Я знала тишу... так мовчить безодня –     Хвилини відчаю в розгубленій душі…     Та тільки спогад промайне сьогодні,     Знайшовши вихід в новому вірші.     Я знала смуток, що неначе сіті     Заплутує безвихідь почуттів –     Як ти в очах приховуєш щомиті     Все те, що приховати не схотів.     Надію знала – ця блакитна птаха     Мене ніколи ще не полиша,     Вона крила одним єдиним махом     Могла живити – в ній моя душа!     Я знаю віру… бо вона у Бога!     А Бог в любові! не у відчуттях…     Так звивиста мого життя дорога –     Ціную радість… бо відомий страх.     І погляд рідний, що крізь час пізнаю –     За світло в ньому я Його молю…     Я завжди знала – кращого немає,     У кожнім слові... «я Тебе люблю!»

Губляться зорі в блакитних очах…

Як тоді…  Як колись… Як уперше…

Посмішка сонця на твОїх вустах –

То до мрії розквітлої стежка.

Пісня любові у серці звучить,

Долею пишуться ноти.

Полум’ям чистим кохання горить,

Долаючи сум і незгоди.

Розчиняться зорі в хмільних вечорах,

Та погляд твій нОві засвітить.

Бо щастя іскринки в блакитних очах

Закохують в себе щомиті.

Найвищий дар небес,

Господня таємниця.

Вершина всіх чудес,

Божих дарів скарбниця.

Дивніше усіх див,

Усіх багатств цінніше.

Творець для нас відкрив

Це таїнство найбільше.

Незвідана Любов

Його святого серця –

Основа всіх основ

Від Бога нам дається.

Це щастя розкриття,

Небес благословіння,

Скарб на ім"я Життя –

Дорога до спасіння.

Сонце втомлено впало за обрій,

Ніч-красуня в вікно заглядає.

Забирає тривогу й неспокій,

Покривалом із снів огортає.

Вуст коханих солодкий дотик,

З серця ллється молитва за рідних.

Вмить щезають кудись всі турботи,

В душі радість трояндами квітне.

Щебетання пташОк на світанні,

Щире слово малої дитини…

Новий день несе нОві бажання

І складає з них щастя картину.

І не треба блукати світами,

Щоб це щастя знайти й зрозуміти.

Воно тут – зовсім поруч із нами –

В серці нашому, в кожній миті.