хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «мої вiршi»

Дякую,Боже,за все!

Я дякую, Боже, за всі стежки долі,

За ночі самотні, холодні й сумні.

За те, що ховав Ти за хмарами зорі ,

Гартуючи дух, наче сталь у вогні.

 

Я дякую, Боже, за терня колюче,

За зранену душу і біль від обрАз.

За морок нічний і за хащі дрімучі,

Куди міражі затягАли не раз.

 

Я дякую, Боже, за всі буревії,

Що душу шмагали, неначе бичем.

За сльози пекучі в обмІн на довіру,

За втрату, що серце пробила мечем.

 

Я дякую, Боже, за всі перешкоди,

За липових друзів, за зраду й обман.

За тих, хто на мене наклЕпи наводив,

Пускаючи в очі солодкий туман.

 

Я дякую, Боже, за всі ці терпіння!

За те, що всім серцем прощати навчив,

Засіяв у душу Любові насіння,

По-новому світ свій для мене відкрив.

 

За те, що навчив кожну мить цінувати,

За вірність і відданість рідних людей.

За вміння правдивість і фальш розрізняти,

За щастя стрічати іще один день.

 

Я дякую, Боже, за Істинних Друзів,

За тих, хто був поруч в тривозі й біді.

За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі,

Й кого ще зустріну на своЄму путі.

 

Я дякую, Боже, за світло яскраве,

 Що ти в темноту мого серця пролив.

За всі співпадіння життєвих обставин,

За те, що Ти сонце в мені засвітив!

Нічне осіннє



Проснусь. Зісковзну тихо з ліжка
Босоніж пройдусь по кімнаті,
Відкрию вікно, занавіску
Й потону в нічнім ароматі…

В ліхтарно ледь тусклому світлі
Дивитимусь сонно на місто,
На зорі до блиску розквітлі,
На сліз горобини намисто.

Полину із вітром осіннім
Дерев цілувати волосся
І в місячнім диво-промінні
Я тиші нап’юсь стоголосся

Лиш міста вогні в видноколі
і ніч свою казку сплітає…
Як гарно! І ти мимоволі
всміхаєшся й все забуваєш…

Нівечимо


Нівечать гроші вже знання… Мов для забави

Батьки калічать розум безталанним дітям,
Купляючи їм місце на студентській лаві,
А потім ніде таких «супер-профі» діти…

Нівечить душі за «портфелями» гонитва,

Мораль і людяність давно на ешафоті,
Складають губи до грошей лише молитву –
Бо вже до Господа молитися не в моді.

Нівечимо ми існуванням світ безкрилий

І бідністю ідей зацькованого серця,
Самі себе живцем ховаємо в могили…
Скажіть, чому ОЦЕ для нас ЖИТТЯМ зоветься?!

Падали зорі

Падали зорі у серце з-під вій,

Грілось воно у долоні твоїй.

Погляди десь поза часом сплелись,

Душі нестримно просились увись.

 

У полоні очей всі слова розгубились,

Як крапля у морі, в них серце втопилось.

У танці кохання єдналися руки.

А вчора булИ ми за крок до розлуки…

 

Холодним дощем вона в вікна жбурляла,

Та біль і негоду Любов подолала.

З-під вій твоїх в серце упала зоря –

То неба краплинка, то доля моЯ.

***

Живи радій і дихай в повні груди!

Цей день мине і іншого такого вже не буде.

Насолодись цим днем ти досхочу.

Жодної миті в ньому не прогав.

Живи, живи, живи, живи..

І насолоджуйся життям!!!!

***

Мой разум шепчет ненавижу

А сердце аж до не могу кричит люблю его люблю

Мой разум шепчет трубку не возьму

Пусть знает шутки со мной плохи

А сердце ждет секундочки считает

Когда же наконец зазвонит телефон

Мой разум шепчет все-равно где он

А серце разрывается на части

Ведь я не знаю как он там и что с ним

А вдруг ему нужна моя поддержка

А вдруг ему там плохо без меня

И тут рука уж потянулась к трубке

Но разум стоп куда звонить нельзя

И гордость говорит звонить нельзя

А сердце просто изнывает оно горит оно пылает..

И с новой силой слышен крик

Люблю, люблю, люблю его, люблю...

А разум шепчет ненавижу...

Спасибі, що ти є

Вогнем, палаючим у серці,

Тобі мелодію кохання напишУ.

Хай новий день ранковим сонечком всміхнеться,

Для тебе в нього я удачі попрошУ.

 

Я твої сни засиплю золотом осіннім,

Проллюся в серце твоє зоряним дощем.

І два крилА єдиним птахом вільним

Нас піднесУть над світом сірості й проблем.

 

Сльозами ніжність падає в долоні …

Не треба ... Не спиняй її вустами.

Прошу, пробач за краплі ці солоні.

Розвіяв вітер хмари сумнівів над нами.

 

Я у безмежності очей твоїх зостанусь.

Хай Ангел світла наше щастя збереже.

Твоїм коханням я щомиті зігріваюсь.

Спасибі, Серденько, що ти у мене є!

Життя-це мить


Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

 

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

 

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

 

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

 

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

 

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

 

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.

Я тобі розповім


Переливами неба осіннього,

Золотистого листя кружлянням,

Мерехтінням зорі вечірньої

Я тобі розповім про кохання.

 

Плете осінь із мрій мереживо,

Із усмішок та снів кольорових.

Відчиняє серця обережно

Та складає у них гімн любові.

 

Сотні тисяч блискучих перлинок

Подарує нам ніч срібноока.

Міріади небесних краплинок

В наші душі ввіллються потоком.

 

Шоколадно-ванільною пристрастю,

Поцілунком палким на світанні,

Тихим словом, спокусою ніжною

Я тобі розповім про кохання.

Я боюся

Я боюся брати олівець
і паперу клаптичок найменший,
бо в думках така бездумність вершить,
що мораль зникає нанівець…

Я боюсь писати в тишині

навіть кілька слів із свого серця,
бо у ньому вихором несеться
божевілля грішних почуттів…

Я боюся вже своїх думок,

бо вони, не я над ними власна,
бо від них моє сумління гасне
й я стою над прірвою за крок…

Я боюсь… тебе… в своїх думках…

твого погляду ніжнішого за ніжність,
твого подиху і губ солодку свіжість,
твого дотику й усмішки на устах…

Я боюсь себе… і водночас

п’ю до краплі мрій своїх бажання –
насолоду й вічне покарання
всіх отих думок, і рим, і фраз…