из старого... случайного...))

Курить иль не курить?
Вот в чем вопрос, который задаешь себе невольно в отсуцтвии сигар и папирос и табака....но. о вреде довольно уж сказано в печати и в кино и рекламируют как вредно и противно...Курить. А может даже жить и пить и есть, работать коллективно... все так же вредно ))) Вот оно!!! И я задумался, рукой привольно полез в карман знакомым жестом... Ну а там . А там все пусто и прикольно и выкурено все давно... Такое вот печальное кино )))

Ввиду воспаленного моска ничего нового не написала, это нашла в старой тетрадке, подчистила, причесала и предлагаю к прочтению. Вроде бы еще не публиковала. )

В словах нет правды
Есть эмоции, оттенок
Сиюминутный,
От того и ложный.
Им доверять не должно
И нельзя,
Хоть и звучат...
Красиво и легко.
А нужно... глубже,
Дальше, далеко
За тем забором,
Из высоких слов и фраз,
Отточенных...
Движения души родной
Увидеть
И осознать
Своей душевной мерой,
В чем истина
И в чем ее зерно.
Прочувствовать...
Тончайшие оттенки.
В глазах открытых
Правду рассмотреть.
А слов снежинки -
Пусть уносит ветром.
Им веры нет...
И никогда не будет.

Был Сатана рукой Бога правой,
Но смел и дерзок он во многом был. 
А на земле прекрасной и не старой
Мир человеков упоенно жил.

И Сатана сказал с упреком Богу:
- Как можешь ты – великий и святой,
Людей, ничтожных низких и убогих
Любить? Ну что это с тобой?

Их всех, животных, что людьми зовутся,
Необходимо просто истребить.
Ведь им любви ненужно, к власти рвутся,
Готовы Бога своего забыть.

И ранил сердце Бога Сатана.
Не смог снести Он слов уничтожения.
Сказал Он Сатане: "Спускайся в ад.
Испробуй сам всю силу унижения!"

- Как людям шанс даю добраться к небу,
Так и тебе его Я дам. Ступай!
Победа над душей – то вниз ступени.
Твой проигрыш – дорога в рай.

И с той поры, не ведая покоя
Ведет с людьми незримую игру.
Их искушая, зля и беспокоя.
Зимой и летом, в холод и жару.

Он хочет в рай, но искушать он должен.
Не знает сна, покоя и любви.
О, бедный Сатана, ты прямо в ад низложен
И не воздашь покорнейшей мольбы.

И ходит по Земле, считая души.
И искушает он людей, кого на что…
Победа – ад, а проигрыш…что лучше?
Любой ребенок даст ответ на то.

А люди, слепо жизни покоряясь,
Не знают меры в злости и хуле.
И царству тьмы бездумно поклоняясь –
Себе помочь, в погибель Сатане.

Не понимают, что они – лишь пешки
В большой игре у Бога с Сатаной.
И нет "орла" и нету больше "решки".
Ведь ради них мы жертвуем собой.

Чем выше к Богу ты возносишь руки,
За ногу крепче держит Сатана тебя.
Он к Богу хочет, он извлек уроки.
Как извлекаем их и ты и я.

Меряем своё каплями
Копим в сусеках крохами
Жаждем всего халявами
Завидуем, ахая вздохами

Пар - из ведра малостей
Пыль - из мешка мелочи
Блик - от зеркал радостей
Дым - от золы немочи.

Где же полёт вольности
Где перебор щедрости
И несомненность гордости,
Cкромность изысканной нежности?

Долги поназвали кредитами
Ссудой с рассрочкой измыслили
Нам рады, когда с депозитами
С мошною тугою, да в кителе

Чего уж роптать, коль позоримся
Нам свыше показано дулями
Чужого не хай, перетопчемся
Стерпели свята - сладим с буднями

Настав той час, щоб йти вперед,
Назад дороги вже немає.
Знайди свій час - побачиш мед.
Солодкий біль він не останній.

І що ж ти побачиш,
Крім того, що було.
І що ж ти згадаєш
Про своє минуле...

Спогади про втрачене життя...
Про втрачену надію...
Про все, що знаю я,
Та і про те, що й досі мрію.

Життя - це цикл минулого буття,
Хоч повний зміст, та все вже було.
Своє місце не знаю я,
Та не забуду я своє минуле.

І що ж я побачу,
Крім того, що бачив,
І хто мені скаже,
Що я говорив...

Спогади про втрачене життя...
Про втрачену надію...
Про все, що знаю я,
Та і про те, що й досі мрію.

Чому ж я втратив все, що мав?
Бо я не мав уже нічого,
Омана ока і я забрав
Сабе у центр цієї розрухи...

Розбите серце і дотик тиші,
Туман в очах вже не залише.
Я все покинув, та не сховався,
У пошук сонця я подався...


Строго не судити, адже було написано під дією пива 1715 в поїзду Київ-Вроцлав, десь близько 3-х років назад.... впринципі пеша частина назви через пиво )))

Зупинись, я тебе благаю,
Оглянись по сторонам,
Подивись, вже нічого немає,
Тільки пітьма, лише темнота.

Навколо злість, та скрізь страждання,
Нема довіри і кохання,
Пішло добро все в небуття,
Прощаюсь я з своїм життям.

Зупини моє життя,
Зупини серцебиття,
Зупини, навіщо мені,
Забери життя собі.

Щастя скінчилось, прийшла біда,
Порятунку від неї нікому нема,
Немає більше світлих днів,
Ми залишились без життів.

Та моє серце трохи б'ється,
Та душа вже не сміється,
Не бачив я в житті добра,
І залишаюсь поміж зла.

Відродженому нема дива,
Бо ним керує темна сила.
Всі мої думки про кохання,
Приводять лише до страждання.

Зупини моє життя,
Зупини серцебиття,
Зупини, навіщо мені,
Забери життя собі.

Нема любові, і світла нема,
Не бачиш ти ці сили зла.
Є тільки Світ, що гниє,
І є надія, що не помне.

Бо моє серце трохи б'ється,
Та душа вже не сміється.
Не бачив я в житті добра,
І залишаюсь поміж зла...

Мовчазна згода з твоїх уст,
І прийшов наш час – час розставання.
А я пройшов сім тисяч верст,
І не забув наш час єднання

Забута любов розбитих двох сердець,
Ще тліє в кризі, що серцем звалася колись
І тепер блукає тіло моє, наче мрець
По світові, що мене котить вниз.

Повернути на секунду мить,
І убити час розплати-розтавання.
А я пройшов сім тисяч верст.
І я забув, що таке твоє кохання.

Я божеволію від думки,
Що лишаюся один,
І вже не має більше ґлузду,
Бо все, що є - лише один...

Один лиш крок до свободи,
Один лиш крок до самоти,
Один лиш крок і я не з вами,
Один лиш крок і не живий.

І щохвилини сили я втрачаю,
Бо я не бачу сенсу жить,
І щосекунди бажання відлітає,
І відчуваю силу вбить...

Один лиш крок до свободи,
Один лиш крок до самоти,
Один лиш крок і я не з вами,
Один лиш крок і не живий.

Для кого шукаю я свободу,
У клітці, в якій я і співав,
Крізь ґрати, які не зміг зломити,
Куди, скажіть, куди побігти?

Свобода - щастя один день,
Всі інші дні - проблеми,
Свобода - все те, що я щукав,
Щоби я вільним міг померти.
 
Один лиш крок до свободи,
Один лиш крок до самоти,
Один лиш крок і я не з вами,
Один лиш крок і не живий.

Коли темрява навколо,
Коли поряд нема нікого,
Щоб тебе побачив і зберіг,
Та він би того і не зміг.

Ти закрив очі, ти боїшся,
Боїшся темряви і ночі,
Ніч не дає тобі спокою,
Спокій не дасться вже ніколи.

Коли не знаєш, що робити,
Як нитку страху розчинити,
Як звільнитись від життя,
Набридло вже таке буття.

Ти чуєш все, що чув раніше,
Раніше чув ти лиш пітьму.
Пітьма поглине - тобі ще гірше,
Погано завжди лиш тому...

Місто тиха ніч залила своїм чорним миром,

Засвітивши срібні зорі на своєму тлі.

Круглолиций місяць блима білими очима,

Світлим поглядом лишає тіні на стіні.

 

Візерунком вся кімната писана натхненно,

Дивні грації зі світла й темних пасм гардин.

Замилуюсь цим малюнком і зітхну нужденно,

Я  хотів щоб ці картини бачила і ти.

 

Зійде місяць із престолу і зорі згасають.

Тільки вітер за віконцем сумно завива.

В темній ночі, в тихих співах, душа засинає,

Надивившись  наодинці на нічні дива…

© Ветер Города