Акт Перший - "За дурною головою"
Ідіотів в цій історії щонайменше двоє. Перший почав посеред чотирьохрядного проспекту вивертати з правого ряду ліворуч, звісно підрізав всіх, результат - тормози, гудки і мати. На перший погляд обійшлося без зіткнень. Але як виявилось другий ідіот таки примудрився в цей момент вляпатись в нашу маршрутку. Ідіот не тому що вляпався - а тому що вирішив "розібратись", наздогнав через кілометрів п"ять маршрутку, притис до бордюру і поліз з монтіровкою на водія, розбив бокове і лобове скло. Та подряпина яка лишилась на крилі його не такої вже і дорогої машини не варта і чверті тих грошей які йому прийдеться викласти за подальшу поведінку...
Акт Другий - "Це не лікується"
До того що машини в центрі міста ставлять як попало і про пункт ПДР де сказано про "не менше 2-х метрів для проходу пасажирів" ніхто не пам"ятає я вже звикла. Дорога до будинку моїх батьків - це завжди перевірка габаритів, бо приходиться протискуватись між парканом і машинами, що понаставляли працівники Міністерства культури. От і цього разу біля самого паркану встала іномарка з якимось начальством. Місця лишилось небагато, але прослизнути можна. Але тут відкрилися двері, і начальство вилізло...я зупинилась зачекати поки воно пройде..."Чого стала, я тебе не пропущу! Обходь по дорозі!"...я людина деколи вперта і нікуди не поспішала, до того ж попереду стояла вантажівка і вискакувати з-за неї на дорогу мені аж ніяк не хотілось, тому сперлася на паркан і вирішила почекати. Нє, воно дістало мобілку і стало говорити, не закриваючі двері і не відходячі від машини. Я вирішила не зв"язуватись з дурнем і таки обійшла по дорозі. Щойно я пройшла воно закрило двері і пішло в своє Міністерство культури...
