вокруг муравейник двуногих.
Все снуют пробиваясь локтями.
И меж делом, с лицом беззаботным,
Рыжий бок мой пинком помечают.
В ледяных мостовых мерзнут лапы,
О брусчатку уж сточен мой коготь.
Я ж бегу и трясусь от страха.
От того, что жесток ко мне город.
По проулкам и по подворотням
Ищу суку ко мне чтоб добра была.
Пусть она своим тёплым боком
Отогреет бродячего пса.
© Ветер Города
Люлі-люлі, люлі-люлі…
Закували дві зозулі.
З поміж листя на тополі,
Їхня пісня йде на волю.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
На весілля дві зозулі
Свою пісню зачали,
Хоч ніхто їх не просив.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
Пьють гуляють милі люди.
І з цілунками палкими,
Парубок дівчини лине.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
«Я кохати тебе буду,
Вік з тобою милувати
Й оминати чорну зраду».
Люлі-люлі, люлі-люлі…
«Милий мій я твоя буду.
Ніжно тебе обіймати
Й наших діток доглядати»
Люлі-люлі, люлі-люлі…
Не спинялися зозулі.
Й незакінчився той спів,
Доки аж не вдарив грім.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
В войну гинуть милі люде,
Й білосніжні сорочки
Кровью вишиті на них.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
Накували дві зозулі
Дівчині вдовину долю,
Хлопцю сон у чистім полі.
Люлі-люлі, люлі-люлі…
Не співайте ви зозулі
В ту освячену годину
Як козак дівчини лине…
© Ветер Города

На дереве луна сидела,
болтая "отблесками ног"
А может быть она хотела,
чтоб кто-то спрыгнуть ей помог ?
Среди простых ночных прохожих
под ликом девушки пройти.
Среди десятков лиц и судеб
одно - ЕГО лицо найти.
Единственного, кто средь ночи
вместо того, чтоб мирно спать,
Идёт тихонечко на крышу,
чтоб под луною помечтать 
.....
Ні зима ні літо
В наших почуттях.
Полечу мов птаха
Із твого життя.
Знаєш ти напевне -
Я не повернусь.
Знаю, що з тобою
Пощастить комусь.