Я хуею дорогая редакция, только что прочитал новость и был немного ошумлен. Украинские министры решили что молодым людям пиздец как легко достаются деньги, и они решили поднять цены на образование. Что больше всего убило, так это якобы "институты" которые были недавно ПТУ и техникумами, сейчас стали неибаццо "Унивэрсытэтамы", "Акадэмийамы", и "Коллэджамы". Образование осталось на уровне интерната для даунов.
И еще меня улыбает, так это необходимые поборы для "прэподоватэльского состава" и всякого рода ублюдков типа декана. Причем если человек хочет учится, и он может учится, но у него нету денег. Покажут большой ХУЙ, а возьмут какого-то дауна, который двух слов связать не может, но зато "Тато продав свыню, та сказав мэни вчытысь"
Сравнивал цены на обучения в Киеве и Бангкоке, был поражен. В БКК можно получить образование за 10000 баксов за все время. (гуманитарное) или 25-30000 (техническое). При  этом в стоимость обучения входить проживание, студенческая столовая, и вся необходимая литература для обучения. Причем если ты действительно шариш, то после бакалавра можешь пойти на степендию дмагистра и доктора.
 Нахуя тогда учится в укр бурсах, если ихние дипломы не то что в Европе не признают, а даже и в России и сьтранах СНГ(ну разве что кроме узбеков да туркменов)?

                   Ранок... годинник показує п`ять хвилин на восьму, я вже на зупинці. Моя маршрутка. Майже година, і я біля метро, далі затримка при вході в метро, наступна „пробка” при переході зі станції на станцію і ось нарешті станція метро „Лук`янівська”. Тепер останній ривок і я в Академії. Забравшись на гірку і майже дійшовши до будівлі академії розумію, що якось забагато студентів зібралося на лавочках поряд із корпусом. Підходжу ближче і розумію... Закриті двері... Так... Саме так... Закриті двері!!!! На годиннику 08:35...

                  Я відверто вражена. Закриті двері... Це як називається? Це такими методами борються зі студентами, що би вони вчасно приходили на пари?? Цікаво, досить цікаво... Однак, протиріч багато викликає.

                  А якщо мені потрібно на 2 пару і я приїжджаю раніше щоб зайти в бібліотеку чи до викладача, то мені також необхідно чекати під академією, аж допоки відкриють двері. А якщо приїжджають заочники, щоб дізнатися розклад, зустрітися зі своїми викладачами, вони також не можуть зайти. Я би зрозуміла, якби такі дії були введені в середній школі, або в навчальному закладі із бюджетним фінансуванням. Тоді б це було як мінімум обґрунтовано та логічно.

                  На вулиці не літо. Зараз осінь, на вулиці віє вітер і досить прохолодно. Сховатися немає де. І що тепер??? Тепер мені потрібно мерзнути під академією? Мимоволі напрошуються думки: Чекати наступну пару, з усіма шансами замерзнути і захворіти, але прийти на пару; чи їхати додому, але зменшити шанси захворіти? Тоді в мене виникає питання: „За що ми заплатили гроші”? За те що би посидіти під академією, що би замерзнути, що би захворіти і унеможливити свою появу на парах ще як мінімум на тиждень?

                   Ми не діти, і коли навіть ми запізнюємось, ми звітуємо перед собою у тому, що ми ж позбавляємо себе можливості прослухати лекцію спочатку і тим самим завдаємо собі шкоди. Оскільки, ми заплатили гроші за навчання і маємо отримувати знання, але в даному випадку ми самі винні, бо не прийшли вчасно. І лише ми самі перед собою несемо за це відповідальність. Ми самі вирішуємо, чи йти зараз на пару, просити вибачення у викладача, чи вже йти на наступну. Справа в тому, що це ВНЗ і якщо хтось не хоче ходити на пари, то він не ходитиме взагалі. Але ми ходимо, ми хочемо ходити, ми хочемо отримувати знання. Але, то одне, коли ми з власної вини запізнюємося на 5, 10 чи 15 хвилин, і зовсім інше, коли працівники навчального відділу не пускають нас до навчального закладу, тим самим позбавляючи нас змоги отримувати знання, за які, до речі вже заплачено кошти батьками, або ж самими студентами. Більшість із нас працює і більшість розуміє вартість зароблених грошей, і якщо вже ми їх інвестуємо в навчання, то ми за будь яких обставин не хочемо замерзнути під корпусом Академії замість того, що би вчитися.

                    Також страшенно дивує те, що на такий пункт як „запізнення студентів” так болісно реагує навчальна частина, при тому при всьому, що загалом у нашого навчального закладу є багато інших, на багато важливіших проблем. Запізнення то проблема, і ми з тим згодні, але є більш важливіші проблеми, які чекають позачергового вирішення:

                    Бібліотека. Так, вона в нас є, це вже добре. Але, навіть бібліотекар відмовляється назвати кількість присутніх в бібліотеці книжок, і тим самим унеможливлює вирахування кількості книжок, яка припадає на одного студента нашої академії. Показник був би цікавим. Кожен студент, як і кожен викладач, так і кожен працівник нашої академії хоч раз мав бути в бібліотеці і приблизно розуміє що та кількість книжок яка є, її не просто не достатньо, книжок, необхідних для вивчення багатьох предметів просто немає!

                     Розклад. Ми розуміємо, що складання розкладу дуже складний та трудомісткий процес, і що в ньому потрібно врахувати всі побажання всіх викладачів. Та ми також просимо проявити і до нас, до студентів лояльність у цьому питанні. Ні для кого мабуть не секрет що переважаюча більшість студентів ходить на роботу. Дехто для того, що би мати кишенькові гроші і здобувати досвід, а дехто для того щоб здобувати досвід і сплачувати собі за навчання. І в більшості випадків є дві нерозривні складові частки нашого студентського життя: ми ходимо на роботу, щоб платити за навчання, і платимо за навчання, щоб ходити на роботу... Це коло замкнене. Виключивши одну складову втрачаєш все. У випадку коли пари ставлять на другу зміну студент втрачає можливість ходити на роботу, а як результат на кону стоїть і його можливість у подальшому навчанні.

                       Кафетерій. Або як його ще люб`язно називають наші студенти „Ресторан”. Ви бачили які там черги? Ви можете уявити як за таких умов, за 10 хвилин перерви можна встигнути придбати собі чай? А ще його потрібно встигнути випити... А коли за розкладом 3 - 4 пари, то більш ніж нормальним є бажання випити чаю, але коли бачиш чергу, то ще 5 разів думаєш про те, чи стояти в черзі, чи простіше залишитись без чаю... Дуже часто перевагу здобуває другий варіант. Що є досить прикро... А це є здоров`я...

                        Сходи. Якось дуже важко на перерві пересуватися між поверхами, особливо в області третього поверху, де безпосередньо знаходиться кафетерій, та другого поверху. У нас вже є побудований чудовий новий корпус, чому закриті сходи в новому корпусі? Відкривши сходи, Ви пришвидшите можливість пересування студентів між поверхами в нашому корпусі, що зменшить давку і час пересування. І одразу всім: і викладачам, і студентам стане на порядок приємніше та зручніше і набагато швидше ходити на перерві між поверхами.

                         Опалення. Не мені Вам розказувати, Ви й самі прекрасно відчуваєте температуру в наших аудиторіях. Є тепліші аудиторії, а є ті, в яких неможливо сидіти без верхнього одягу, де дує з вікон. де не просто мерзнуть, а замерзають руки. В таких умовах дуже важко зосередитись на науці. Ходять чутки, що на початку листопада місяця обіцяють підключити опалення. Отож, подивимося. Ми дуже розраховуємо на це тепло, нам правда холодно.

                          Гуртожиток. А Ви були в гуртожитку? Як що ні, то раджу сходити і переконатися втому, що там немає гарячої води, що там іноді води немає взагалі, що там не працює душ і працює дві плитки на поверх. А кількість проживаючих у кімнатах?! Цікаво, хоч якісь норми там витримані?

                         При наявності таких гострих проблем ми боремося із дисципліною... А може спочатку вирішимо проблеми, які безпосередньо негативно впливають на навчальний процес і на сприйняття нашої Академії як достойного ВУЗу?

Р.S.: А чого лишень варте нововведення у вигляді дзвінка на пару... Це згадка про школу, чи як? Не сприймається Ваш дзвінок, Панове! До речі, а ні студенти, а ні викладачі не розуміють логіки за якою лунає дзвоник.

Студентов здесь куча я смотрю, поэтому наверное есть кому ответить на вопросы моей мятущейся души.

С бывшими студентами днем (пока Вы были на парах) уже обсудили. Теперь хочется услышать мнение студентов действительных и будущих - потому и повторюсь.

[ На хрена Вам высшее образование? ]

http://www.korrespondent.net/main/192606/

Два миллиона украинских студентов зря тратят годы своей жизни на учебу:
большинство выпускников вузов не готовы к трудовой деятельности и даже
пишут с ошибками, пишет Глеб Вышлинский в журнале Корреспондент.


Когда-то я пожаловался своему коллеге на неспособность новой сотрудницы,
во всем остальном - чудесного человека, делать элементарные расчеты. Как
руководителя, до этого набиравшего на работу практически только
выпускников Киево-Могилянской академии, меня это удивило. На что
коллега, сам выпускник этого же вуза, заметил: "Раньше за тебя проводил
отбор [Вячеслав] Брюховецкий [Президент НаУКМА]". Имелась в виду
система тестирования абитуриентов, которая позволила этому вузу создать
репутацию единственного учебного заведения в Украине, куда невозможно
поступить за взятку.

Однако с каждым днем я все больше убеждаюсь, что функция высшего
учебного заведения в будущей карьере украинского студента - не более,
чем штампик прохождения базового отбора. Поступить в НаУКМА, Киевский
национальный университет имени Тараса Шевченко или КПИ в целом сложнее,
чем в частный или региональный вуз, - требуется больше знаний. Вне
сомнения, и уровень преподавания в вузах - лидерах по различным
рейтингам существенно выше, чем у менее популярных конкурентов. Проблема
в том, что знаний и навыков, приобретаемых даже в лучших из них, крайне
мало как для затраченного времени на их получение, так и для успешного
начала карьеры.

На протяжении последних десяти лет в мои обязанности входит набор
исследовательского персонала - в основном, экономистов и социологов. За
это время я прочитал, наверное, около тысячи резюме и провел несколько
сотен собеседований. Большинство из них были со студентами последних
курсов или выпускниками. При этом передо мной не стояла задача найти
людей, согласных на невысокие зарплаты. Наоборот, нужно было искать
лучших, и репутация работодателя это позволяла.

Эта задача с каждым годом усложняется. Все в большей степени виден
развал среднего образования: среди резюме нынешних 20-летних отбор по
критерию элементарной грамотности сразу же отсеивает большинство. Почти
половина дошедших до этапа собеседования не знает, сколько будет семью
восемь и не способна решить элементарную задачку на проценты.

Что же касается знаний и умений, которые будущий работник должен
получить в вузе, то здесь иллюзии рассеялись уже давно. Мы просто
набираем лучших по сравнению со своими однолетками, заранее зная, что
понадобится несколько лет "производственного обучения", чтобы человек
начал стабильно работать. Да и журнал Корреспондент вынужден был создать
мини-школу журналистики, поскольку найти более-менее готового новичка
нереально.

При этом и журналисты, и экономисты, и социологи - самые "модные"
специальности, и я представляю себе, насколько сложнее кадровая проблема
у главного инженера даже самого успешного промышленного предприятия.

Вопрос качества образования выходит за рамки отношений вуз -
работодатель, и является важной социально-экономической проблемой. На
возрастную группу 15-24 года в Украине приходится самый мощный
демографический пик: в нее входит 7,4 млн человек, 16% от населения
страны и 21% от потенциально трудоспособной возрастной группы 15-70 лет.

2,7 млн жителей Украины - студенты, в том числе 2,2 млн - вузов III и IV
уровня аккредитации. 1,2 млн человек из них в 2005/06 учебном году
обучалось на дневной форме обучения. Поражают темпы роста сектора
высшего образования в Украине: с 1990-го по 2005 год количество вузов
III и IV уровня аккредитации выросло со 149-ти до 345-ти, количество
студентов - с 881 тыс. до 2,2 млн.

На что же тратятся эти миллионы человеко-лет? На распечатывание
скачанных из интернета рефератов? На прослушивание лекций по
нумерологии, которые я получал десять лет назад под названием Финансы в
родном КПИ от преподавателя из престижного Нархоза? На посиделки за
пивом и прочие студенческие радости? На них, благо, есть деньги -
родителям по 40-50 лет, рыночные реформы застали их молодыми, и они
успели к ним адаптироваться. Работать вынуждена лишь небольшая часть
студентов - например, в Киеве, по нашим данным, таких менее трети.

И даже лучшие вузы, где эти проблемы сведены к минимуму, продолжают лишь
"давать знания", а не готовить студентов к трудовой деятельности.

Мне неоднократно хотелось по-дилетантски посоветовать тому же
Брюховецкому ввести предмет Основы работы, где рассказывать студентам о
том, что деловые письма нужно вычитывать перед отправкой, на встречах
стоит записывать, а в случае несогласия с поручением начальника нужно
ему сразу сказать об этом, а не просто игнорировать распоряжение. Одна
из выпускниц НаУКМА (одного из лучших гуманитарных вузов страны)
поразила меня, сказав, что за шесть лет в Академии только один
преподаватель (и тот - канадец) ругал студентов за грамматические ошибки.

Директор Международного центра перспективных исследований Владимир
Никитин в своей книге Идея образования отмечает, что через наборы
компетенций - именно того, что необходимо работодателю - выпускникам
много легче приспосабливаться к реалиям рынка. При этом методика
постановки компетенций несовместима с методикой передачи предметного
знания, что указывает на глубину изменений, которые необходимы для
перехода к постановке компетенций.

Если согласиться с Никитиным и учесть нежелание раздобревших на
демографическом пике вузов хоть что-то менять, то нынешним выпускникам и
студентам можно посоветовать одно - идти работать и самостоятельно
формировать компетенции, которые необходимы для успешной карьеры. Учить
иностранные языки, читать книги, набираться опыта от начальства. Когда
ваши одногодки с новенькими дипломами только начнут искать работу, вы
уже будете ценными сотрудниками со стабильным доходом и гарантированным
рабочим местом.