Фантик собою был очень красив,
Привлекал он собою людей, как магнит,
Проникая в мысли, он шепчет мотив:
Что-то волшебное, внутри он хранит.
А продукт тот хорош, лишь пока он закрыт,
И второй раз купить - никому не сулит,
Товар не обёртка, бывает паршив.
Летают фантики по ветру и скачут по асфальту,
Они разбросаны по свету, в них больше смысла нету.

       Зібрав ведмідь з лісів,
        Всіх звірів на поліссі,
        І мовив так красиво,
        Що наче зробить диво,
        Лиш треба вулики прибрати,
        Та віднести йому до хати.
        Немов, бджоли спокій відбирають,
        Вони дуже шумні, а ще вони жалять!
        Нехай покинуть наші зорі,
        І хай живуть собі у морі,
        Хоча і в морі місця мало,
        За грати б їх! Не заважало!
         Він так старанно готувався,
        Казав із тіні, мов ховався,
               А ще куфієй прикривався,       
        Та ніс опухший показався.

Чутки ходили серед люду,
  Що наче, це все є повсюду,
  Багатший, завжди богатіє,
  А бідний все одно бідніє.
  Винуватих рішили піти наказати,
  Зібралися, пішли к ним до хати,
  Людей багацько там було,
  Та все одно, кругом хамло,
  Кричали, голосно ругали,
  Всіх хто був проти повбивали,
  Багаття ніччю розпалили,
  Та хату їхнюю спалили.
  Все то добро порозкрадали,
  Побили і порозбивали,
  Та небуло у хаті тій,
  Отих хозяїв богатій, 
  Вони зібрали свої речі,
  І сопрядилися до втечі.
  Забронювали потяг в Ліссабон,
  Куди дійшов пустий вагон,
  Лиш взяті під арешт*  були,
  Вже доживали свої дні.
В якомусь домі, взаперті,
 Очікували справедливості,
  Не розгніваний, той люд,
  Офіцери, розпоряжалися тут,
  Зібрали, всю разом сім’їю,

  Убрали їх, розстрілом поутру.

              

                 

День народження попа,
  Святкувала ціла хортиця,
  Тому, як розваг багато не знали,
  Лише в церкві вони і гуляли,
  Де, приймали божу кров,
  Та їли тіло його, знов і знов.
  Хором вони дружно співали,
  І так свій голос тренували,
  А вдома лагідні були,
  Відверті, добрі, а не злі.
  Сусіднє село, їх не любило,
  Гнобило як можно, лякало, нищило.
  А хортиця, все і завжди їм прощала,
  Що навіть наступного дня забувала.
  То лихо і зло, що коять постійно,
  За сім поколінь, передати потрібно,
  Онуки і правнуки мають це знати:
  Хто э надійний, хто нічого не вартий.

Мораль, упала на підлогу,
Сама не йде уже угору,
Зле хоче її у муці ізваляти,
Даремно сердитись, сварити, ругати.
Світ змінюється швидко,
На полу його не видко.
Не слід мораль на підлозі тримати,-
На вечірню прогулянку піти, погуляти.
Вечірня прогулянка мораль підняла,
 Неначе сама повз лягла.
Лишила багато приємних і добрих думок,
 Підбадрила, потішила мораль ще разок,
І каже: мене не забувай,
Виходь і гуляй.

Известный очень блоггер, "писать" устал,
Пустые полки магазина он видеть не желал,
И чтоб набраться новых сил,
Он в лес пошёл, он и ведёрко прихватил,
И был он там,
Природы храм:
Обилие расстений и цветов,
Вот и сюжет новый готов!
Учёных не было котов,
Зато собрал боровиков.
Рецепт и фото в сетях изложил,
И споры он горячие, прям сразу получил.
Жаль споры те не высадить в вазоне,
Что так давно пустует на балконе.

                 

                          Богатей один был скряга,

                          Крохобор, выжига, жмот,

                          Не один слуга, бедняга,

                          Кинут им, как глупый кот.

                          Людям не платить зарплату,

                          Так хозяин тот решил,

                          Не свершив большую трату,

                          Простынь детскую купил.

                          Как подходит час расчёта,

                          На тахту ложится он,

                        - Вот ещё одна работа ! -

                          Говорит слуге пижон.

                        - Ты укрой меня, как надо,

                          Вон той простынью слуга !

                          За работу я наградой,

                          Расплачусь с тобой тогда !

                          И слуга послушный , мигом,

                          Простыней его укрыл,

                          Но взревев со страшным рыком,

                          Тот хозяин рот раскрыл:

                        - Ты , мерзавец, мои ноги,

                          Стыть оставил на ветру,

                          Вроде я холоп убогий,

                          Выпил водки по утру !

                          Но батрак не растерялся,

                          Простынь тут же подоткнул,

                          Ещё громче крик раздался,

                          Как рогами бык боднул:

                        - Ты чего мне, гнус паршивый,

                          Тело с головой открыл?

                          Значит ты слуга ленивый,

                          И расчёт не заслужил !

                          Хворостина там лежала,

                          С тахтой рядом, на полу,

                          Вдруг её рука вмиг сжала,

                          Чтоб закончить ту игру.

                          Навернул слуга по пяткам,

                          Богатея в самый раз,

                          И конец пришел загадкам,

                          Всё уладилось тотчас.

                          Поджал ноги тот паршивец,

                          Сжался весь он,как сморчок,

                          Деньги взял слуга - счастливец,

                          Услужил тот дурачок !

                          Вот мораль вам,кто не знает,

                          Хоть в ушах порой сквозняк,

                          Хитрость всё порой решает,

                          Хоть богач ты, хоть бедняк !

  

                         

Постійна, жорстка критика,
Невтішно діє на політика,
Його майбутнє та кар’єра рушиться,
А спокою в житті ніде не бачиться.

Люди наче озвірили,
Так піти його просили.
Це було так гучно чути,
І слова були, що не забути,
Та чи варто було все,
Якщо він не бачить і не чує це.
Усе зле, що є в собі,
Виплиснути на своїй рідні,
І як результат усіх цих слів,
Бачно ніби тоне ненька, гине серед тарганів.
Яким потрбна допомога,
І що у них самих - незмога.