Очень многие считают своим долгом, проезжая мимо поля с сухой травой,поджечь его в целях "оздоровления" почвы. И при этом они даже не задумываются о возможных последствиях. Недавний пример - отдыхала я на природе с родственниками в районе Десны. И таких отдыхающих вдоль берега было очень много.. И вот кому-то взбрело в голову, (проезжая мимо!!), выйти из машины и поджечь траву (т.е. они и не собирались следить за тем, как огонь распространяется,чтоб в случае неверного направления его затушить). Они не задумались, что ветер дует в сторону отдыхающих, что жара поднимет этот огонь и ничем его потом не остановишь, что поблизости жилой массив и люди будут этим дышать не один день.. Я уже не говорю о тысячах живых организмов, живущих в этой траве (наш народ об этом или не думает, или думает в самую последнюю очередь). На мой вопрос - зачем они это делают, мне ответили чтоб травка была зеленая!! Это огромное заблуждение!! Палить траву, тем более весной,очень губительно для земли.

"Было время, когда считалось, что зола от сожжённой травы улучшает плодородие почвы. Но сегодня доказано, что как раз наоборот, огонь выжигает самый плодородный поверхностный гумусный слой. Гибнет вся полезная микрофлора, в том числе и та, которая помогает растениям противостоять болезням. На восстановление необходимо время, как раз самое ценное весеннее время, когда растения набирают силу. Баланс микро- и макроэлементов тоже нарушается. Можно привести ещё примеры, но суть одна: так называемые палы для земли — зло. Поэтому агрослужбы давно от них отказались"

"В дикой природе все предусмотрено так, что бы трава, кустарники росли после зимы сами, без палов. В нашем климате трава перегнивает за зиму и не является преградой для молодой поросли, а со временем перегнивают и ветки. Кроме этого, ветки в траве - прекрасное место для гнездовий птиц.

Эффект более быстрого роста травы в результате выжигания является кажущимся. Сухая трава просто скрывает поначалу молодые зеленые побеги, и невыжженные участки кажутся серыми. В то время как на почерневших выжженных участках зеленая трава хорошо заметна."

Каждое лето сводки новостей нас пугают огромными лесными и степными пожарами, то в Крыму, то в южных областях Украины,да и во всем мире. И многие думают - вот козлы какие-то, бросили окурок или не затушили кострище после шашлыков. А ведь львиная доля таких пожаров происходит именно из-за такой вот "добродетели" - озеленить. Люди забывают, что огонь непредсказуем и неуправляем. И потом тратят миллионы на борьбу с пожарами...

Мы сами убиваем свою планету, а потом удивляемся, почему это природные ресурсы иссякают.....

Люди, не жгите траву! И своих детей удержите от этого. Если не думаете о живых организмах,там живущих, то подумайте хотя бы о людях, которым придется потом с этим огнем бороться, дышать дымом. Хотите компромисса - жгите поздней осенью, когда природа уже уснула и  ТОЛЬКО на своих участках!! Не трогайте гектарные поля! 

Была бы я в Раде, я бы запретила жечь траву на законодательном уровне... 

З.Ы. Люди бояться признаться самим себе в собственной лени. А ведь нам просто ЛЕНЬ взять косу и скосить прошлогоднюю травку, или лопатой перекопать поле.... Или твердят, что на спецтехнику денег надо. Куда проще все поджечь и забыть...И конечно, дешевле потом гасить пожары...

http://tanja-shino.livejournal.com/33044.html

http://endemyc.fatal.ru/pal.html

 

Под теплыми вечерними лучами:

Закатный пейзажик:

Сняла сегодня видеоролик. Можно сказать, жОсткое порно. Да, я видела пару дней назад, что божии коровки производят фрикции во время секса. Была удивлена, уж слишком насекомыши кажутся чуждыми и все у них обязано быть не как у людей. Но вот сегодняшний секс с садо-мазо поцелуем, да еще в таких костюмах... Много думала... Дело в том, что они большие. Размером с нормального шмеля, в половину моего мизинца (два сустава). Кто такие - не знаю, видела в первый раз... Когда я подкралась, они вовсю любились, а могла и не подкрадываться, им на все было наплевать. На видео видно, как он задирал ей голову к самому своему роту - лапами придерживал. Когда мне надоело вокруг них ходить, я пошла себе дальше, а они все продолжали и продолжали...

Оказалось, что последний талый лёд имеет вот такую бесподобно красивую кристаллическую структуру: 

Погружение в сияющий солнечный микромир, лежа с фотоаппаратом на земле - совершенно непередаваемые впечатления  : )

Хтось назвав його другим в світі після англійського парку Стоу. А як насправді?
Парк "Олександрія" існував у складі білоцерківської резиденції Браницьких та мав спочатку площу первинного парку близько 80га (на сьогодні парк складає 297 га, а весь комплекс - 405,8га). Первісний парк створено до березня 1787 року. Існує унікальний план 1858 року, який ілюструє "вміле використання рельєфу в організації паркового ландшафту і планувальної сітки, особливо в районі долини східної балки". Але є документальні твердження, що на 1804 рік "Олександрія" вже існувала.

В червні 1811 року граф де ла Гард провів майже цілий день, оглядаючи символічний сад у резиденції Браницьких. В 1823 році син київського коменданта Вігель після огляду парку написав: "всех прелестей этого очаровательного места я описывать не буду: их было слишком много". В 1834 році історичний журнал "Киевская старина" надрукував переклад на російську фрагментів спогадів анонімного англійського лікаря, присвяченого його враженням від короткого перебування в парку резиденції графів
"К числу наиболее известных пейзажных парков Англии относится парк Стоу в районе Букингема (около 100 км от Лондона). До XVIII в. здесь существовал регулярный парк, созданный по проекту архитектора Ванбрега. В 1714 г. архитектор Бриджмен начал его переделывать в парк пейзажного типа. Уже тогда в композиционное решение были включены окружающие участки площадью около 400 га. Закончили перепланировку в 1738 г. архитекторы Вильям Кент и его ученик Ланселот Браун. Центром композиции парка был дворец, перед которым с севера и юга организованы прямоугольные открытые пространства. В южном направлении перспектива завершается статуей короля Георга I, а к северу - гладью водоема. Пересеченный рельеф с оврагами, холмами использован для создания небольших лужаек разнообразных видов. В первый период существования парк был ограничен регулярными посадками деревьев, которые позднее были заменены группами деревьев и кустарников, что позволило выявить
перспективы на окружающие пейзажи".
Заради справедливості подивимось фактам та історії в очі: план парка Стоу - це перші кроки до природного, але з дуже помітними залишками регулярного стилю. Навіть, дивлячись на планувальну структуру парку, помітні ареали регулярного стилю трохи розбавлені зеленими масивами, обнесення парку алейними насадженнями.
миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою.
З 1784 року О. Браницькі отримала маєток (один з найбагатших на Україні) в дарунок від свого чоловіка і почала наводити в ньому лад.
Перші роботи розпочалися в 1793 році. Протягом 1796-1807рр. на службі в графа працювали архітектор Домінік Ботані, садівник зі Львова Август Станге, пізніше Зінгер Чех, французький архітектор Мюффо, Цанге (Sztunge польск.), Бартески (Бартецький), Вітт, Єнс. Цікаво, що Август Єнс, німець за походженням, працював в парку з 1815 року 54 роки до своєї смерті. Три покоління Браницьких розбудовували парк. Реформа 1861 року, яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної
робочої сили. Роботи в парку уповільнились і звелись до робіт з догляду за існуючими композиціями.
Крім житлових приміщень в палацах тих часів розміщуються: домова каплиця, портретна галерея, збірка старожитніх пам'яток чи колекція творів мистецтв (музей), бібліотека й архів, що свідчить про духовні надбання роду, повагу до духовних основ життя та розвитку. За свідченнями: у вишуканих краєвидах парку мистецтво садівників намагалось посилити красу природи; загадкові печери та кургани з лабіринтом для мандр надихали відвідувачів парку на містику; стіна з віршами Вергілія, Ротонда з бюстом Потьомкіна, єгипетський храм; декілька дерев, посаджених імператором Олександром І, павільйон з його бюстом; сім американських лип, насаджених імператором Миколаєм І, імператрицею та іншими членами Царського Дому, альтанка з грабу, безліч бронзових та мармурових скульптур, садові меблі, вази з карарського мармуру, малахітова ваза імператора Миколая І, фарфорові вази, млинок, колекції рослин в
оранжереях.



Італійські статуї були копіями античних скульптур, які замовив Наполеон І для Версальського парку, але не встиг їх вивезти. Після падіння імператора Франції Олександра Браницька придбала 16 скульптур найвідоміших майстрів світу в Венеції і привезла до своєї резиденції (15 з них експонується зараз в музеї).
Велика поляна, вкрита зеленим килимом квітучих трав (97 видів, багато з них занесені в Червону книгу) - досягнення садівників в той час у створенні стійкого постійно квітучого покриву - з розташованими групами могутніх дерев. Це музей рослин з 83 видів дерев: 17 - місцевої флори, а 66 - інтродуковані.

Серед них сімейне дерево Браницьких - чотиристовбурна сосна звичайна, яка росте з одного кореня, а далі, подібно генеалогічному дереву, розгалужується на 4 стовбури - діти Браницьких. З раннього ранку і майже до сходу сонця вона залита яскравим світлом, що додає пейзажу легкості й прозорості. Звідси добре видно білоколонний павільйон "Луна", романтичні "Руїни" із ставком і каскадом, арочний міст, вікову паркову діброву - перлину "Олександрії" і долину р. Рось, навколишні луки і ліси.
Маєток успадкував в 1838році після смерті Олександри, син Владислав Ксаверійович, який був одружений на Розі Потоцькій, мав винні та кінні заводи в Гурзуфі та Масандрі. Їх син - онук Браницької - Владислав Владиславович, був одружений на Марії з роду Сапегів (колекціонерів Трипільських скарбів). В 1917 році парк було пограбовано, зруйновано, частину будинків спалено. З 1922 року рішенням Київського губернського комітету парк "Олександрія" був оголошений державним заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму згодом інституту. З 1946 року і донині парк підпорядкований НАН України. Під час ІІ світової війни частину вікових дерев сосни звичайної було вирубано. Тільки з 1955 року під керівництвом архітектора Д.М. Криворучка почалась реконструкція парку згідно розробленого проекту реставрації. У 2000-2007 роках за проектом Укрпроектреставрації відновили ставки, споруди.


Особливу дендрологічну цінність парку становить багатовікова діброва та вікові екземпляри сосни чорної та Веймутової (одна з них - улюблене дерево О. Браницької - єдина найстаріша в Європі серед цієї породи), ялівцю віргінського, тюльпанового дерева, модрин польської та європейської, дубу червоного, оцтового дерева, оксамиту амурського, липи повстяної, гледичії триколючкової, гортензії деревоподібної, півонії, магнолії Кобус, глоду рожевого махрового та ін. Колекційний фонд нараховує близько 2500 видів, форм та сортів рослин з Північної Америки, Китаю, Японії, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу,
Далекого Сходу. Коніфетум (колекція хвойних): ялівець (65 таксонів), тис (13 культиварів), та інші, розарій (48 сортів, 138 культиварів), колекція бузку (30 сортів), чубушник садовий в сортах. Вікові дуби 250-400 річні - національне надбання України.
Рельєф території має перепад висот 27 метрів, виходи скельних порід визначили надзвичайну мальовничість планування. Довжина алей та доріжок - 20 км. Основа парку - природний лісостеповий ландшафт: дубовий ліс в поєднанні з полянами, луками, річковою долиною. Парк гармонійно продовжує ландшафт навколишніх лісів, полів і заплавних луків. Дерева утворюють "вікна в природу": на православну церкву та костел на Замковій горі. Високий естетичний ефект та вплив на відвідувачів - в будь-яку пору року та погоду. Стиль архітектури - пізній класицизм. В західній частині парку розташована Палієва гора, заввишки 27м з розгалуженою системою підземних ходів, пов'язана з Українським козацтвом та повстаннями.
Це цілісний ансамбль, в якому знайшла своє відтворення ідея поєднання творчих сил природи і людини. Парк, частіше фільварк Голендерню на протилежному березі річки Рось, відвідували Г.Р. Державін, О.С. Пушкін, Т.Г. Шевченко. Парк оспівували польські поети: Ян Ліппоман написав вірші, Ян Бровінський видав поему "Олександрія" - та художники: Наполеон Орда, Вілібальд Ріхтер, Михайлина Бєржинська, Фелікс Бжозовський. Парк відвідували члени царської родини Романових, Адам Міцкевич, декабристи П.І.Пестель, М.П. Бестужев-Рюмін, С.І. Муравйов-Апостол О. Бердяєв, визначні політичні та культурні діячі.
Парк як храм чи святилище. Найдавніші споруди та паркові композиції ніколи не мали жодного господарчого призначення, несли виразне меморіальне та символічне навантаження - символічний парк,
наповнювався багатьма знаковими одиницями. Символи: колона Пелікана (колона Суму), великий похмурий ліс, "Дружній сад", павільйон "Ротонда" (або "Павільйон Потьомкіна", "Раковина Потьомкіна" - має багато спільного з таким павільйоном "Пам'ятник батькам" в Павловському парку, розміри 10,5м на 9м, є припущення, що було ще підземне святилище; існує версія, що прах Г. Потьомкіна перепоховано тут), Царський сад, сад "Варна", Єгипетський храм, статуя "Гладіатор", Руїни та острови - людська доля, яка плине через чималі перешкоди, як і струми води від "Руїн" до р. Росі, павільйон "Джерело раю", колонада "Луна" (у вигляді грецького амфітеатру з 14 колонами, напівкругла радіусом 16м, спочатку була виставковою галереєю скульптури та ваз, пізніше почала виконувати розважальну функцію, має рідкісні акустичні якості), джерело "Лев" з родоновою лікувальною водою, Китайський місток, "Червоний будинок", Трояндовий острів, міст над балкою 8м заввишки, Верхній дзеркальний ставок, ніколи не замерзаючий взимку. На території паркового комплексу існує кінська могила - коней, що привезли прах Г. Потьомкіна.
В парку співіснують три незалежні символічні цикли-тексти:
1. Г. О. Потьомкіна (дядька О. Браницької),
2. імператора Александра І,
3. графа М.С. Воронцова (зятя О.В. Браницької, чоловіка молодшої доньки, першого коменданта Парижу).
Первісний парк трансформувався. Елементи, що збереглися, були підпорядковані ідеї подорожі по Дантовому Всесвіту.
Маршрут сакрально-містично-романтичної подорожі - сценарій, головна ідея парку:
Мандрівник під'їжджав до Літнього палацу і здалеку бачив напис "Austeria" - потрапляв до тимчасового притулку перед своїм сходженням до Пекла. Від літнього палацу мандрівник ішов алеєю Суму до колони Суму й від неї починав сходження до Пекла сходами від колони вниз у східну балку до Дзеркального ставу. Далі він мандрував човном через шлюзи, оглядаючи композиції між Дзеркальним та Лазневим ставами, а також "Руїни". Мандрівка човнами та композиції між ставами відтворювали коло за колом Дантове Пекло. Поромом від невеличкого острова поруч з "Руїнами" мандрівник діставався правого
берега Росі, де продовжував сходження колами Пекла в підземних композиціях, влаштованих у штольнях Старої Голендерні. По їх огляду мандрівник повертався на лівий берег Росі для сходження до Чистилища - земного раю, яке було втілене в композиціях острова, названого в радянські часи "Золотим колосом". З острова-Чистилища, можливо, оглянувши павільйон "Джерело Раю", мандрівник потрапляв на алею
Великої поляни й рухався від Колонади, а потім далі, аж поки не опинявся майже на протилежному від колонади боці Великої поляни. Цим маршрутом він поступово сходив все вище та вище небесами Дантового Раю. Кожне небо мало свою символічну композицію, з яких до нашого часу збереглися, або бу-
ли відновлені після ІІ світової війни, лише кілька: друге небо - Меркурій - втілене в Колонаді, шосте небо - Юпітер - в композиції "Лев", сьоме небо - Сатурн - в колонні "Глобус". Після колони "Глобус", яку мандрівник мав оглянути лише після сходження на схил, що панує над балкою, слід було дістатися до
арочного містка, перекинутого над середнім рукавом Східної балки. Очевидно, вершина цього містка символізувала останнє дев'яте небо - кришталеве. З цієї точки можна було оглянути весь Всесвіт від пекла до Раю, втілений в парку між Східною та Середньою балками.
Атмосфера спокою, єднання з природою панує у парку. Відвідавши "Олександрію", ви відновите баланс та свою психологічну рівновагу, вберете сили та здоров'я, могутності давніх дерев, доторкнетесь до застиглої інформації й енергетики каміння, відчуєте силу цієї землі. Кожного разу, як вперше, знайдете нову красу та чарівність. Слід нагадати, що кілька значних композицій парку були призначені лише для втаємничених гостей резиденції. Йдеться про Дружній сад з Ротондою Потьомкіна та про частину Пекла, втілену в підземеллях Старої Голендерні, скарби-реліквії, що там зберігалися. Обмеження були пов'язані з таємними містеріями та магічними діями, які сакралізували саму місцевість, рослинність, будівлі та предмети.
Багато сакральних місць України, які поступово "прокидаються", стають відомими, чекають на нас - добродіїв - у найближчому майбутньому. Нога людини з негативними намірами навіть ступити туди не зможе. В цьому також сила нашої рідної української землі та сила людей, що тут народились, живуть та творять красу й добро.
Фотоальбоми парку "Олександрія" на i.ua - http://photo.i.ua/user/1844500/101032/, http://photo.i.ua/user/1232830/84481/
Інші статті цього автора Ви можете знайти тут

...оказывается,что мы не знаем даже как называется многое,нас окружающее

Пожалуйста,помогите разъяснить ситуацию! Как называются эти растения?

...а то мы с Та-та спать спокойно не можем

...в честь того, что сегодня вечером воздух уже был отчётливо летним, тёплым, наполненным свежестью, приятными запахами и неповторимой летней акустикой, смешивающей звуки природы и городской шум в совершенно завораживающее сочетание...

Котейко, неописуемо довольный весеннним солнцем, собственной свободой и тем, что, как положено всякому правильному коту, гуляет сам по себе:

Все, рабочий день закончен)))))Это радует......

В офисе я один, скоро приедет машина заберет, моя в ремонте - это сегодня тоже радует???Да радует....

не каждый день можно отправить всех домой, открыть окно и любуясь на сосновый лес выкурить сигаретку......можно в принципе, постоянно, но что потом требовать с людей не курить в помещении)))))

Поют птычки))))Это тоже радует, запах водоема, еще не испорченный жарким солнцем и цветением воды освежает......

В такие минуты я понимаю, что не смотря ни на что я еще не разучился радоваться жизни))))))Хотя, в принципе, я довольно жизнерадостный человек, НО..........приходится носить маски, и довольно часто)))))

Вобщем, хотя денек легким не назовешь, я считаю что день удался, и как ни странно, такое мнение я сложил благодаря тому, что просто покурил у окна......и послушал успокаивающий голос природы)))) В городе так не выйдет)))))

Теперь пару пивка, и обязательно в парке у дома, за зиму надоели прокуренные помещения.....хочется дышать, в полную грудь, и слушать птичек))))

Гы - примерно такой завтра будет моя реакция на сегодня написанное))))) Ну вот))))Улыбнусь, а день начатый с улыбки тоже в радость)))) Мне начинает нравится блог)))))) Таки да))))

 

       По обе стороны дороги сплошной стеной стоят сосны. Когда видишь эти величественные деревья, то от них невозможно оторвать взгляд. Местами, между соснами,  попадаются покрытые травой лужайки. Трава здесь растет не сплошным ковром, а пучками. Эта местность напоминает парк, за которым ухаживают опытные садовники.

       Между сосновыми лесами по прелестнейшим лугам, течет река Мерла. В пойме реки, на извилистых холмах, живописными группами растут деревья, что придает необычайное разнообразие этим рощам.  Луга устелены коврами красивых цветов, вокруг которых летает множество пчел, собирающих с них нектар. В воде стоят цапли –  удивительные болотные птицы. Здесь можно увидеть величавых и удивительно красивых журавлей. Когда они взлетают на телеграфный столб, это является прелестнейшим украшением любого посёлка.

        В том месте, где река, медленно извиваясь с северо-востока на юго-запад, принимает в себя левые притоки Мерчика, Грузьки и Ковалёвки, и несет свои воды в Ворсклу, на холмах, по ее правому берегу расположен Краснокутск. На первый взгляд – обычный провинциальный городок. В глаза бросаются серость и запустение маленького районного центра, на обочинах дорог пасутся козы, а прямо по дороге вальяжно разгуливают куры. Но возвышающиеся купола церкви напоминают о том, что городок переживал и лучшие времена.

       Это один из старейших населенных пунктов Слобожанщины. Он образован в 1651 году переселенцами из Корсуня. Уже в 1652 году здесь был построен острог. В 1680 и 1688 годах городок дважды подвергался разрушительным набегам турецко-татарских войск. Долгое время, до 1765года, Красный Кут был сотенным местечком Ахтырского казачьего полка. Казаки Краснокутской сотни участвовали в Крымских и Азовских военных походах. А в 1780 году он становится уездным городом, и его переименовывают в Краснокутск. В 18 веке в городе проводились четыре ярмарки. Товары сюда привозили из Харькова, Полтавы, Ахтырки. Краснокутские чумаки привозили для продажи соль, рыбу и другие продукты. Специально, для покупки хороших пород скота, приезжали купцы их России.

       Переехав мост через Мерлу, попадаешь в центр городка. Здесь на каждом углу ютятся аккуратные магазинчики, уютные кафе, и маленькие киоски, так что приезжим есть, где отдохнуть и перекусить. Гордостью городка является чудесный дендрологический парк, заложенный еще в 1809 году И. Н. Каразиным. Удивительная коллекция деревьев и кустарников на площади 17 гектаров в основном сохранилась до наших дней. Сейчас здесь произрастает более 350 видов редкостных и ценных хвойных и лиственных пород.

       В середине парка расположились два маленьких пруда, в которых цветут лотосы и лилии. На больших листьях этих удивительных цветов греются на солнышке маленькие лягушата. На  берегу пруда в уютной беседке, спрятанной в тени деревьев воздух приятно холодит разгоряченные тела туристов…