Є "народжені в трамваї". Знаєте?
А є "народжені в квітковому місті". Це з Незнайки (не читав).

А  Ви про що подумали?  Звичайно про квіти. Адже це вони послані Творцем прикрашати наше життя. Отож любуймося навколишнівм світом кожного дня невтомно і щиро...

     Років 7 тому сестричка подарувала мамі білий гібіскус. Років п’ять він добросовісно цвів білими квітами, а потім поруч з ними стали з’являтись квіти червоного кольору, причому іноді на одній і тій же гілці. Не знаю, що послужило причиною таких змін, але нам це навіть сподобалось))) Сестра (біолог за освітою) сказала, що з подібним ще не стикалась. Ось вона, наша чудо-квіточка (зимує рослина в кімнтному горшку, а літні канікули проводить на маминій клумбі)

[ Читати далі ]

Підсніжник білосніжний, підсніжник звичайний, пролісок білосніжний (лат. Galanthus nivalis L.), місцева назва козульки — багаторічна цибулинна рослина. Назва роду походить від грецьких слів, які в перекладі означають «молочно-квітковий» (колір квітів цієї рослини нагадує молоко).
Підсніжник — символ надії. Згідно з однією старовинною легендою, коли перші люди були вигнані з раю, на землі йшов сніг і було холодно. Єва дуже змерзла. Щоб її утішити, надати надії на кращі часи, декілька сніжинок перетворилися у ніжні квіти підсніжника — провісника весни.(Вікіпедія)

Ця історія почалася в моєму дитинстві... Зі знайомства з книгою, яку я сприйняла тоді, як захопливу й трохи сумну казку. Звісно, вона мені дуже подобалася. Тому я ще й залюбки слухала платівку. Навряд чи я повернулася б до цієї книги Екзюпері бувши дорослою... Якби не порада хоршого друга. Він сказав: "Це така зворушлива й така типово-нетипова історія кохання... Думаю, ти дещо впізнаєш, якщо перечитаєш її..." І я перечитала... І дотепер часом повертаюся подумки до історії Троянди і Принца. Чому? Пояснити важко. Тому - цитую. Хто має очі - той бачить... Але пам’ятаймо, що "треба шукати серцем". Отже...

"Отож маленький принц, хоч він і любив прекрасну квітку, пройнявся якоюсь недовірою. Порожні необов'язкові слова він узяв близько до серця і відчув себе нещасливим. 
– Не треба було слухати її, – довірливо мовив він мені якось. – Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки... вони б мали зворушити мене, а ярозгнівався...
А ще він признавався: 
– Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона напувала мене своїм ароматом, ясніла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити...
А коли востаннє полив квітку і збирався накрити її ковпаком, йому навіть захотілося плакати. 
– Прощавайте,– мовив він квітці.
Красуня не відповіла.
– Прощавайте, – сказав він ще раз.
– Я була нерозумна,— озвалася нарешті квітка. – Даруй мені. I спробуй бути щасливим.
I ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, зі скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця тиха ніжність. 
– Авжеж, я люблю тебе, – почув він. – Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю... Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний… Та не барися, це мене дратує. Надумав іти, то йди. Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже горда квітка..."

Чи втішило мене те, що маленький принц врешті зрозумів, що його квітка – єдина, принаймні для нього? Не знаю. Як не знаю, чи втішає – зараз. Адже кожному принцу спочатку треба побачити п’ять тисяч троянд... І знайти мудрого друга, який пояснить, чому потрібна – одна-єдина, заради якої варто навіть померти. Це і зараз – лише казка. Хоча й перечитана дорослою жінкою. 

Ця троянда – для Маленького Принца. Можливо, реальність виявиться трішки іншим варіантом казки? Хто знає...

+ дані за Травень...Червень 2011р.

Кінець календарного Травня. Спека. Україна знемагає (принаймні, вдень). Всюди, крім як в Карпатах.

Там, на висоті — все ще Квітень. Чудова денна прохолода. Ночі, завдяки
яким відчуваєш, що недарма ж ніс спальник і теплий одяг. Все як і має
бути у Квітні.


З квітами включно.


От, напр., 28.5.11-4.6.11 (з Квасів на Говерлу і по Вододілу):


















У горах, крім всього іншого, найвеличніші, майже що безмежні, поля з самої лише чорницею. Зранку вона особливо зваблива .




Рослину на фото окупувала оця моторошна істота:




але, без паніки , --- то одиничний випадок

До речі:







не зовсім до теми, але важливо:

З тих полів чорниці мож без шкоди для поширеності виду й для знелісених хребтів, які цими рослинами захищені від розмивання (не ліс, але хоч щось…), назбирати собі оберемок просто трохи прорідивши зарості. І мати на цілий рік смачний, терпкий чорницевий чай (підійдуть і галузки, і листя)! Та ще й лікувальний (напр., для очей).


Інколи бувають нарікання, що мовляв недобре збирати рослини і т.д.
Дійсно… Кепсько то якось: рвати їх, різати. А ще й якщо то робиться
задля розваги, --- потримати й викинути… Нащо??? Але це питання
передусім до панночок і, зокрема, до Юкусі.

До речі, тут ще раз вивляється корисність збору лікувальних або просто
смачних трав: не лише сенс має, але й схильність до руйнування допоможе
вгамувати .


Крім того, значно краще пити чаї з українських рослин, аніж купувати привозні (“імпортні”). От хоч би з таких міркувань це корисно й людям, і країні:

1) Людина найкраще пристосована саме до рідної їжі — тисячоліття звички, врешті-решт. Не все , що завзято рекламують на ТБ є добре…

2) Чим наша країна може заплатити за привозне? Що ми виробляємо
корисного світові? От, напр., карпатські області “виробляють” ліс.
Буквально здираючи
його зі схилів згори до самого низу та ще й так щоби ті зостались
беззахисні проти розмивання, ерозії (тобто, не залишаючи на горі лісу
кільцями, як то радять навіть вже й енциклопедії...).

3) Збираючи трави, щоби нести їх потім самостійно, важко зашкодити
природі. Виламаєте собі вибірково зі значної площі десяток-два стебел —
сусіднім більше Сонця буде --- навпаки радітимуть . Тобто маємо перевагу порівняно з промисловим способом збору. Згадайте-но моторошні скребки, якими здирають ягоди в серпні...


От і вийде, що розумне використання власної Природи їй лише на
користь. А як ще й додасть здоров’я, то будуть сили ту Природу
захистити колись згодом…

Головне не «захопитись» і не винищувати впень незначні групки
якихось «червонокнижних» рослин. Втім, для цього досить не знати, які з
них цілющі — не закортить і рвати






Повертаючись до Квітня.

У суцвіттях він ще показовіший:












А якщо підніметесь вище, то знайдете навіть і крокуси. Свіжі, щойно з землі




Здебільшо десь біля отаких-от залишків снігу:




А трапляються крокуси не прості, а, ще й, таке враження, з примусово набутою жаростійкістю...








А ці намагались розквітнути на Говерлі:




але було затоптані (бачив, що з Заросляка підіймаються групи десь так по 50 осіб…)

Тож рахунок, зд., таки не на користь рослин...

Але добре й те, що тільки одну гору використовують для вигулу дітей











А як довго цього року Квітень у Карпатах?

Чи хтось був, чи знає?

Бо з початку календарного Травня важко було передбачити (і сніг на 1200м
був, що особливо дивно як для Полонинського хребта, і спека
неймовірна...)

1-го травня поїхали з жінкою на виставку тюльпанів. Особисто мені воно так, "до лампади", але половина любить - чом би й не потішити? Проте, все доволі красиво - дивіться самі.

Відбувалось все на Співочому полі, тому для початку краєвид на київські кам'яні джунглі - знято ліворуч від Лаврентьєвни.

 

Ну і далі

Ну і міст Птона до купи - як без нього

Це жива людина. Косить типу під Рембрата - схожий. Майже не рухається - помітити неможливо. Зрідка, дуже-дуже повільно трішечки змінює позу.

Ось так приблизно. Якщо комусь цікаво світлини більшого розміру - будь ласка, це тут

В принципі, навіть мені сподобалось. А на світлинах, як завжди, фарби яскравіші, ніж у реалі....