Каждому владельцу дачного участка с небольшим дачным деревянным домиком хочется придать его интерьеру неповторимый колорит, чтобы он имел отличительные черты уютного жилья.

Читать далее...

       В заметке "Золотые ворота" я уже кратко затрагивал тему Владимировской дачи или Владимировского лесничества, которое находится к югу-западу от Кривого Рога в Николаевской области (Владимировка находится в 7 км западнее от Владимировской дачи). Еще одно название лагеря - Владимиров.

В центре достаточно размытой картинки - лесной массив Владимировская дача. Слева на границе фото - Владимировка. Сверху над лесным массивом - село Заря.

        Мои достаточно смутные представления о жизни молодых немцев-меннонитов, проходивших альтернативную службу в этом лесничестве, конкретизировались в конкретные образы благодаря Виктору Петкау, переславшего мне по электронной почте  достаточно редкие фотографии. Он, в свою очередь, обнаружил их на сайте Бетель-Колледжа в Канзасе (США)  http://mla.bethelks.edu/metadata/numphot.php. Очень серьезный фоторесурс, содержащий много фотографий, в том числе эпох дореволюционной России и довоенного СССР.

       Напомню, что Владимировский лесничий (лесной?) лагерь создан в 1882 году и располагался к западу от массива колоний Заградовка. Лагерь был рассчитан на 131 человека. Площадь лагеря составляла 3000 десятин земли, из которых 1900 десятин были засажены деревьями. Лагерь имел большое хозяйство, здесь разводили скот, 120 десятин были отведены под огород. В свободное время рекруты играли в оркестре. Лагерь перестал существовать в 1919 (Фризен Руди).

История возникновения лесничих лагерей в России приведена ниже из первоисточника: Фрізен Руді. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього. Пер. з англ. - Мелітополь: TOB "Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні", 2010. 660 с.

     

Музыкальный павильон (на заднем плане) и гимнастическое поле.

Полевые работы по уходу за насаждениями.

Дружным строем на работу. 1913 год.

Полдень. Обед.

Парни с Владимировского лесничества. 1895 (Вознесенск находится в 125 км западнее Владимирской дачи).

Владимировский лесничий лагерь в 1910 году (фото из книги Фризена Руди). Вполне может быть, что эта казарма сохранилась, скорей всего, в несколько ином облике.

Фрагмент об истории возникновения лесничих лагерей из книги Фризена Руди:

Від самих початків проживання у Росії меноніти змушені були переглянути найважливішу засаду своєї віри - непротивлення злу - і йти на певні компроміси. Маніфест 1762 p., підписаний Катериною II, гарантував усім іноземним колоністам, у тому числі і менонітам та їхнім нащадкам, звільнення від військової повинності. Але, коли у 1812 війська Наполеона напали на Росію, уряд звернувся з проханням до колоністів про фінансову допомогу. Незважаючи на те, що не всі вони погоджувалися її надавати, у колоніях почали збір коштів. Під час Кримської війни у 1853-1856 роках менонітів просили надати підводи та фурманів для перевезення амуніції та харчування на фронт. З фронту, у свою чергу, тими ж підводами вивозили поранених солдатів, за якими доглядали у колоніях. 

Менонітська община підтримувала державу, надаючи фінансову допомогу та організовуючи великі благодійні акції. Керівників менонітської громади неодноразово нагороджували орденами та медалями за вклад в оборону країни. Після закінчення Кримської війни, в якій Росія програла, новий цар Олександр II (зійшов на трон після смерті свого батька Миколи І) ініціював у країні ряд соціальних та військових реформ. Період його правління увійшов в історію як "Великі реформи 1860-1880". За царя Олександра II було скасоване кріпацтво, відбулися зміни в системі адміністрування, введено новий карний кодекс. Влада намагалася зрівняти усіх царських підданих в правах та обов'язках.

Колоністи втратили свій привілейований статус, особливо в частині проходження служби у війську. У 1870 р. уряд видав новий закон, який зобов'язував усіх громадян імперії до військової служби. Закон вступив у силу в 1874 р. Керівники менонітських громад сприйняли закон, як найбільшу загрозу їхнім релігійним засадам. Розпочалася масова еміграція менонітів до Канади та США. Зважаючи на це, уряд скерував до менонітських колоній генерала Тотлебена - героя оборони Севастополя у Кримській війні. Тотлебен мав провести переговори із старійшинами та домовитися про компроміси. Менонітам запропонували альтернативу: службу у війську замінити роботою у ремонтних майстернях, пожежних бригадах, або в урядовій програмі збереження лісу. Колоністам найбільше підходило останнє. Єдина вимога, яку вони висунули - безпосередній менонітський контроль за виконанням програми, згідно з якою меноніти мали опікуватися лісами у південній частині Росії: дбати про збереження лісу, висаджувати розсадники, експериментувати з фруктовими деревами. До закону про обов'язкову військову повинність включили пункт про менонітів.

У 1881 р. до лісницької служби покликали перших новобранців. Щороку молоді люди відповідного віку та статусу проходили навчання у спеціальних центрах, а потім скеровувалися на лісницьку службу, термін проходження якої тривав чотири роки, а після 1907 р. був скорочений до трьох. Менонітські громади також фінансово відповідали за побудову та діяльність лісницьких таборів. У перші три роки було збудовано три табори. Згодом - ще п'ять.

Уряд надавав грошові позики на будівництво таборів, а також виділяв землю під пашню та пасовища для худоби. Кожний лісничий діставав платню - 20 копійок денно. Менонітські громади фінансували одяг та провіант для лісничих. Перші видатки на будівництво таборів становили 165 000 рублів. Доходи від діяльності таких таборів у перший рік сягнули 126 000 тисяч, а у 1913 р. збільшилися до 347 000 у рік. Кошти на покриття видатків йшли з введеного у менонітських колоніях спеціального податку. Спочатку він становив один рубель від особи та 46 копійок за десятину землі. Пізніше податок ввели і на інші форми власності. Спеціально створені комісії оцінювали власність і відповідно до цього назначали податок. За збір його відповідали менонітські місцеві адміністрації. Перед початком Першої світової війни система збору податків стала ще строгішою.

Уся діяльність лісницьких таборів контролювалася спеціальними менонітськими комісіями, які співпрацювали з урядовими інституціями та релігійними менонітськими громадами. У кожен табір було призначено капелана-скарбника, який наглядав за тим, щоб адміністрація виконувала свої зобов'язання стосовно менонітів. Капелан також опікувався духовним життям молодих людей. У деяких таборах були окремо капелан та управляючий. Туди часто приїжджали проповідники. У таборі обов'язково працював лікар.

Хоча лісницькі табори були альтернативою військовій службі, ними управляли, як військовими підрозділами. Тут формувалося відмінне від щоденного життя суспільство. Молоді люди протягом кількох років були відірвані від батьків та дівчат. Управляти такою великою кількістю людей, зібраних разом у їхній найактивнішій порі життя, було нелегко. Нерідко новобранців ображали або піддавали принизливим ритуалам посвячення". Разом із тим, молоді люди різного соціального походження, релігійних поглядів та виховання мали дуже рівні умови перебування.

Табірне життя дисциплінувало. Чоловіки проживали у бараках. Відлучення їх з табору дозволялося лише за згодою керівництва. У розпорядок дня входило щоденне марширування, а лісничим надавали звання, на взірець армійських. Під час виконання обов'язків рекрути носили форму, яку розробило Міністерство лісного господарства. На мундирах добре вирізнялися звання. У кожному таборі був головний лісничий, звання якого прирівнювалося до капітана війська. Його помічник мав звання, яке відповідало званню лейтенанта. Ці люди назначалися урядовими установами. Старшого над новобранцями, призначав головний лісничий, або обирали самі рекрути. Він відповідав за виконання рекрутами наказів командирів та за дисципліну у бараку. Наприкінці дня він звітував головному лісничому про виконану за день роботу. Ще кілька рекрутів обирали старшими загонів. Табір об'єднував цілий комплекс будинків. Найчастіше бараки були поділені на кілька великих спалень. У них також містилися: їдальня, де проводили і релігійні служби, бібліотека, невеличка кімната командира, кухаря та пекаря. У спеціально відокремленій частині проживав капелан-скарбник з родиною. Перед початком Першої світової війни лісницькі табори та умови проживання у них значно поліпшились. До 1914 р. службу у таборах пройшли 1 200 менонітів.

Однак з часом у менонітській громаді, і не тільки, почали вголос виголошувати сумніви щодо практики такої служби. Як мінімум один раз перед 1914 р. це питання порушувалося у Думі, однак не було прийнято жодних змін. Менонітські общини мали великі сумніви щодо духовного благополуччя молодих чоловіків у та.ких таборах. Особливо наполегливо про це повторювали релігійні лідери громад. Вони наголошували на тому, що деякі молоді рекрути навіть не були хрещені, а більшість були неодруженими. Деякі проповідники, які часто перебували у таборах, як наприклад, Яків Г. Янцен, піддавали критиці не тільки систему таборів, але і сам факт альтернативної військової служби, вважаючи, що це особиста справа кожного молодого меноніта. Дедалі частіше критикували і систему збору податків та всезростаючих сум, що йшли на утримання таборів.

У той час виникла ще одна альтернатива військовій повинності. Нею була медична служба, яка скоро стала дуже популярною серед молодих менонітів. Уже в роки російсько- турецької війни (1904-1906 pp.) багато менонітів доглядали поранених та хворих. Їхню діяльність неоднозначно оцінили старійшини менонітських громад. Незважаючи на це, у період Першої світової війни багато менонітів працювали санітарами. Цю службу організовували невійськові інституції, такі як: Червоний Хрест, Всеросійська земська асоціація та Об'єднання російських міст. 

Багато менонітів служили санітарами медичних поїздів на німецькому, австрійському фронтах, а також на Кавказі. Інші несли службу на кораблях Чорноморського флоту, а також у госпіталях Москви, Петербурга та Катеринослава. У зв'язку з військовими діями збільшилася кількість менонітських рекрутів. Ті, які колись служили у лісницьких таборах, переходили на ремонт доріг та інші роботи, що було необхідно виконувати під час війни. Усього на альтернативну службу було взято близько 14 000 менонітських чоловіків, половина з яких працювали санітарами. Хоча в обов'язки менонітів не входив ремонт госпіталів, деякі з них ініціювали модернізацію медичнихчастин,у яких служили. Прикладом міг служити адміністративний центр медичної служби Всеросійської земської асоціації, що на Тищинській вулиці у Москві. Центр розмістився у приміщені колишньої фабрики. У ньому були бараки для менонітів-санітарів. 

У 1915 р. меноніти, які мали інженерну та технічну підготовку, розробили план модернізації бараків, який знайшов підтримку російських урядових інституцій. По периметру стін бараків були змонтовані нові двоповерхові ліжка із спеціальним підвищенням, що давав зручний доступ до верхніх ліжок. Біля кожного ліжка меноніти зробили індивідуальні шафки для одягу та шухляди для дрібних речей та взуття. Кожен санітар мав окремий відкидний столик з місцем на писання. Дерев'яні частини меблів були полаковані, а металеві - пофарбовані чорною фарбою. У приміщенні встановили електричне освітлення. Опалювалися бараки шляхом спалювання вугілля та дров у великих круглих печах. Меноніти також реконструювали пекарню, де збудували великі печі, викладені зсередини та ззовні голубими голландськими кахлями. Будівельні матеріали надавали менонітські громади. Центр став набагато комфортабельнішим. Для санітарів закупили добротну уніформу, продукти харчування були високої якості. Під час огляду членами військової комісії один з російських офіцерів вигукнув, що ці санітари живуть у кращих умовах, ніж російські офіцери. Навіть тут проявився менонітський підхід до порядку, мудре керівництво та підприємництво, які були характерні для менонітів у всіх аспектах їхнього життя. Видатки, які менонітські громади витрачали на утримання лісницьких таборів та менонітів-санітарів, росли з року в рік, особливо у період Першої світової війни. Для громад вони ставали непосильним тягарем. У 1917 p., враховуючи інфляцію та девальвацію, менонітські громади на альтернативну службу витрачали по 100 000 рублів на місяць. 

Після скинення з престолу царя, і початку революції та громадянської війни, молоді меноніти повернулися додому. У період нестабільності в країні лісницькі табори не могли діяти. Деякі з них відразу конфіскували радянські органи, інші просто ліквідували, або закинули. Однак, лісницькі табори були альтернативою військовій службі для менонітів аж до 1936 p., поки не була затверджена Сталінська конституція з її обов'язковою військовою повинністю для усіх без винятку громадян СРСР. Чи використовувалися колишні лісницькі табори з іншою метою у радянський період - невідомо.

Как стало известно из источников в правоохранительных органах, под Киевом горит дом экс-секретаря СНБО Андрея Клюева. Имение, раскинувшееся на 17 гектарах, находится в с.Рудыки Обуховского района Киевской области. Что стало причиной пожара, пока не установлено. В правоохранительных органах не исключают возможности поджога.

 

Правильно говорят, что охота пуще неволи![ Читать дальше ]

Огород без хлопот.

http://lady-pom2013.narod.ru/index/0-10 Сайт Бориса Бублика

Традициoннoе oгoрoдничествo изнурительнo. Рабoты в oгoрoде oднooбразны, авральны, требуют пoдчас предельнoгo напряжения сил и не всем "пo плечу". Борис Бублик, широко используя современный опыт крестьян и фермеров разных стран, позволяющий беречь средства, время, силы и здоровье огородника, рассказывает о своем опыте земледелия, о том, как сделать работу на огороде не такoй фoрсирoваннoй и oднooбразнoй; как добиваться лучших успехов с меньшим напряжением - отходя от некоторых традиций; о том, насколько восстановительная система земледелия удобнее тех приемов обработки земли, которые формировались годами и стали для многих овощеводов привычными, рутинными; о расположении и совместимости культур (аллелопатия). Борис Бублик -- известный специалист по совместным посадкам, автор книг "Восстанавливающее земледелие", "Ваш огород: непривычный подход к привычным вещам", "Дружелюбный огород", "Меланжевый огород", "Про огород для бережливого и ленивого". http://www.youtube.com/watch?v=PEShmmWT0fE

https://vk.com/page-45066561_46865467

http://www.youtube.com/watch?v=Te1xBPWUws0

http://www.youtube.com/watch?v=lnJ5udJU3U8

http://www.youtube.com/watch?v=MBqa58b0Llg

http://www.youtube.com/user/RomanovaDACHA?feature=watch

http://www.lubskoe.kiev.ua/stati

    

 

   (function (w, d) { w.CpaTextConfig = {"id":1224,"modules":["link"],"phrase_link_target":"_self","phrase_min_distance":100,"popup_type":"vertical_red"}; var js, id = "cpatext-script", ref = d.getElementsByTagName('script')[0]; var proto = d.location.protocol === "https:" ? "https:" : "http:"; if (d.getElementById(id)) {return;} js = d.createElement('script'); js.id = id; js.async = true; js.charset = 'utf-8'; js.src = proto + '//api.cpatext.ru/js/cpatext.js?r' + (new Date).getDate(); ref.parentNode.insertBefore(js, ref); }(window, document));

(function (w, d) { w.CpaTextConfig = {"id":1224,"modules":["link"],"phrase_link_target":"_self","phrase_min_distance":100,"popup_type":"vertical_red"}; var js, id = "cpatext-script", ref = d.getElementsByTagName('script')[0]; var proto = d.location.protocol === "https:" ? "https:" : "http:"; if (d.getElementById(id)) {return;} js = d.createElement('script'); js.id = id; js.async = true; js.charset = 'utf-8'; js.src = proto + '//api.cpatext.ru/js/cpatext.js?r' + (new Date).getDate(); ref.parentNode.insertBefore(js, ref); }(window, document));

 Зима иль лето - сказочна природа!

САДО-МАЗОХИЗМ

Юрий Марковский,
ландшафтный дизайнер и садовод с 33-летним стажем работы в Ботаническом саду РАН в Санкт-Петербурге, автор популярных книг, журнальных статей и лекций, посвященных садоводству. Автор книги «Создаём дачный сад с Юрием Марковским».
 

Заболевание, распространенное исключительно среди садоводов

Симптомы и течение болезни.

Садо-мазохизм – неизлечимое заболевание, при котором тяжкий труд по созданию сада, а также связанные с ним боль и страдания доставляют неизъяснимое наслаждение и удовлетворение.

Для начала следует уточнить, что этим недугом может заболеть каждый владелец дачного участка, чувствующий тяготение ко всему прекрасному, созданному природой. Первыми признаками считаются зимняя хандра и следующее за ней весеннее возбуждение, которое приводит к неуместным вздохам и восклицаниям по поводу распускающихся почек и выползающих из земли хилых ростков.

В запущенных случаях «сезонное обострение» порождает манию приобретения, при которой садоводы начинают скупать в магазинах всё, что им кажется необходимым для сада: совочки, лопатки, семена и корни всех разновидностей. Такая невоздержанность весьма опасна и ведёт к совершенно неуместным и бессмысленным эмоциональным и материальным затратам. Большая часть этих садовых покупок окажется ненужной или излишней. Как правило, места для новых приобретений в саду отсутствуют, отчего он бессистемно захламляется многочисленными клумбами и грядками.

Еще хуже, если перенасыщение сада растениями ведёт к постоянным пересадкам и перепланировкам – это тупиковая ветвь дизайна, способная привести к хронической стадии течения болезни. Куда разумнее распланировать сад заранее в соответствии с его рельефом, условиями и архитектурой дома, подобрать неприхотливые растения. Но больные садоводы понять этого уже не способны и вновь с азартом «наступают на грабли» своего увлечения. 

К счастью, лишь в редких случаях болезнь передаётся по наследству. Как правило, дети, насмотревшись на дачные страдания родителей, приобретают стойкий иммунитет, и никогда не становятся продолжателями садовых династий.

Способы заражения.

Одним из источников распространения болезни становятся друзья семьи и соседи по даче. Их рассказы о личных достижениях в садоводстве способны привести трезвых и разумных людей в состояние патологической зависти и спровоцировать первые попытки самостоятельного выращивания.

Чрезвычайно опасны книги и журналы по садоводству. Они вызывают нездоровое нервное возбуждение от ярких фотографий цветочков и садовых композиций. Глядя на эти, как правило, заграничные шедевры, неискушенные граждане становятся невольными жертвами эмоций, что неминуемо приводит к усилению пагубного процесса. Более того, эти вредоносные издания инфицируют несчастных вирусом садового дизайна, который побуждает к клонированию чуждых для русского сада  идей и переселению растений на участки, вовсе не несоответствующие их природным потребностям.

В последнее время немалый вклад в массовое распространение заболевания (как правило, с самыми плачевными последствиями) вносит Интернет. Бесчисленные садоводческие сайты буквально затягивают истекающих слюнями жертв в паутину этого добровольного недуга. Огромный вред наносит болящим многократный показ одних и тех же одурманивающих сюжетов, а также гипнотические повторы особо опасных слов, а подчас и целых фраз.

Но главным источником заражения несомненно становятся выставки и распродажи растений. Посещать их нормальным гражданам категорически запрещено, поскольку доказано, что в окружении больных синдром «стихийных покупок» распространяется молниеносно! Проверено опытом – никто не может удержаться от искушения приобрести какой-нибудь цветочек или корешок, стоит только кому-то начать.

Чаще всего перечисленные опасности нападают на неискушенного садовода одновременно, а последствия всегда одинаковы - вовлечение в круговорот садоводства. Нередко это приводит  к ЦВЕТОЗАВИСИМОСТИ - яркому признаку хронической стадии.

Хроническая форма заболевания. Самая опасная, практически неизлечимая стадия, переход в которую почти незаметен и трудно отличим от обычного азартного увлечения садоводством. Страдают им независимо от половой и возрастной принадлежности, но чаще всего мужчины в «полном расцвете сил». Главным симптомом становится МАНИАКАЛЬНОЕ КОЛЛЕКЦИОНИРОВАНИЕ. В редких случаях предметом вожделения бывает какая-либо одна садовая культура или определенная группа растений. Чаще всего коллекционирование становится всеобъемлющим. Все душевные порывы и деньги больные направляют на добычу растений, а все силы на создание для них наилучших условий жизни. На алтарь увлечения могут быть возложены не только финансы, но даже (о, ужас!) благополучие семьи. Независимо от результатов и, невзирая на тяжкий, порой нечеловеческий труд, этот процесс приносит одурманенному коллекционированием несказанное наслаждение. Никакие трудности и преграды не способны остановить безумцев, а их изворотливость при попытке оказания им необходимой помощи явно указывает на предшествующие рецидивы.

Для достижения своей цели болящие идут на крайние меры: вымаливают у счастливых обладателей садовых редкостей семена или бросовые части растения, а порой решаются на откровенное воровство: тайное отщипывание кусочков вожделенных побегов. Оправданием неконтролируемых импульсов служит поверье, что только украденное растение способно хорошо прижиться на новом месте. 

Методы лечения.

Как правило, они малоэффективны и не зависят от возраста, пола и социального положения владельцев сада. Несмотря на все усилия друзей и родных, рецидивы неизбежны. Есть только два более-менее действенных метода:

Кражи. Профилактический и не вполне надежный способ лечения, который в некоторых случаях помогает отвратить от приобретения новых растений. Лечебный эффект объясняется сильным переживанием, связанным с исчезновением садовых любимцев, попавших в чужие руки, и как следствие - апатия и непреодолимое отвращение ко всякого рода садоводческой деятельности.  Этот своеобразный метод пригоден для легких, начальных стадий заболевания.

Гибель растений. Долгий, мучительный, но вполне эффектный метод лечения, основанный на агротехнической необразованности болящего. Приводит к неврозам, отчаянию и нежеланию заниматься садоводством в дальнейшем. Почти как в старинном романсе: «У меня не живут цветы. Красотой их на миг я обманут. Постоят день-другой и завянут. У меня не живут цветы».

Обращение к счастливоболящим

Создавая свой сад, в первую очередь следует уяснить, что дачный участок - не клочок земли, отданный вам на истязание, а полотно, предназначенное для создания художественного шедевра – ни больше и ни меньше! И пусть вначале это будут робкие, неумелые штрихи на холсте природы, затем, с появлением опыта, возникнут смелые, яркие мазки. Постепенно картина станет все более завершенной, и перед Вами предстанет ваш собственный сад – живое чудо, созданное из огромного труда и любви. Давайте вместе окунёмся в этот омут и вместе насладимся этим мучительно сладостным трудом – созданием САДА СВОЕЙ МЕЧТЫ!

http://sad-sevzap.ru/sprosite-markovskogo