Хто ти, сучасна людино?
І чого в цім житті тобі треба?
Живеш за законом тваринним,
А хочеш дістати до неба.
Для чого в цей світ ти приходиш?
І що ти у ньому шукаєш?
Чи, може, безцільно по землі собі ходиш,
І лиш пустоту після себе лишаєш?
А хто ідеалом в житті є для тебе?
Сама собі стала царем ти і Богом.
Кричиш, що у Ньому не маєш потреби,
І вище за тебе немає нікого.
Отямся! РозплЮщи засліплені очі!
Хоч раз зазирни у зневолену душу.
Ти слізних благань її чути не хочеш,
А совісті поклик сама в собі глушиш.
Собі на землі п’єдестал ти будуєш
Із заздрощів, злоби, гордині й обману.
А дітям своЇм ти каліцтво готуєш,
Поламані долі їм будуть придАним.
Якщо ж ти від Бога сильнішою стала,
Й нема над тобою ніяких законів, -
Насправді ти нижче за звіра упала,
У свого ж безглуздя опинилась в полоні.
Що лишиш нащадкам, бездушна людино?!
Очей сліпоту передаш в покоління…
Безсилою буде уся медицина,
Якщо ти уб’єш в нім духовне насіння.
Чи просто живеш ти в цім світі пасивно?
Й на все нарікаєш – така Божа воля…
Чому зрозуміти не можеш, людино –
СвоЇми руками творИш собі долю.
А Він нас учив, щоб булИ ми як діти –
Щоб кожної миті себе розкривали.
ВсьомУ дивувались й уміли радіти,
І з щирістю в серці любили й прощали.
Хто шукає чого – сАме те і знаходить,
Вільний вибір дається тут кожному.
Та найвища й найбільша у житті цім свобода –
Це неволя в полоні Божому.
