Сказати у вічі тобі того не зможу.
Ти і сам знаєш чому. Бо так для усіх простіше. Бо так безпечніше. Бо так...

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.


(Ліна Костенко)

 Кому би пику натовкти, аби на душі легше стало..
Я перестала керувати своїми почуттями. Вони мене захлинають. А виходу нема
і я божеволію.

От жаль тілько, що не тихо, а вельми тихо.
Шолі на футбол сходити чи піти на якусь акцію і пику комуся натовкти?!
Навряд чи це мене врятує. А що мене врятує?

П.С. Мені треба поставитися до життя (стосунків, людей), як і він, - з раціональністю.
І все стане легше. Чи це чергова Олеськіна ілюзія?!