Про тебе я мрію… Зігріваючи ночі осінні, у світанку крадучи проміння, бо інакше не можу… не вмію… Про тебе я мрію… Твої очі малюю зірками, твоїх уст знов торкаюсь дощами і плечей… хоч мабуть і не смію… Про тебе я мрію… Про твою найніжнішу усмішку, «Добрий ранок!» цілунком у ліжку, від якого я вкотре сп’янію… Про тебе я мрію… Кожну мить, кожну долю секунди моє серце з твоїм битись буде… якщо навіть немає надії… про тебе я мрію…

Осінь листям золотим землю покриває,

Різнобарвні кИлими до ніг простеляє.

А в очах твоїх іскряться золоті краплинки –

То душі твоЄї сяйво, серця намистИнки.

Золотою фарбою зорі ніч малює,

А я золото кохання тобі подарую.

Найцінніший скарб у світі, подарунок неба –

То великий дар любові, то душі потреба.

Золотою квіткою серце розквітає,

Бо його твоє кохання ніжно зігріває.

Золотим ключем світанок новий день відчинить,

Знов мелодії любові із сердець полинуть.

І нехай собі лютують грізні урагани,

Золото душі тьмянішим від того не стане!

 І нехай важкі й тернисті життєві дороги,

Та всі труднощі здолає золото Любові.

Сплітаючи міць духу, силу волі

Ти йдеш дорогою своєї долі

Та не завжди була приємною хода…

Були хвилини смутку і дні болю,

Був рік жорсткого бою і неволю

Тоді тихесенько з ниток сплітало зло…

Та все минулося…Водою дощовою

Омилося життя твоє й спокоєм

Наповнилося наче джерелом…

Блакитне сяйво зоряної ночі,

Ясне проміння сонячного дня,

Перлинки неба – найніжніші в світі очі…

Стежинку мрії в них знайшла любов моЯ.

Спасибі, сонечко, за кожне тепле слово,

За те, що полум’я сердець оберігав

Від пересудів, від плітОк і вітру злого.

В долонях сильних почуття наші тримав.

Легких доріг до щастя не буває.

На перехресті часу ми обрали шлях.

Тепер щось більше, ніж кохання, нас єднає,

А відповідь ти вже знайшов в моїх очах.