Автор - один з провідних українських дійсно фахових політтехнологів Сергій Гайдай. Це треба прочитати. Очень скоро молодые и активные сообразят: если попасть в политику мирным путём невозможно, стоит пинками выгнать тех, кто не хочет уйти по-хорошему Как отправить на свалку нынешнее поколение украинских политиков, заменив их принципиально другими? Заметьте – не новыми, а именно другими. Политическая система периодически подбрасывает нам новых персонажей. Но действуют они по-старому. В итоге новое поколение украинских политиков ещё опаснее и вреднее для страны, чем предыдущее. Они циничнее, ненасытнее и с более жёсткой хваткой. Сегодня украинское государство устроено несправедливо. Чем ближе ты к власти – тем у тебя больше способов богатеть и быть защищённым законом и от закона. А чем дальше – тем ты беднее, и тем меньше стоит твоя жизнь. И даже закон тебе не поможет. Справедливости – вот, чего на самом деле хотят люди, а вовсе не дружбы с Россией или Европой, и не закона о том, на каком языке говорить – на русском или украинском.Как тем, кто может и хочет менять нашу жизнь, идти во власть? Легальногосоциального лифта в политику нет. Есть только чёрный ход. Система пускает лишь тех, кто готов жить по её правилам. У неё есть тысячи уловок и способов, чтобы сохранить себя и нейтрализовать контрэлиту, готовую заменить существующий политический класс. Прежде всего это наше с вами невежество и податливость мифам. Миф о том, что политика –грязное дело и в политику идут только ущербные граждане, состоявшиеся или успешные – аполитичны. Это как анекдот о парне, который сам ел торт, а остальным говорил, что он невкусный. Зачем власти новые поколения конкурентов? Лучше пусть думают, что это дело не для них. Миф о деньгах: для взятия власти нужны большие деньги олигархов. Говорят, у простого народа нет денег на политику. На самом деле есть! Нужно только убедить простых граждан в необходимости вложить «свои кровные» в политику и суметь собрать их вместе. Посмотрите, что происходило на Майдане. Можно, конечно, верить в мифы про американские деньги, но без реального запроса на перемены в стране ничего бы не было. Это подтверждают и события в России. 24 декабря на проспекте Сахарова в Москве собрались десятки тысяч людей. Деньги на аппаратуру для митинга, оборудование сцены и транспорт нашлись через соцсети после публикации поста о сборе пожертвований на организационные расходы.Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным. Но государственный переворот можно назвать и по-другому – смена власти, замена старой политической системы на новую, смена политических элит, кардинальное преобразование государственной системы. Так вот, если за это возьмутся профессионалы, имеющие управленческий опыт, которые хотят защитить себя и будущее своих детей, его можно будет осуществить без особых потрясений для граждан страны. Запрос на перемены, как и на таких героев, в обществе есть. В течение этого года я наблюдаю, как создаются дискуссионные клубы людьми, далёкими от политики, но готовыми перейти от слов к делу. В «Фейсбуке» рождаются движения, готовые диктовать власти свои условия. Участники не только ведут дискуссии в сети. Они выходят на уличные акции, заявляя о своих требованиях Возможно, наши Навальные уже «зреют» в сети. И, возможно, у нас появится настоящий лидер, подобный Саакашвили, который благодаря наличию политической воли в течение восьми лет последовательно менял криминальную и коррумпированную Грузию на Грузию, где уважают закон. Таких лидеров нам не хватает? Но это не значит, что их нет. Посмотрите, сколько в Украине мудрых, опытных бизнесменов и руководителей. Есть и молодые люди, чьи мечты не о покупке «бентли» и постройке «маетка» в пригороде столицы, а о новой Украине. Загнанным в угол этой властью, им не останется ничего иного, кроме как взять на себя ответственность за будущие перемены. Призыв к справедливости и люстрации класса коррупционеров будет одним из ключевых, который поддержит большинство украинцев. Знаете, сколько отважных и сплочённых одной идеей людей нужно для больших перемен? Достаточно будет пятерых. Иместа вакантны.

Источник: Фокус

Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко вніс на розгляд Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо забезпечення громадського порядку та безпеки до, під час та після проведення футбольних матчів). Про це повідомляє УНІАН.

Даний законопроект розміщено на офіційному сайті парламенту України і ним передбачені заходи для забезпечення правопорядку при проведенні Євро-2012.

Документом планується внести зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, доповнивши його статтею 173-4, відповідно до якої скандування гасел ксенофобського, расистського, антисемітського, дискримінаційного характеру або демонстрація плакатів, банерів, прапорів, штандартів, у тому числі політичного характеру, та інших носіїв, що зачіпають честь і гідність офіційних осіб, арбітрів, які проводять спортивні змагання, команди суперника, вболівальників команди суперника, або інших осіб до, під час та після проведення спортивних змагань, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на термін від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на термін від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб.

Також пропонується Кодекс доповнити статтею 173-3. Нею передбачено, що порушення Правил поведінки, тобто ініціювання бійок, участь у бійці, а також переміщення між секторами спортивної споруди, що загрожують громадському порядку та громадській безпеці громадян, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на термін до п`ятнадцяти діб.

Також передбачено, що внесення на територію спортивної споруди піротехнічних виробів (петард, фаєрів, димових пристроїв, бенгальських вогнів та інших небезпечних пристроїв), - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Використання на території спортивної споруди піротехнічних виробів (петард, фаєрів, димових пристроїв, бенгальських вогнів, запалених стрічок та інших небезпечних для життя та здоров’я предметів), - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кидання у сектори спортивної споруди та в ігрову зону піротехнічних виробів (петард, фаєрів, димових пристроїв, запальничок, бенгальських вогнів, запалених стрічок та інших небезпечних для життя та здоров’я предметів) до, під час та після спортивних змагань, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на термін від сорока дошістдесяти годин, або виправні роботи на термін від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб.У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що “безвідповідальність осіб, що порушують громадський порядок та громадську безпеку, тягне за собою негативні наслідки насильницьких дій, які інколи неможливо зупинити, погіршення іміджу нашої держави”, тому й потрібні зміни до КУпАП “з метою забезпечення належної громадської безпеки та громадського порядку до, під час та після масових спортивних змагань особливо у контексті проведення на території України фінальної частини Євро-2012 з футболу”.

Також пропонується внести зміни до Закону України «Про особливості забезпечення громадського порядку та громадської безпеки у зв’язку з підготовкою та проведенням футбольних матчів». Ними, зокрема, передбачено, що необхідно мати у середині спортивної споруди приміщення для розміщення працівників підрозділів швидкого реагування Міністерства внутрішніх справ України для негайного реагування у разі виникнення ситуації, що загрожує громадському порядку та громадській безпеці, а також окреме приміщення для тимчасового тримання правопорушників на час проведення змагань.

Вже вкотре прийшло мені повідомлення з посиланням на цей сайт "Дело Скляра" http://genasklyar.moyblog.net/ і я знову розсилаю його, щоб підтримати хвилю уваги до цієї справи, але водночас я вирішив написати замітку наступного змісту.
До цього часу я свідомо оминав і не коментував всі теми стосовно справ і суду як екс-голови МВД Юрія Луценка, так і екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, просто щоб не додавати їм зайвого піару в захист яко "переслідуваної опозиції". Тим більше, що я вважав це добрим знаком або за юридичною термінологією - прецедентом, що нова влада проводить суди над старою, а не списує їм всі гріхи в ім'я майбутніх своїх гріхів. Типу: ви покрали і йдіть собі з миром, а тепер наша черга... Влада діюча має перебувати під подібною загрозою! Так має бути, через що теперішня влада вже примушена задуматись, чи не сядуть і вони колись на лаву підсудних...
Тобто давайте чітко розрізняти, коли судять просто "опозицію", тобто лідерів не провладних політсил, які взагалі не були при владі подібно до Білорусі, чи судять "опозицію" з колишньої влади, яку народ відкинув в опозицію через їх неправильну позицію будучи при владі. Це є перше.
Наступним є власне тема недолугості правової системи, на яку нарікає відкинута від влади "опозиція", на що їм правильно відповідають тим зауваженням, а чому ж ви не зробили правильної чесної судової реформи? Не хотіли, бо нечесна судова система будучи підконтрольна адміністративному тиску вас повністю влаштовувала, бо при владі були ви і нічого міняти не хотілось, аж тепер он як заверещали. Е ні - давайте ласуйте ті страви, якими всіх нас годували. Що? Хріново? А простим людям давно вже так.
Відверто скажу, що мене зовсім не тішить, якщо будь-кого навіть за злочин садять за грати, але я цілком погоджуюсь з висловом людини, яка прореагувала на арешт Юрія Луценка таким чином: "Що, обіцяли "Злодіям - тюрми" і нікого щось не пересадили, то тепер посидіть самі в тюрмі замість злодіїв, яких ви мали туди запроторити" - і хіба це не правда?
Для мене особисто немає жодних сумнівів, що Юрія Луценка посадили за грати виключно з помсти за його злий жарт з посадкою Бориса Колесникова, а як кажуть москалики: "Долг платежом красен" Щоб не бути голослівним, нагадую цитатою з світлиною
 
Освобожден из под стражи Борис Колесников

13 июля 2005 года Бориса Колесникова освободили из-под стражи. Некоторое время спустя Генеральная прокуратура закрыла данное уголовное дело за отсутствием состава преступления, пишет [info]genshtab_info.
Как известно, после президентских выборов-2004 и «оранжевой революции» Колесников попал под прицел пришедших к власти политических оппонентов. В рамках реализации предвыборного лозунга Виктора Ющенко «Бандитам - тюрьмы!» правоохранительные органы возбудили против председателя Донецкого облсовета уголовное дело. В частности, ему инкриминировали завладение с применением вымогательства акций фешенебельного донецкого торгового центра «Белый лебедь».
Несколько месяцев политик просидел в СИЗО. Именитые зарубежные и отечественные адвокаты при поддержке авторитетных политиков- «регионалов» добились освобождения Колесникова из-под стражи и закрытия уголовного дела «в связи с отсутствием состава преступления». А позже потерпевший по «делу Колесникова», бывший совладелец «Белого лебедя», сам попал под следствие - «за дачу ложных показаний».
Борис Колесников был задержан в апреле 2005 года после допроса в Генеральной прокуратуре Украины. Председатель Донецкого облсовета вызывался в Генпрокуратуру как свидетель по делу о сепаратизме (дело было возбуждено в связи с проведением 28 ноября 2004 года в Северодонецке съезда представителей южных и восточных областей Украины. Съезд принял решение провести референдум и объявить Донбасс автономией, если Виктор Янукович не будет признан президентом Украины).
В июле 2006 года Колесников подал на Пенчука в суд, обвинив его в клевете и вымогательстве.



і ще однією для порівняння вже 2011 року



І що ви відчуваєте? Мені особисто соромно, дуже соромно в основному за себе, але через них - оцих недолугих політиканчиків з обох боків протистояння. Якщо ви пани один з одним таке витворяєте, то що казати про простіших посполитів?
Мені відверто кажучи є глибоко начхати на помсту Юрію Луценку з боку Бориса Колеснікова, але мене сильно вразив ось цей матеріал, що я прочитав у газеті "Високий замок" буквально по кількох тижнях арешту Луценка і тоді я про себе зло прошипів: не за Колесникова сидиш Луцик, а за цього невинного хлопця караєшся, бо тоді при тобі він ось так мучився ні за що - ні про що... І він вам помститись безсилий, як ось тепер ще доля Скляра додалась...
Прочитайте уважно і відчуйте цей біль за скалічене дитинство і цього хлопця, і тих, кого ще було згвалтовано і вбито через те, що справжній злочинець залишався на свободі.

Вісім років на нарах відсидів ні за що...
Іван ФАРІОН   
Минулої п’ятниці із виправної колонії №50, що під районним Миколаєвом (Львівська область), випустили на волю 22-річного Якова Поповича.
Він відсидів за ґратами у різних місцях вісім років, повинен був пробути там ще сім – оскільки засудили до 15-річного ув’язнення. Хлопця вважали сексуальним маніяком, інкримінували йому зґвалтування і убивство 9-річної племінниці. Лише через вісім років поневіряння по тюрмах вітчизняне правосуддя встановило, що Яків абсолютно ні в чому не винен…
Та вереснева трагедія 2002 року шокувала всіх жителів міста Пологи Запорізької області. В очереті неподалік колишнього цегельного заводу знайшли замордованою 9-річну третьокласницю Яну Попович. Після школи вона пішла до бабусі, однак додому так і не повернулася. Як потім з’ясувалося, після вбивства садист ще й поглумився над бездиханним тілом. Міліція запідозрила у злочині 14-річного семикласника Якова Поповича, якому дівчинка доводилася племінницею. На хлопця накапав у міліцію… місцевий вчитель. Коли пошуки зниклої не дали результатів, саме Яків підказав місце, де ще можна шукати дівчинку. Тож педагог вирішив, що це справа рук його учня, тим більше, що того фатального дня він неподалік на ставку ловив рибу. Хлопця забрали у райвідділ прямо з уроку, одягли кайданки. А згодом висунули страшне звинувачення, хоча відтворення подій під час слідчого експерименту доводило, що злочин не міг вчинити підліток…
У суді Яків заперечив свою вину, сказав, що свідчення давав під тиском. Розповів, що міліціонери знущалися над ним: протягом двох ночей не давали спати, затискали пальці у дверній щілині, пускали в очі цигарковий дим, змушували довго стояти на колінах, тикали в лице дулом пістолета.
Він відпирався. Лише коли слідчі пригрозили Якову, що його батьків чекає розправа, якщо не візьме вину на себе, під диктовку написав сфабриковані покази…
Вирок у підтасованій справі затвердив Верховний суд. Неповнолітнього відправили у дитячу колонію, потім перевели в один заклад для дорослих, другий. Від пережитого нині волосся 22-річного Якова Поповича вкриває сивина. Тяжко було не тільки йому. Батьки виплачували 50 тис. грн. компенсації рідним убитої, на вулиці їм не давали проходу, а якось побили матір засудженого, бо, мовляв, виховала «ірода». Через це сім’я Якова змушена була продати будинок і переселитися у Житомирську область…
Після ув’язнення Якова Поповича насильства у Пологах не припинилися. Жертвами невідомого маніяка стали ще декілька дівчат віком до 20 років. За підозрою у вчиненні насильства правоохоронні органи за ґрати кинули ще сімох (як виявилося потім, невинних) осіб, один з яких, не витерпівши катувань, вдався до самогубства. Врешті-решт, після чергового розбою, за фотороботом встановили особу ґвалтівника і затримали його. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції Сергій Ткач (саме пучок його волосся затиснула у руках замордована Яна Попович). Убивця був колишнім працівником міліції, якого вигнали з органів. Коли його брали, сказав оперативникам: «Я чекав вас 25 років». Саме стільки часу нелюд полював на жінок. Колишній мент зізнався у вбивстві і зґвалтуванні Яни Попович, розповів про інші свої «геройства». Його звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і убивств. А на допитах стверджував, що має на своєму рахунку не менше ста жертв…
Після зізнання пологівського маніяка справу Якова Поповича було переглянуто «за новими виявленими обставинами». Хлопця оправдали. Четвертий день він на волі. Забирала його з колонії згорьована мама, яка довгі вісім років разом із сином переживала несправедливо завдану кривду.
Виконувач обов’язків начальника ВК №50 підполковник Іван Волчанський у розмові з кореспондентом «Високого Замку» сказав, що Яків Попович під час перебування у колонії поводився нормально. Працював у їдальні. Завжди казав, що не винен, але не вірив, що справедливість коли-небудь переможе. За останні двадцять років це другий випадок у цій колонії, коли засудженого звільняють достроково через його невинуватість.
- Засуджені поздоровляли Якова, раділи за нього, – розповідає Іван Волчанський. – Судячи з розмов, багато з них мають надію, що колись переглянуть і їхні справи, оправдають або зменшать занадто жорстке, на їхню думку, покарання.
Якова Поповича чекає тепер нове життя. Крім усього, він має намір домогтися матеріальної компенсації за вчинену щодо нього наругу. А суворо каратимуть тепер, очевидно, тих неуків у погонах, хто допустив службовий злочин, безпідставно запроторивши за ґрати невинну душу. Як показують факти, Яків Попович не перша з них. І, на жаль, не остання…
http://www.wz.lviv.ua/articles/89069

Хто дочитав, тому щиро скажу, що вину за ці жахливі події я переношу і на себе, тому що це і я дав владу Юрію Луценко, коли голосував на виборах 2008 р. в першу чергу за його "Народну самооборону"
Моя думка однозначна: виборець має відповідати за свій невдалий вибір принаймні перед своєю совістю, щоб визнати помилку і провину за неї. Це є шлях до відповідальності за свій вибір у майбутньому.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Звертаюся  до Вас внаслідок повної безпорадності  перед репресивним,  лакейським. наркоманізованим  українським правосуддям. Йдеться про розправу нинішнього презіка України Вітька баньдюковича над колишнім Прем'єр-міністром України леді Юлією Тимошенко і нинішнім лідером опозиції.

Господь Бог подарував Україні дивовижну жінку – політика !!!. що є такою рідкістю в світі!!! Такі жінки народжуються у світі не так часто, …  а в нашій країні упершее  !!!!!!!!!!!!    Ця жінка - Юлія Тимошенко,  …. екс-прем'єр міністр нашої країни,  лідер  опозиції, натхненник Помаранчевої революції.,  …  вона  надіялася  що  то  мужчина  і  віддала  першість  брехуну ющенку  привівши  його  до влади,  як  він,  бив себе в груди перед   людьми Майдану.  Як  він  клявся  посадити  бандитів  в  тюрми ….  і як він  свідомо брехав  людям ???!!!

Зараз в Україні йде судовий процес, Тимошенко

звинувачують в «перевищенні  посадових повноважень» при підписанні газових угод з Росією взимку 2008 року.   /Вона  спасла  від  замерзання  не  лише  люд  України  а  й  Европи  теж !!!/    … Нісенітність і надуманість звинувачень зрозуміла не лише нам, жінкам України, але і всьому світу.

Фактично ж її судять за те, що вона жінка, що вона в

політиці не лише на рівних з чоловіками, але і випереджає їх за своїми особистими якостями. Тимошенко не лише жінка-політик, вона ще і успішна, розумна, красива !!!  А це  ох  як не  подобається  баньдюкам-олігархам,  …яких  як  жирними смердючими свиньми,  охарактерезувати  … ще й замало …

Янукович є представником того регіону України, в якому

статус жінки в сім'ї і суспільстві традиційно є значно нижчим, ніж статус чоловіка  (свою  жінку  він  тримає  вже  другий  рік  під  домашнім  арештом  не  дозволяючи  їй  з  будь  ким  спілкуватися).   …. Характерно, що Баньдюкович публічно заявляв,   …  що місце жінки на кухн ??? … 

В  українському  Кабінеті міністрів зараз немає жодної жінки !!!

Баньдюкович повертає в країну  в  патріархальне суспільство, де управлятимуть країною тільки чоловіки.

Юлію Тимошенко судять виключно чоловіки-політики, не бажаючі бачити жінок в управлінні державою. Баньдюкович планомірно, за свідомо неспроможними звинуваченнями знищує свого єдиного реального політичного супротивника. Кишеньковий суд Баньдюкович, нехтуючи абсурдністю звинувачень, зневажаючи права Юлії Тимошенко, продавлює годне Баньдюковича рішення - ув'язнення строком від 10 ... років. 

Важко позбавитися від відчуття, що презік Баньдюкович не може витримати конкуренцію з розумнішим, чеснішим, стійкішим, нарешті красивішим політичним супротивником, що є до того ж жінкою. І він просто усуває з політичної арени свого реального конкурента на наступних виборах.

 Її хочуть принизити, позбавити можливості продовжити свою політичну кар'єру

На жаль, українська громадськість ще не в змозі стати на збройний захист.  А ПОТРІБНО !! … а  громадська  і  світова   думка поки що  занадто слабо  щоб вплинути на репресивний апарат і змусити його припинити репресії проти видатної жінки-політика України !!!

 Тому я вимушена звертатися за допомогою до впливових людей і організацій Заходу. 

У мене  немає  телебачення але в мене є Інтернет !!!  Наші телеканали усі належать олігархам , куди мені  і  Тимошенко вхід закритий.

Мені  потрібна допомога американської громадськості в її захист. Мені потрібна допомога американських юристів для моніторингу судового процесу і надання  юридичної допомоги адвокатам Юлії Тимошенко

Весь світ повинен  дізнатися, що є така країна Україна, де саджають у в'язницю жінку - патріота  за те що знаходячись на посту прем'єр-міністра України, Юлія Тимошенко зруйнувала корупційні схеми і не дозволила чиновникам вкрасти мільярди доларів з бюджету країни.

Зараз її вбивають морально,  …  влаштувавши судилище, а не справедливий суд.

Обмежують її права в захисті і не дають можливості її адвокатам докладно ознайомиться з матеріалами справи. На ознайомлення 15-ти томів "Справи" в 4000 сторінок і побудову захисту, суддя надав ДВА дні її адвокатові!!!!

Цим не правосудним "правосуддям"  влади України хочуть  знищити жінку - політика тільки за те, що вона відстоювала інтереси своєї країни! 

Завдяки своєму розуму і таланту, у важкий для країни час,  вона   прийняла єдино правильне рішення на переговорах з Росією за Договором про постачання газу і врятувала країну  /і  Европу  теж/  від катастрофи зимою 2009г !!!!!

---

Авторское право, как правовое явление, возникло не сразу, а в результате длительной эволюции. Происхождение авторского права вызывает споры и по сей день, однако мы попытаемся остановиться на наиболее известных фактах и показать процесс зарождения и развития авторского права.

Зачатки авторского права существовали уже в античные времена и выражались, в первую очередь, в борьбе с литературным плагиатом. Однако эти попытки носили эпизодический характер и были свойственны не всем, а отдельным из древних цивилизаций. Древний Египет по праву считается родиной книги - именно в Египте появились первые литературные произведения. Однако характерной чертой древнеегипетских авторов было стремление не связывать свое творение со своим именем, а приписывать его какому - либо богу или фараону, что считалось лучшей гарантией бессмертия произведения. В Афинах литературное творчество, издательское дело и книготорговля достигли достаточно высокого уровня. Именно в Древней Греции возникло понятие изданной книги, впрочем, далекое от современного понимания. Древнегреческое слово "экдосис" (издавать) означало определенный процесс, при котором лично автором или писцами под его наблюдением изготавливался оригинал литературного произведения, а затем с него переписывались заказанные копии. Произведения переписывались всеми желающими без ведома и контроля автора, что вело к появлению искаженных версий произведения. Поэтому оригиналы произведений, в первую очередь тексты драматических произведений - комедий и трагедий передавались на хранение в публичные учреждения и служили своего рода эталонами, позволявшими не только сверять изготовленные копии, но и оберегать автора от плагиата. Плагиат рассматривался как проступок, позорящий честь гражданина, и зачастую наказывался изгнанием из полиса. Однако, даже в Риме периода Империи, который по праву считают временем расцвета гражданского права, так и не возникло какое бы то ни было закреплённое в законе право на произведение, которое отличалось бы от права собственности на рукопись. Отсутствие специальной правовой охраны в античном мире было обусловлено отсутствие технических средств, позволявших воспроизводить их в достаточном количестве, необходимом для того, чтобы произведения стали полноценным товаром, предлагаемым публике. Размножение произведений было затруднено, поскольку рукопись могла быть переписана только от руки, картина перерисована и т.п. Автор произведения, существовавшего либо в единственном экземпляре, либо в виде нескольких рукописных копий, являлся собственником материального объекта, который можно было продать или подарить другому лицу. Поскольку произведение как нематериальный объект фактически не отделялось от материального объекта, в котором оно было воплощено, то для регулирования подобного рода отношений не требовалось создания иного, кроме права собственности, правового института.

Именно поэтому большинство исследователей связывают возникновение авторского права с изобретением книгопечатания в Европе. Иоханн Генсафлейш по прозванию Гуттенберг в 1440 г. выпустил первую, не сохранившуюся до нашего времени, печатную книгу. Изобретение Гуттенберга привело к тому, что процесс изготовления копий произведений значительно упростился, цена на книги понизилась и они стали более доступными -- теперь рукопись могла быть напечатана большим тиражом и распространена среди широкой аудитории. Тем самым, результаты творческого труда авторов стали полноценным товаром и могли приносить стабильный доход. И первыми, кто поставил вопрос о необходимости особой охраны для произведений, стали издатели. Издатели, которые несли значительные расходы на приобретение типографского оборудования, покупку рукописи автора, изготовление тиража не были защищены от конкурентов, которые перепечатывали уже выпущенные в свет книги и могли предлагать их по более низкой цене. За защитой своих интересов первоиздатели вынуждены были обращаться к власти -- королевской, церковной, муниципальной с просьбой о защите их монопольного права на издание той или иной книги. И власти, как светские, так и церковные, выдавали обращавшимся к ним первоиздателям охранные грамоты, которые получили название "привилегий". Со временем количество индивидуальных привилегий стало заметно увеличиваться. Поэтому отдельные государства стали практиковать выдачу вместо индивидуальных привилегий одной общей привилегии, которой могло пользоваться любое заинтересованное лицо при выполнении предусмотренных в этой привилегии условий. Кроме того, к концу XVII века система привилегий, как монопольных прав, предоставляемых королевской властью, все более и более подвергались критике, и все громче звучали требования авторов признавать их права. Первый шаг от системы привилегий в направлении авторского права был сделан в Англии. 11 января 1709 г. в Палате общин был заслушан проект закона "О поощрении образования путем закрепления за авторами или приобретателями копий печатных книг прав на последние на время, устанавливаемое отныне". 10 апреля 1710 г. проект получил силу закона, известного более под названием Статута королевы Анны. В соответствии со Статутом автор получал исключительное право на издание своего произведения в течение 14 лет, которое могло быть уступлено на этот срок издателю. Право на произведение возникало при условии выполнения автором ряда формальностей -- Статут требовал регистрации произведений до их публикации в реестре Компании издателей и книготорговцев, а также депонирования экземпляров произведения в университетах и основных библиотеках. По истечении указанных 14 лет право на издание возвращалось автору, и он мог снова уступить его, в том числе и другому издателю, еще на 14 лет. Нарушение исключительного права на издание наказывалось крупным штрафом с конфискацией незаконно изданных экземпляров произведения.

Во Франции появление законодательства об авторском праве было прямым следствием буржуазной революции 1789 г., отменившей все дореволюционное законодательство, а вместе с ним и существовавшую ранее систему привилегий, выданных отдельным авторам и издателям. Вместо этого были приняты два нормативных акта -- Декрет от 13 (19) июля о праве публичного представления произведения и Декрет 13 (24) июля 1793 г. о праве на воспроизведение. Декрет 1791 г. признал за авторами драматических произведений исключительное право на публичное представление в течении всей жизни автора, которое после его смерти переходило по наследству сроком на 5 лет. Декрет 1793 г. признал за авторами разного рода письменных произведений, композиторами и художниками исключительное право продавать, передавать для продажи, распространять свои произведения на территории Республики, а также уступать полностью или частично право собственности на них. Декрет 1793 г. предусматривал переход всех прав автора к наследникам уже на десятилетний срок. Уже во времена Великой французской революции достаточно отчётливо прослеживалось различие между двумя направлениями правовой мысли в авторском праве, имеющих в своей основе различные философские подходы; различие, которое в значительной степени сохранилось до настоящего времени. Основанная на принципах естественного права теория авторского права Франции и других стран системы римского права акцентировала внимание на идее о том, что охрана должна распространяться как на имущественные, так и на личные интересы автора. Взгляд на произведение, как на продолжение личности автора, приводил законодателя к тому, что в центре внимания закона об авторском праве должен быть автор. Именно он, творец должен изначально наделяться всеми полномочиями по использованию своего произведения, которые могут быть им в последующем в том или ином объёме делегированы другим лицам. При этом передача автором права использования произведения другому лицу с точки зрения этой теории вовсе не означает, что прекращается правовая связь творца с его произведением. Признаваемые за автором личные права, являясь такими же естественными правами, осуществляются им независимо от того, кто и на каком основании в данный момент обладает правом использования произведения. Такая концепция авторского права с присущим ей дуализмом личных и имущественных авторских прав и чётко выраженным акцентом на обеспечении прав и интересов создателя произведения, получила название концепции "прав автора" (droit d'auteur). Наибольшее распространение данная концепция получила в европейских странах, в первую очередь во Франции и Германии.

Между тем авторское право в странах общего права развивалось в другом направлении. В странах общего права, главным образом в Великобритании и США, за создателем произведения признавалось право, основанное на естественных правах собственности, философскую основу которых в своё время разработал Дж. Локк. Однако при создании писанных законов об авторском праве создателям произведений была предоставлена лишь ограниченная имущественная защита; писанные законы не кодифицировали всё общее право, а заменили его, предоставив имущественные права в форме срочного права на воспроизведение. Такой подход законодателя по сути мало чем отличался от прежней системы привилегий, которая также обеспечивала только экономические интересы; разница состояла в том, что привилегии являлись актами индивидуального характера, а законы об авторском праве стали актами универсального действия. Такая концепция получила название концепции "авторского права" (copyright). Закрепив в законах об авторском праве исключительное право на воспроизведение (право делать копии -- англ. copyright) как частный случай более общего права собственности, страны общего права распространили на права по использованию произведения и общие принципы права собственности. Поэтому с точки зрения концепции "авторского права" имущественные авторские права находятся в неограниченном гражданском обороте -- они могут не только передаваться, но и уступаться, т.е. отчуждаться, как отчуждается продаваемая вещь. Во-вторых, поскольку авторское право в данной системе стало лишь конкретизацией общего права собственности, в его конструкцию вошли только имущественные права; личные права создателя произведения оказались вне сферы действия авторского законодательства. В центре же внимания законодателя в системе "авторского права" находится само произведение, а задача законодателя состоит в том, чтобы урегулировать процесс его использования. Поэтому для законодательства стран общего права вполне естественным выглядит признание в качестве автора произведения не его создателя, а, например, фирмы, в которой работает создатель произведения.

История авторского права как в России, как и в мире, неразрывно связана с развитием книгопечатания. С появлением полиграфии книга стала объектом купли-продажи, и на этом этапе авторское право защищало прежде всего интересы издателей. И только в середине XVII-го века авторское право стало связываться с личностью автора. В те времена авторское вознаграждение выплачивалось либо в виде жалованья, либо в виде единовременного вознаграждения, либо таким интересным образом, как это упомянуто в приказе Главного директора Императорских театров А.А. Нарышкина от 15 апреля 1803 г.: "Господину генерал-майору Титову за сочинение им музыки для мелодрам "Андромеда и Персей", "Цирцея и Улисс" и для драмы "Суд царя Соломона" предлагаю конторе дать ложу в каменном театре в третьем этаже, на пятьдесят русских и французских спектаклей бесплатно". В 1803 г. в Санкт-Петербурге была создана Комиссия, возглавлявшаяся Управляющим Кабинета Государя Гурьевым, которая после 6 лет работы утвердила Положение, где впервые в российском законодательстве были установлены принципы и нормы оплаты авторского вознаграждения, "дабы выгоды автора и переводчика были для них не подвержены никакому сомнению и служили бы одобрением к большим трудам". Первым российским законодательным актом, регламентирующим вопросы авторского права, стал "Цензурный устав" от 22 апреля 1828 г., который содержал специальную главу "О сочинителях и издателях книг". В соответствии с этим Законом сочинитель или переводчик книги имели "исключительное право пользоваться всю жизнь своим изданием и продажей оного по своему усмотрению как имуществом благоприобретенным". В 70-е годы Х1Х-го века в России началось формирование системы авторских обществ. Первыми для защиты своих прав объединились драматурги, которые по инициативе великого драматурга А.Н. Островского учредили 29 ноября 1870 г. "Собрание русских драматических писателей". 21 октября 1874 года на основе этого Собрания было учреждено "Общество русских драматических писателей", ставшее первым в истории России авторско-правовым обществом со своим уставом. Председателем Общества был избран А.Н. Островский. В момент основания в Общество входил 81 член, в т.ч. такие известные писатели, как А.К. Толстой. И.С. Тургенев, Г.П. Данилевский, Н.С. Лесков. Об авторитете и влиянии этого Общества говорит тот факт, что уже в мае 1875 г. его председатель А.Н. Островский получил от старейшего в Европе и в мире французского Общества драматических писателей и композиторов (САКД) письмо с предложением заключить Конвенцию о переводах, что положило начало международным контактам России в области авторского права. И, наконец, 21 октября 1875 г. к Обществу присоединились композиторы во главе с Н.А. Римским-Корсаковым, образовав "Общество русских драматических писателей и композиторов", т.е. первое российское универсальное авторско-правовое общество, управляющее авторскими правами своих членов на коллективной основе. Именно эту дату Российское авторское общество (РАО), действующее на тех же принципах, может считать датой своего рождения.

Значительный вклад в создание правовой основы этой системы внес известный русский юрист Ф.Н.Плевако, который с 1887 г. возглавлял юридическую службу Общества. За свою 125-летнюю историю Общество русских драматических писателей и композиторов неоднократно трансформировалось, однако система охраны авторских прав на коллективной основе осталась неизменной до настоящего времени. В 1904 г. из-за возникших противоречий Общество разделилось на Московское общество драматических писателей и композиторов (МОДПИК) и ДРАМСОЮЗ с центром в г. Санкт-Петербурге. И только в 1930 г. эти общества вновь объединились во Всероссийское общество драматургов и композиторов. В 30-е годы ХХ-го века в СССР были образованы творческие союзы, которые учредили свои управления по охране авторских прав, каждое из которых занималось только своей сферой авторского права. После вступления СССР во Всемирную (Женевскую) конвенцию об авторском праве в 1973 году было создано Всесоюзное агентство по авторским правам (ВААП), учредителями которого стали все творческие союзы и ряд организаций-пользователей произведений авторов. ВААП в своей деятельности вновь объединило все сферы авторского права, став авторитетной авторско-правовой организацией - членом Международной конфедерации обществ авторов и композиторов (СИЗАК).  Автор- Jasmin

Особисто мені дивно, чому у Львові вивісили державні прапори 28 червня без чорних траурних стрічок?.. А ось погода навпаки начебто аполітична, а висказала своє обрурення сповна дощем і буревіями... Над моїм під'їздом так взагалі вітер вирвав прапор разом з гніздом утримувача і той завис полотнищем донизу, зачевившись за якісь дроти...
Символічно!
Взагалі скільки часу я не пробую зрозуміти - і не можу ні сам осмислити, ні від когось почути розумного пояснення, навіщо Януковичу Віктору, після того, як він успішно і що головне - легітимно прийшов до влади на посаду Президента України, після чого не зовсім легітимно, але підчинив собі Верховну Раду України і Уряд КМУ на чолі з абсолютно покірним Миколою Азаровим, тобто де-факто отримавши всю наявну повноту влади в державі - і САМ добровільно де-юре позбавив себе легітимності, зробивши підлог через рішення Конституційного Суду України. Видно у нього такий фатум: не може жити чесно по закону! Звик Віктор Федорович жити, як єнтот, що "в законє", а по-закону - ну ні в яку, ну просто 95-й квартал якийсь виходить...
Що не тільки у мене проблеми з осягненням цього феномену, говорить і запізніла реакція у закордонних держав і їх керівників, що критично прозвучала в адресу Президента України Віктора Януковича на недавньому XVII Саміті держав Центральної Європи у Варшаві, що змусило його клеїти з себе дурника і верзти побрехеньки стосовно неіснуючої в Україні Конституційної Асамблеї, яко активно діючої іституції.
Далі я виклав детально свої думки і докази, але всеодно прошу всіх уважно вчитатись в наступні найголовніші рядки Конституції України

Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Все! Це основа-основ! Прошу зауважити, що введення в дію Віктором Януковичем  Конституції України в редакції 1996 р. на підставі рішення Конституційного Суду є найгрубішим порушенням законодавчої норми Статті 5 частина 3, а також Статті 75 де сказано наступне: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України." Отже жоден суд не має права вводити в дію закони або вносити до них зміни, що є правом тільки законодавчої гілки влади, а тим більше - узурпцувати право і змінювати конституційний лад в країні. Президента було обрано за Конституцією України в редакції 2004 р., а діє він за Конституцією України в редакції 1996 р. - отже зміна конституційного ладу відбулась без жодного народного волевиявлення і навіть без участі народних депутатів Верховної Ради України! Тобто фактично існуюча влада сама позбавила себе легітимності, провівши конституційний переворот! Ось які повноваження є у КСУ:
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Зауважте: все, на що максимально уповноважений цей суд - давати "офіційне тлумачення"!!! І тільки діючої Конституції! Суд може відміняти закони, які суперечать Конституції, але КСУ не в праві відміняти саму Конституцію! В цій патовій ситуації КСУ мав право вимагати в правовому полі тільки: або щоб депутати ВРУ провели процедуру через прийняття рішення конституційною більшістю щодо легітимізації через повторну бездоганно правову процедуру підтвердження положень Конституції у редакції 2004 року, або скасувати всі зміни і проголосувати відновлення виключно конституційною більшістю ВРУ з обов*язковим особистим голосуванням народних депутатів Конституції України в редакції 1996 р. - це є мінімальне, що легітимізує Конституцію в разі визнання КСУ незаконності внесених до неї змін.
Або ще КСУ мав право вимагати максимально демократичної і легітимної процедури, як Всеукраїнський референдум з імперативним висновком, а не дорадчим, якими є призначення народних референдумів в Україні по сучасному законодавству, тобто його ще має одобрити-затвердити більшість депутатів ВРУ, щоб референдум став дійсним і що є абсурдом: рішення народу нижче за рішення жменьки депутатів, тоді як в Конституції є чітка норма щодо цього:
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Ще раз звертаю увагу, що всенародні багатомільйонні віче Майдану 2004-2005 років і є отою конституційною нормою "та інші форми безпосередньої демократії"
І як зараз для мене є загадкою, чому Віктор Янукович сам позбавив себе легітимної конституційної влади, так до того було і є для мене загадкою, чому Віктор Ющенко не виніс питання затвердлження Конституції України на Всенародний референдум... Загадкова ця країна - Україна... І ми в ній живемо ну такі загадкові! Такі загадкові свята відзначаємо в Україні, що крий Боже, спаси і помилуй: то святкуємо, що один окупант переміг іншого і голод 33 поновився голодом 46 - радості нема меж! Тепер святкуємо наявність відсутності, чинність безчинства...
Немає в Україні легітимного законодавства! Нема! Взагалі! І це факт! Особливо наглядно це демонструють наші рідні народні депутати, серед яких вже визріла когорта "кнопкодавів за себе і за того парня", хоча в Конституції чітко і однозначно сказано: депутат повинен голосувати виключно особисто! В іншому випадку всі закони і постанови ВРУ не є чинними!

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

А ще є ось яка стаття:

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Як можете легко помітити: порушення присяги не несе покарання для депутата! Порушуй, рідний, скільки влізе, а вони в нас бездонні! І обезбашенні!

Так що ж святкуємо сьогодні, панове, у нашій славній Україні?..
А святкуємо те, чого нема!

Богдан Гордасевич
28 червня 2011 р.
м. Львів-Рясне
 
Прошу переглянути мої інші замітки по темі
http://blog.i.ua/community/1925/548803/
http://blog.i.ua/community/662/621047/
і повне зібрання різного
http://io.ua/s77066

Мнение представителя РПЦ о том, что нужно сделать с книгами староверов. Со всеми. Это к слову о веротерпимости. Наводит на нехорошие мысли по поводу кто, как нам переписывал историю...
Иудохрестианские попы не открывают для нас ничего нового. С момента прихода византийских пришельцев на Русь,и насильственного крещения Руси.Их методы сжигать людей и книги... цель ихняя не изменилась. Так на какое благо работают эти люди,которые предлагают сжигать ВСЕ и ВСЕХ. Спрашивается, мы живем в свободной стране? где каждый человек,может верить во что угодно и в кого угодно! Или инквизиция возвращается?! Еретиков,инаковерующих,атеистов,астрономов,ученых,философов и их книги опять будут бросать в огонь? (как например Джордано Бруно . (По решению светского суда 17 февраля 1600 года Бруно предали сожжению в Риме на площади Цветов. Палачи привели Бруно на место казни с кляпом во рту, привязали к столбу, что находился в центре костра, железной цепью и перетянули мокрой верёвкой, которая под действием огня стягивалась и врезалась в тело. Последними словами Бруно были: «Я умираю мучеником добровольно и знаю, что моя душа с последним вздохом вознесётся в рай»)

Мнение представителя РПЦ .Сжечь все гниги родноверов (язычников)

http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=0cq1CHYMRLQ

Поп предлагает людей сжигать на кострах

http://www.youtube.com/watch?v=_y3c9b-VMyo&feature=channel_video_title

 Счастье и ликование граждан США по случаю убийства их главного врага настолько  яркое, радостное  и искреннее, что как-то даже  неудобно напоминать, что с правовыми основаниями для уничтожения бен Ладена в Пакистане не всё сложилось.

 Поэтому только основное. Ведь для рядового американца легитимность действий власти - нерушимая основа существования их общественного строя. Может быть потому драпируют красивыми фразами все правовые нестыковки в этом громком деле.

 Вчитайтесь как красиво звучит речь пресс-секретаря президента США Джей Карни:

"Со времени своего прихода к власти и еще ранее президент (США) указывал, что в свете атак Усамы бен Ладена на нашу страну, загубленных им жизней - не только 11 сентября (2001 года, дата терактов в Нью-Йорке
и Вашингтоне), но и в других случаях, - тот являлся ценной и законной мишенью. И президент (Обама), и его предшественник говорили, что при наличии оперативной информации, позволяющей захватить или уничтожить бен Ладена, они немедленно и уверенно отреагируют. И вот такая возможность представилась".

 Пышно. И почти убедительно. Вот только можно себе представить, какой гвалт о нарушениях всех международных законов подняли бы  американцы, попробуй например россияне уничтожить своего врага на территории другой страны.

 Но это ведь американцы. Им можно. Да и где найти таких специалистов назвать красиво сомнительную дельце? Вот например: помощник президента США по вопросам борьбы с терроризмом Джон Бреннан признавал, что проведение "односторонней операции" осложнялось необходимостью "уважать суверенитет" Пакистана.

 Неудобно ему в радостную минуту задавать вопрос - каким это образом был уважен суверенитет Пакистана? Ведь власти суверенной страны  были проинформированы о случившемся лишь после того, как американский спецназ с телом бин Ладена покинул воздушное пространство страны.

 На радостях, что уничтожен главный враг и тем самым хоть как-то оправданы деньги налогоплательщиков, потраченные за
одиннадцать лет поисков Осамы бин Ладена  американские власти снисходительно почти простили Пакистан. Только выразили небольшое неудовольствие, что укрытие международного террориста располагалось
неподалеку от пакистанской столицы. Пусть воздают хвалу Аллаху, что у США такая радость.
А то бы  и им устроили показательную порку.
 

МОСКВА, 2 апреля. 

Глава Совета Федерации, лидер партии «Справедливая Россия» Сергей Миронов предложил премьеру Владимиру Путину подумать о введении конфискации имущества не только у чиновников-коррупционеров, но и у членов их семей, при этом презумпция невиновности должна быть отменена.

«Речь идет о конфискации имущества у коррупционеров и у членов их семей. Причем сделать это в таком императиве — если чиновник попадается на таких неблаговидных делах, как взятка, то конфискуется все имущество, а потом пусть родственники доказывают, что это имущество приобретено законно. Если докажут — им вернут, не докажут — все остается в казне государства», — цитирует Миронова NEWSru.com.