Давно планували цю поїздку, але ніяк не виходило. Нарешті на цих вихідних виїхали і ось що в нас вийшло. Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів – Винниця (ночівля) – Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів – Вороновиця – Немирів – Бабин – НовоживотівДороги в цілому не дуже, особливо до палаців, розбиті, або бруківка. Як що б не побачене то було б зовсім кепсько. Але мандрівка удалась, подивились багато палаців, я в захваті. В 7 годин вже їхали. Перший день Межирів – Жмеринка – Северинівка – Чернятин – Носківці – Браїлів.

Межирів сподобався, але доїхати до нього, це жах, думаю що туди мало хто добирається. Файний краєвид, Костел Вознесіння побудований у 1794р за кошти Андрія Орловського, Церква Олександра Невського, польський цвинтар, та руїни синагоги не шукали, на зворотному шляху в хащах побачили руїни старих печей, яки дуже схожы на залишки замку.

Жмеринка, перший облом це ремонт вокзалу який був зроблений за проектом Городецького.

Трошки погуляли по місту по знімали ще деякі пам’ятки і далі в Северинівку та Чернятин, дорога нормальна, тільки коли до самих палаців повертати то традиційно погана. Палаці цікаві особливо спобався в Чернятині, палац в якому проживав польський магнат Вітославський, у минулому – коронний обозний, досить поважний чин при польському монарху.

Наступний пункт Носківці, подивились на мапі що не далеченько та біля траси, але ж як ми помилялись. Треба було бачити здивовані обличчі селян яки не розуміли що ото ми шукаємо і зовсім яким вітром занесло. Дорога це капець повний, довго питали одних тіток, поки з «допиту» не з’ясувалось що є якась школа, яка згоріла і зовсім там нічого нема і нічого дивитись. Досвід підказує що це як раз те що ми шукаємо, проїхав все село діти підказують що до школи треба повертати праворуч, дорога веде в хащі якийсь. Але жага побачити володінні магнатів Потоцьких бере в гору. Цікаво, але сумно що все так занепадає. Тут робимо перекус запасами з холодильника і їдемо в Винницю ночувати.

По дорозі заскочили в Браїлів, відзняли палац фон Мекків. Швидко доїхали до Вінниччини.

Знайшли готель Сафарі, дуже нам сподобався, все зроблено під сафарі, звірки, то що … 300 грн полу люкс з кондиціонером, сніданок, вечерю можна замовляти в номер. Доречи сніданок 50 грн., вечеря 60 грн., різноманітне меню. В цілому дуже сподобалось, наші рекомендації, будемо тепер там зупинятися.

 

З ранку попив чаю поїхали на Вороновицю, вірніше вона була у нас в планах, але вирішили зробити невеличкий гак через Селище – Гнівань – Сутиски – Тиврів. Я вже був тут 4 роки тому, вирішили обновити фото, та подивитись як воно там зараз стоїть. Селище, башта від замку українського роду Черленковських стоїть. Поруч будують щось на подобі замку, в якому планують зробити готель, ресторан, але щось робота не дуже йде. Також раніше біля замку був пантон через річку, вже нема ;)

Поруч Гнівань, живе містечко, костел так і стоїть в своїй красі.

Сутиски, Маєток графа Д. Ф. Гейдена.

Тиврів, тут ми походили довгенько поки подивились великий домініканський монастир, 1742р., який постраждав від рук комуністів. Дуже великий, мало таких збереглось. Починає оживати, келії відреставровані, ведуть службу, маємо надію що костел буде жити. За костелом можна побачити палац Ярошинського який у кровопролитній битві з родом Калитинських здобув право на власність Тиврівом. Ну і звісно спустилися до Бугу, ух красота …

Далі нарешті Вороновиця, колись я був пізно у вечорі, мало що було видно, а тут палац Грохольського во всій красі, гарне місце. А для тих для кого це мало може зробити як на мене подвиг та подивитись дерев’яну Михайлівську церкву, до якої важко доїхати, а топати прийдеться далеченько.

Наступний пункт в наших планах був останній, це Немирів де знаходиться палац Щербатових. Зараз там знаходиться санаторій Авангард, гарне місце, як що їхати то треба виділяти пару годин щоб насолодитися парком, посидіти на лавці відпочити.

Ну і ось дорога додому, хоча наші відкриття не закінчились, випадково натрапили в Бабині на палац Ярошинських та цукровий завод. Приємна знахідка. Та не змогли проїхати Новоживотів де побачили дерев’яну церкву.

Разом 840 км.Бюджет 2х денної мандрівки 1400 грн.

Своим ходом на отдых в Италию. Часть 4. Следующий город, в котором хотелось побывать - Флоренция. От Линьяно 350 км дороги с платными автобанами включительно обошлись в одну сторону около 25 евриков (без топлива). Топливо на момент нашего пребывания стоило в районе 1,35-1,4 евро/литр дизель, ну и около 1,5 евро/литр 95. Навигатор вывел нас на одну из стоянок города, максимально близко к центру с достопримечательностями. Первое, куда мы добрались, был знаменитый "жилой" мост Понте Веккьо через реку Арно. Прикольный такой мостик издали. Через него мы не пошли, так как слишком много людей толкалось и с детьми тяжеловато было пройти через эту кашу. Ну ничего, сэкономили пару копеек, он все-таки платный ;)

Село Гукливий (угор. Zugo) Воловецького р-ну, Закарпатської області розташоване в долині між полониною Боржава та Бескидським хребтом за 6 км від районного центру. Село відоме старовинним рукописним документом - "Гукливським літописом", з якого відомо, що Гукливий був заснований вихідцями з Галичини. Перша письмова згадка про Гукливий сягає 1588 р. Назву села пов'язують з невеличким потічком Гукливчиком.

В Гукливому є три храми. Один із них - найдавніший ансамбль лемківського дерев'яного церковного зодчества Воловецького району - тризрубна церква св. Духа та дзвіниця,18 ст.

В інтер'єрі храму зберігся старовинний бароковий іконостас, виконаний німецьким художником Францом Пеєром, 1784 р.

В 1967 р. з Гукливого до Ужгородського музею народної архітектури та побуту була перевезена бойківська хата, сер. 19 ст.

У селі є єдиний в Україні та країнах СНД мілітарі-готель "GrunHof" http://hof.net.ua, зведений на фундаменті бункера, де знаходилася ставка угорської армії часів Другої світової війни. Саме тут проходив мукачівський напрямок лінії Арпада. До нашого часу збереглися залишки дзотів, дотів, ліній протитанкових споруд, вогневих точок, протитанкових ровів, ліній мінних полів тощо.

а ще зустріли таких ось хлопаків ;) Львівський якісь клуб так мандрує.

***********

Ще про Гукливий тут

***********

Своим ходом на отдых в Италию. Часть 3.

Первое наше путешествие с места стоянки в Венецию мы запланировали на ближайший день с пасмурной погодой в Линьяно и солнечной погодой в Венеции.
Для этого планировалось добраться машиной до ближайшей к Венеции точки - Пунта Саббиони, и дальше - паромчиком до города-в-море. http://maps.yandex.ru/-/CBay4D6O

Подъехав утром к Пунта Саббиони, уже было видно, сколько таких же желающих было перебраться на паром. Со стоянкой здесь проблем не было даже в условиях толкотни автомобилей, частные стоянки направо и налево предлагали свои услуги, выставив зазывал на дорогу. Те отчаянно жестикулировали, показывая, что есть место и для нашего буса и даже в  тени под навесом. А солнце тем временем вставало все выше...

Здесь же, на стоянке предлагалось купить билет на паром, причем предлагалось весьма активно. Не сообразив, что могут быть разные варианты паромов, и на стоянках предлагают опять же частные паромы, которые подороже, мы слегонца переплатили. На взрослого у нас выходило 9 евро (в 2 стороны), дите до 10 лет (по-моему) - 6 евро, и до 3 лет - бесплатно. Короче, билеты можно было взять и на самой станции отправки на муниципальный (я так понял) паром, выходило на 3 евро на человека дешевле.

Но не бывает худа без добра. На более дешевый паром толкалась огромная толпа, и зайти в "первый же" рейс было ооочень проблематично, приходилось ждать такой возможности на второй или даже на третий заход. Все это нам было видно с соседнего парома, который отошел заполненным где-то на 60% буквально ч-з 5-10 минут после того, как мы расположились в его тенистых местах. Свободно можно было выходить фотографировать к бортам, никто не мешал обозревать открывавшиеся прекрасные виды Венеции с моря.

Селище міського типу Воловець (угор. Voloc) - районний центр Закарпатської області розташований у високогір'ї Українських Карпат, на південь від Верховинського вододільного хребта та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика. Селище знаходиться біля підніжжя вершин Темнатик та Плай, на висоті близько 500 м н. р. м.

Через Воловець проходить залізничне сполучення Київ - Чоп, а за 11 км від селища - міжнародна траса М17 (Брест-Київ)/М06 (Київ-Чоп).

Відомо, що в 15 ст. одна частина поселення належала родині Перені, а друга - феодалам Білкеям. Потім Воловець постійно змінював власника, а на початку 17 ст. був включений до Мукачівської домінії. В 1625 р. начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував поселення Олексі Шимону, при умові, що той заселить територію своїми кріпаками.

В середині 19 ст. у Воловці було збудовано найкращий в Австо-Угорщині лижний трамплін. У 1862 р. село відвідали імператор Франц-Йосип разом з герцогами Шварценбергом та Естергазі. Імениті гості спускалися з гір на лижах та стрибали з місцевого трампліна. На жаль, нині від від унікальної споруди зберігся лише фундамент.

В 2009 р. глава греко-католиків Закарпаття освятив престол церкви Воздвиження Чесного Хреста у Воловці, а в 2010 р. - було освячено нову фару біля Свято-Вознесенського храму.

***********

Ще про Воловець тут

***********

Головною пам'яткою Мукачево є замок Паланок (14-17 ст.), який стоїть на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 13 930 кв. м. і є яскравим зразком середньовічної оборонної архітектури. Загальна довжина периметру замку 248 м, ширина - понад 100 м.Точна дата заснування замку невідома, але в документах мукачівське укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами, згадується вже в 11 ст.

Угорська хроніка свідчить, що в період правління короля Ласло І Святого (1077-1095) фортеця була укріплена кам'яними стінами, а в 1086 р. витримала п'ятиденну облогу і штурм половців на чолі з ханом Кутеском. А от орди Батия, які пройшли на Закарпаттям в 1241 р. навіть не наважилися штурмувати твердиню. Після їх відходу фортецю значно укріпили, на випадок нового монголо-татарського нашестя.

В 13 та 14 ст.ст. замок був власністю угорських королів династії Арпадовичів та Анжу і охороняв військово-стратегічні шляхи. Основною спорудою тодішнього замку була квадратна вежа -донжон. В грамоті від 1321р. названий перший комендант фортеці - Томаш, наджупан Бережського і Угочанського комітатів. В 1352 р. в районі Підгорян комендант замку Де?же розбив загін татарського хана Атламоша, а самого хана стратив у замку.

Замок почав виконувати не тільки оборонну функцію, але і житлову, оскільки до вежі -донжону, прибудували кам'яну двоповерхову споруду - житло для княжої сім'ї та челяді. Під вежею в скелі був видовбаний колодязь діаметром 2,5 м і глибиною 85 м, до шахти якого на глибині 13 м симетрично примикають гвинтові сходи.

Герб Ракоці

Після поразки угорського війська у битві під Могачем в 1526 р. місто разом із замком побувало у володіннях трансільванських князів, імператора Фердинанда I, Габсбургів та Австрійської імперії.

Сучасна фортеця складається з чотирьох терас, на яких побудовано три замки. До старого Верхнього замку були прибудовані Середній і Нижній, а також зовнішнє оборонне кільце, яке складалося з наповненого водою рову, земляних валів, частоколу і кам'яної стіни з бійницями.

***********

Мукачево, Замок Паланок, багато інформації та фото.

***********

Будинок міської ратуші, пл. Миру/вул. Пушкіна, №2 Побудований в 1904 р. за проектом та під безпосереднім керівництвом архітектора з Будапешту Яноша Бабули-молодшого.Головний портал будівлі прикрашає годинник, кошторис на виготовлення якого склав в січні 1904р. майстер Й. Шовинський.

Закарпатський російський драматичний театр, пл. Миру, №1В березні 1884 р. в Мукачево було організовано "Товариство з будівництва театру". 50 членів товариства звернулися до жителів міста з проханням надати матеріальну допомогу фонду будівництва. Багато мукачівців відгукнулись.

Пам'ятник рівноапостольним Кирилу і Мефодію встановили у 1996 р. (ск. Іван Бровді, арх. Олександр Андялоші).

На фасаді сучасного будинку в стилі модерн в 1969 р. та в 1992 р. меморіальна дошка оновлювалась.

"Білий дім", 17-18 ст. , вул. Миру, №16а Колишня резиденція князів Ракоці була споруджена в середині 17 ст. в стилі Ренесанс.

Дослідники припускають, що будівництво розпочалось за наказом Дьєрдя I Ракоці. Тоді ж було розбито сад і вирито колодязь. Своєю назвою "Білий палац" зобов'язаний білим фасадам з червоним вкрапленням на кутах.

Костел св. Мартина та каплиця 14 ст., вул. Миру, №39 У дворі кафедрального собору св. Мартина знаходиться каплиця св. Йосипа - один з найдревніших пам'ятників кам'яного церковно-храмового зодчества Закарпаття .

Друкарня Грінштейна, перехрестя вулиць О. Пушкіна та І. Зріні, №20/2

***********

Прогулятися по вулицям Мукачево, буде багато інформації та фото.

***********

Мукачево (угор. Munkаcs) районний центр та друге за величиною місто в Закарпатській області розташоване на р. Латориця на стику відрогів Вулканічних Карпат та Закарпатської низовини.Місто входило до складу різних держав, що відбилося на його архітектурі, національно-етнічному складі, традиціях і звичаях. Мукачево свого часу знаходилося на перетині торгових шляхів, які в історичних документах згадуються як "Великий слов'янський шлях", а нині є важливим транспортним вузлом міжнародних магістралей: залізничних - Москва-Київ-Будапешт-Белград-Рим і Москва-Київ-Братислава-Прага-Відень та автомобільних - Київ-Будапешт-Відень і Київ-Прага.

Сучасне місто фактично складається з шести поселень - Оросвигово, Підмонастир, Паланок, Підзамок, Підгород та самого Мукачево.

Перша письмова згадка про Мукачево зустрічається в угорській хроніці "Gesta Hungarorum" кін. 12 ст., де йдеться про перехід угорських кочових племен на чолі з князем Алмошем (Арпадом) в 896 р. через Карпати та захоплення міста, де він 40 днів святкував перемогу.

У 10-11 ст. ці землі входять до складу Київської Русі. У той час на місці нинішнього Мукачівського замку було невелике укріплення, що входило в оборонну лінію кордонів Давньоруської держави за Карпатами. Проте вже в другій половині 11 ст. угорські феодали захопили Мукачево та частину Закарпаття, а ослаблена міжусобицями Київська Русь не змогла цьому протидіяти .

В 1281-1321 рр. Мукачево входило до володінь Галицько-Волинського князівства. Грамотою від 22 травня 1376 р. королева Угорщини і Польщі Єлизавета Анжу надала Мукачево статус привілейованого та право користуватися печаткою із зображенням св. Мартина, покровителя міста, для скріплення актів купівлі-продажу виноградників.

З 1633 р. до 1711 р. з невеликою перервою місто і домінія належали династії трансільванських князів Ракоці, які перетворили його у столицю свого князівства. У 1644 р. в Мукачево відбулися переговори між трансільванським князем Дьєрдем I Ракоці та французькими дипломатами Джуліо Мазаріні та Антуаном Фуке про спільну боротьбу проти Австрійської імперії.

Після розпаду Австрійської імперії угорський уряд в грудні 1918 р. проголосив про створення напівавтономної Русинської Держави зі столицею в місті Мукачево, проте в квітні 1919 р. місто зайняли румунські війська. З 1920 р. за Тріанонським мирним договором Мукачево ввійшло до складу Чехословаччини, а на початку листопада 1938 р. місто окупували угорські війська. 26 жовтня 1944 р. місто звільнили солдати 4-го Українського фронту і на першому з'їзді народних комітетів Закарпатської України було прийнято Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною.

***********

Буже багато про Мукачево можно прочитати тут

***********

Національний природний парк "Синевир" (угор. Szineveri Nemzeti Park) розташований в Міжгірському районі Закарпатської області. В 1974 р. було організовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Синевирське озеро", а 5 січня 1989 р. створено парк загальною площею понад 40 000 га. Назва парку походить від назви найбільшого на Закарпатті озера Синевир, яке знаходиться на його території і займає площу близько 7 га.  

  Синевирське озеро розташоване на висоті 989 м н. р. м. має максимальну глибину 22 м. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву близько 10 000 р. тому, внаслідок чого була утворена гребля, яка повністю перегородила долину, що призвело до заповнення улоговини водою з гірських струмків.  

   

За легендою, мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито за наказом графа.

     

На одному березі озера побудовано оглядовий майданчик за проектом архітектора Юрія Соломіна, а на другому березі височить на 13-метрова скульптурна композиція "Синь і Вир", вирізана в 1984 р. із червоного дерева скульпторами Іваном Бровди та Михайлом Саничем.  

 

До складу парку входять також відомі верхові оліготрофні болота Глуханя і Замшатка, урочища Кантина, Песся та Квасовець.  Природні умови парку є типовими для Карпатського гірського масиву - Горган. Найвищими вершинами тут є Стримба (1719 м) та Негровець (1707 м).  

   

Національний природний парк "Синевир" з 2001 р. проводить щорічний фестиваль етнічної музики "На Синевир трембіти кличуть". До участі у фестивалі залучаються найкращі аматорські фольклорні та професійні колективи області та України. Кожна сільська рада Міжгірського району розгортає виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва, під супровід музик виконуються характерні для цієї місцевості народні пісні та коломийки. У рамках фестивалю проводиться благодійна акція "Кожній дитині - родину!", спрямована на розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.  

     

***********  

Дивитись багато про Національний природний парк "Синевир"   

***********